Узимку 2004—2005 року «День» багато писав про феномен Майдану. Було висловлено чимало цікавих думок — як у лаконічних репліках, так і в глибоких аналітичних розробках (див., наприклад, квітневий цикл публікацій відомого історика Станіслава Кульчицького «Визрівання помаранчевої революції»). Відповіді на запитання «що ж це було?» наші автори й експерти продовжують надавати й сьогодні. Через десять місяців до дискусії на цю тему приєдналися члени «вченої ради», що днями відбулася в Дніпропетровську. Аналізуючи природу революцій загалом, учені, втім, так чи інакше поверталися до подій на Майдані. А також думали над тим, як допомогти суспільству навчитися жити після революцій...
«Революція та суспільство» — міжнародна конференція під такою назвою за участю вчених- суспільствознавців (істориків, філософів, політологів і соціологів), які представляють вузи й академічні центри України та зарубіжжя, відбулася в Дніпропетровську на базі Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету. Відкриваючи конференцію, директор інституту, доктор історичних наук Віктор Пушкін відзначив: хоч ідея її проведення спочатку з’явилася у зв’язку з наближенням «круглої» історичної дати — 100-річчя революції 1905—1907 рр., бурхливі політичні події в Україні — вибори президента й так звана помаранчева революція — внесли в ці плани свою корективу. Незважаючи на те, що мета конференції залишилася колишньою: дати ретроспективний аналіз революцій як соціального й історичного феномена, більшість її учасників, навіть при обговоренні подій сторічної давності, раз по раз зверталися до сучасності. Живий зв’язок минулого та теперішнього особливо відчувався під час дискусій за круглим столом, коли вчені обговорювали роль України в першій російській революції, українську специфіку революційного процесу, соціокультурний феномен революції чи його вияви в наші дні. «Актуальність даної проблематики, — відзначив професор В. Пушкін, безперечна, — в суспільстві завжди існували два шляхи його перетворення: реформа та революція. Реформи можуть стати засобом від революції, а можуть виявитися і її причиною. Починати реформи завжди було небезпечно, але ще небезпечніше їх зупиняти. Прикладів у нашій історії більш аніж достатньо».
Тим часом, як відзначають на конференції, за останні півтора десятиріччя, що минули з часу розпаду Радянського Союзу, вивчення революцій як суспільного явища відійшло на задній план. Сам термін «революція» практично зник із сучасних енциклопедичних словників, а там, де він зустрічається, його тлумачення дуже спрощене. Очевидно, не випадково в українському суспільстві існує немало помилок щодо того, що можна вважати революцією. Дискусії на цю тему в наукових колах розпочалися лише після відомих подій на Майдані. Однак і тепер у питанні про природу помаранчевої революції в Україні немає єдиного погляду.
Професор Юрій Сурмін із Академії державного управління при Президентові України зосередив увагу на «кольорових» революціях у країнах Східної Європи та СНД, визначивши їх як революцію постмодерністського типу. Оцінити справжнє значення цих подій, вважає він, поки що непросто — дуже мала історична дистанція. Проте, що стосується України, то, на думку Ю. Сурміна, помаранчева революція, швидше всього, була вдалим виборчим піар-проектом, а минулі вибори несли на собі відбиток конфлікту поколінь в українському політикумі — між колишніми комуністами та комсомольцями. «Комсомольці» виявилися більш «просунутими» й за допомогою масових акцій і заходів, умілої роботи зі ЗМІ змогли налаштувати громадську думку на свою користь, відтіснивши від влади старе покоління пострадянської номенклатури. Результати цієї перемоги вчений оцінює без ентузіазму, оскільки, за його словами, від комсомольців, як і в минулі часи, «справи не буде, а буде постійна розмова про справу». Цікаво, що коріння помаранчевої революції Ю. Сурмін вбачає в ...Дніпропетровську, звідки вийшло не тільки багато представників старої номенклатури від Брежнєва до Кучми, але й заповзятлива молодь покоління Ю. Тимошенко. Вчений не виключає, що подальше нагнітання революційних настроїв у суспільстві (щось на зразок сучасного троцькізму) може мати сумні результати.
Із виступом свого колеги багато в чому був згоден інший доповідач — доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України Микола Шульга. На його думку, помаранчева революція була викликана розколом в українській еліті та протиборством олігархічних груп за володіння владою з застосуванням сучасних політтехнологій, які перетворили подію на Майдані у свідомості виборців у справжню революцію. У своїй доповіді «Внутрішньоелітний переворот чи революція?» М. Шульга звернув увагу на той факт, що справжньою революцією насправді була горбачовська «перебудова», оскільки внаслідок розпаду СРСР в Україні відбулася не лише зміна політичного режиму, але і відносин власності. Внаслідок процесу приватизації, вважає вчений, стара номенклатура злилася з тіньовим капіталом й утворилася номенклатурно-олігархічна еліта. Боротьба всередині неї за володіння власністю доповнилася традиційним для України розколом за регіональною, культурною та геополітичною ознакою. Все це призвело під час виборів до видимості революційного конфлікту, який вдало «ліг» на настрій «обікраденої більшості населення». До моменту президентських виборів, за даними доповідача, незадоволені своїм життям були 53% виборців, а 69% з них відчували безсилля перед свавіллям влади. У цій обстановці Майдан став сплеском протестних настроїв, якими вміло маніпулювали політики, створивши з допомогою ЗМІ та прямих телетрансляцій ефект причетності до історичних подій.
Не вважають подію на Майдані справжньою революцією й кілька інших учених, які брали участь у конференції. «Революція — це корінний переворот у суспільстві», — підкреслив у своєму виступі кандидат історичних наук В. Брітан, аналізуючи природу й особливості революцій, що відбувалися за останні сто років на території України. На його думку, помаранчева революція не привела до зміни суспільного ладу, хоча в її підтримку й виступили мільйони виборців, незадоволених своїм життям.
Кандидат філософських наук, доцент Юридичної академії МВС України Юрій Наріжний вважає, що події на Майдані треба розглядати як моральну революцію — явище, подібне появі християнства чи Реформації в Європі. Її джерела він вбачає в русі «шістдесятників» і дисидентів. «Майдан, — сказав Ю. Наріжний, — це моральне повстання проти цинізму, який опанував наше суспільство».
Звучали на конференції й технократичні оцінки політичної ситуації в Україні. Так, академік НАН України Володимир Присняков виступив із доповіддю «Математичні моделі революції», в якій за допомогою графіків і формул пояснив процеси наростання невдоволення українських виборців та їхню поведінку під час і після помаранчевої революції. За математичними розрахунками академіка, вибух у суспільстві наступає «при збільшенні рівня несправедливості всього лише на 30 відсотків», а спрогнозувати можна не лише конфліктні ситуації в суспільстві, але й поведінку виборців під час виборів. «За великим рахунком, — сказав В. Присняков, — уже зараз можна скласти модель майбутніх виборів. При цьому самі вибори можна й не проводити — достатньо провести екзит-пол і дізнатися про думку виборців за допомогою інтернету чи мобільних телефонів». «Я впевнений, — додав академік, — що в найближчому майбутньому вибори в їхньому нинішньому вигляді вже не знадобляться». В минуле, на його думку, можуть піти соціальні катаклізми та революції. Щоправда, більшість учених-суспільствознавців, які були присутні на конференції, поставилися до такого прогнозу з неабияким скепсисом.
Одночасно з конференцією «Революція та суспільство» в Національному гірничому університеті відбувалася книжкова виставка-продаж наукових і популярних видань із гуманітарних галузей знань. На ній було представлено книжки з «Бібліотеки газети «День», а також книжки, що вийшл нещодавно: «День і вічність Джеймса Мейса» й «Апокрифи Клари Гудзик». Офіційна презентація цих видань відбудеться в кінці жовтня в Інституті гуманітарних проблем Національного гірничого університету. Проте вже зараз книжки з «Бібліотеки «Дня» знайшли зацікавленого читача й у Дніпропетровську.
Сергій СВЄТІЄНКО, професор, доктор історичних наук, декан історичного факультету Дніпропетровського національного університету:
— Із книжками з серії «Бібліотека газети «День» я вперше познайомився два роки тому. Звичайно, це видання, розраховані не на професійного історика, а, швидше, на розумного читача. Хоча в цих книжках можна знайти й немало статей відомих в Україні та за її межами фахівців, які висловлювали свій погляд на сторінках газети «День».
Прийнято вважати, що періодичні видання «живуть один день», проте часто у вашій газеті попадаються дуже цікаві публікації, й тому це була хороша ідея — зібрати їх разом, опублікувати й, таким чином, зберегти цей інтелектуальний капітал. Думаю, що книжки з «Бібліотеки газети «День» повинні особливо зацікавити, наприклад, шкільних учителів, яким важливо залучити учнів до історії України. Особливо це стосується дискусійних чи так званих білих плям у вітчизняній історії. Не секрет, що історія України багато в чому міфологізована, а тому донести до школярів правду про життя їхніх предків, показати героїчне минуле — це по-справжньому благородна мета. Важливо не говорити про любов до України, а день у день робити буденну роботу на благо й освіту її народу.
Ганна ШВИДЬКО, доктор історичних наук, професор Національного гірничого університету:
— Здається, зовсім недавно в Національному гірничому університеті відбувалася презентація двох книг «Україна incognita» із започаткованої серії «Бібліотека газети «День». А вже сьогодні маємо ще дві книги з цієї серії, які вийшли з друку поспіль в кінці літа. Вони різні за змістом, але об’єднані силою правди журналістського слова, болем за згорьовану історичну і сучасну Україну.
«День і вічність Джеймса Мейса» — це взагалі книга, яка вражає до потрясіння.
Пам’ятаю два виступи американського вченого і журналіста в Києві на зорі нашої незалежності, бо забути це просто неможливо. Для української історії внесок Д. Мейса, як і взагалі унікальність його особистості, ще належить піддати детальному аналізу й оцінці. Перший крок до того здійснила газета «День», зібравши під однією обкладинкою книги розлогу автобіографію Мейса, його статті, замітки, виступи, а також спогади людей, які його знали. В результаті вийшов згусток інформації як про автора, так і про ті проблеми, якими він переймався, найголовніше — дослідженням голодомору в Україні у 1932/1933 рр.
Книга «Апокрифи Клари Гудзик» — збірка розмаїтих за тематикою статей, опублікованих в газеті «День», — від давньої історії до сучасності. Щось нами прочитано в газеті, щось пропущено. В книзі ж зібрано всі публікації, вони структуровані, а тому й сприйняття їх вже дещо інше. Як правильно зазначає в передмові до книги редактор Лариса Івшина, статті Клари Гудзик — це повернення нашої історії, включення української культури в широкий європейський контекст. Читаючи книгу, отримуєш насолоду від високої інтелектуальності автора, від глибини роздумів, від красивого художнього стилю, від душевності слова. Такі книги потрібні суспільству, аби змусити його думати і діяти.
