Перемога Партії регіонів на Дніпропетровщині та обрання її представника Юрія Вілкула головою обласної ради різко змінили політичні симпатії місцевих депутатів та чиновників. Якщо раніше, після помаранчевої революції, багато хто з них стояв струнко при згадці пропрезидентської «партії влади» — Народного Союзу «Наша Україна», то тепер ту ж саму реакцію можна спостерігати щодо партії нинішнього прем’єра В. Януковича.
Першими від НСНУ дистанціювалися глава облдержадміністрації Надія Дєєва і тепер уже колишній голова облради Микола Швець, який посилено намагається зберегти залишки свого впливу в області. Обидва вони в період минулих виборів балотувалися за списком НСНУ до обласної ради і пройшли туди у складі фракції з 9 чоловік, незважаючи на гучний скандал, пов’язаний з фальсифікацією результатів голосування на користь пропрезидентської партії. М. Швець, який очолив партійний список, намагався сколотити в облраді коаліцію навколо НСНУ — БЮТ і протягом п’яти місяців не києм, то палицею добивався переобрання на посаду голови. У хід було пущено всі мислимі й немислимі маневри — загадкові недуги голови облвиборчкому, спроби не допустити на сесію політичних противників і навіть, як стверджують депутати облради, пряме скуповування голосів. У місцевій пресі одночасно велася «патріотична» агітація з закликами до дніпропетровців не віддавати свою область у руки «донецьких». Дніпропетровські кадри, які служили ще Л. Кучмі і не бажали розлучатися з владою, при цьому явно розраховували на підтримку «помаранчевого» керівництва з Києва. Велику свиню колегам і землякам підклав не хто інший, як «великий патріот дніпропетровського краю», лідер блоку свого імені, депутат облради Павло Лазаренко. Очевидно, втративши будь-яку надію на те, що В. Ющенко або Ю. Тимошенко допоможуть йому вибратися з американської неволі, Павло Іванович вибрав відповідний момент і вирішив сам зробити хід конем. Звинувативши керівництво Дніпропетровщини в поганому управлінні областю, зриві соціальних програм та відключенні питної води, він уклав в облраді союз із Партією регіонів. При цьому його не збентежила навіть та обставина, що під час виборчої кампанії він особисто закликав дніпропетровців у жодному разі не голосувати за «донецьких». Після підписання троїстої угоди регіоналів, лазаренківців та комуністів, у М. Швеця не залишилося жодних шансів на переобрання, і він вирішив сам підтримати на сесії кандидатуру регіонала Ю. Вілкула. Насамкінець П. Лазаренко отримав від свого колишнього підопічного несподіваний «подарунок» — за постановою Жовтневого суду Дніпропетровська, облвиборчком позбавив його депутатського мандата в обласній раді. М. Швець спробував зашкодити й обранню молодшого брата П. Лазаренка — Івана Івановича заступником голови облради. Набагато успішніше пройшла інша «спецоперація» — з розвалу фракції блоку П. Лазаренка. З її складу вийшли п’ять із сімнадцяти депутатів, створивши фракцію «Нова Громада». До неї приєднався і сам М. Швець, без якого, якщо чесно сказати, блок П. Лазаренка ніколи б не добився успіху на виборах. Павло Іванович, спостерігаючи через океан за тим, що відбувається, назвав це «дрібною помстою». Незважаючи на вирок американського суду, він, за словами його старшого сина Олександра (також депутата, але Дніпропетровської міськради), має намір повернутися на батьківщину ледве не до нового року. І тоді в Дніпропетровську, за образним висловом одного з депутатів облради, відбудеться зустріч «двох розлютованих тигрів».
Очевидно, в очікуванні цієї історичної зустрічі двох колишніх «господарів Дніпропетровщини» молодший «тигр» поспішає консолідувати навколо себе депутатські сили. В облраді раптово «почила в бозі» маріонеткова фракція блоку Н. Вітренко, яка раніше беззастережно підтримувала М. Швеця. Тепер на її базі створено фракцію «Дніпро» на чолі з найближчою соратницею колишнього голови облради Ганною Риженко. Незважаючи на те, що остання обіймає посаду керівника апарату глави облдержадміністрації Н. Дєєвої, її, як і раніше, вважають «людиною Миколи Антоновича». Місцеві політологи вже звернули увагу на те, що в області, як «чорт із табакерки», з’явився нікому не відомий суспільно-політичний рух «Відродимо славу Дніпропетровщини!» Він веде шалену «патріотичну» агітацію, закликаючи дніпропетровців готуватися до реваншу на наступних місцевих, парламентських і навіть президентських виборах. Серед українських політиків з дніпропетровським корінням такими амбіціями на сьогодні володіє, мабуть, лише Ю. Тимошенко. Її зв’язок з М. Швецем та групою «Приват», надто незадоволеною експансією «донецьких» на Дніпропетровщину, для багатьох очевидний. Утім, у прихильників Ю. Тимошенко після поразки М. Швеця в облраді також почалися великі проблеми. Друга за чисельністю після Партії регіонів фракція БЮТ раптово розкололася, і з її складу вийшли вісім депутатів, причому серед них опинилися ті, кого досі вважали «спонсорами» місцевої «Батьківщини». Вони зареєструвалися як окрема фракція під назвою «Конструктивізм. Ініціатива. Порядок» з явним наміром «конструктивно» співпрацювати з новим керівництвом області з Партії регіонів. «Конструктивні» настрої охопили й невелику фракцію блоку В. Литвина, яка й раніше не відзначалася політичною постійністю. З її складу до регіоналів пішов підприємець- хлібопек О. Миронов, напевно, вважаючи, що з колишніми соратниками «каші не звариш». Після його виходу фракція блоку В. Литвина перестала бути такою через недостатню кількість членів. «Литвинівці», які залишилися, на чолі з екс-міністром економіки М. Деркачом, як кажуть, тепер вагаються між коаліцією більшості на чолі з Партією регіонів та уламками опозиції, яку намагається зібрати під своє крило М. Швець. Утім, слово «опозиція» в Дніпропетровській облраді поки ніхто ще не вимовив — сам потенційний її лідер після п’ятимісячної запеклої боротьби за владу і гіркої поразки офіційно пішов у відпустку. Не виключено, що після повернення він побачить зовсім гнітючу для себе картину — від нього, як свого часу й від П. Лазаренка, розбіжаться колишні друзі та соратники.
