У Дніпропетровську цілковитою невдачею закінчилася спроба централізації системи міського управління, на яку в мерії напередодні майбутніх виборів покладали великі надії. Ще навесні нинішнього року керівники міста розпочали обережно зондувати політичний грунт на предмет ліквідації рад. Спочатку це питання взяла на «опрацювання» депутатська група, а в травні мер Дніпропетровська Іван Куліченко на одній із зустрічей з депутатами міськради відкрито поставив під сумнів подальшу доцільність існування восьми райрад міста.
На думку міського голови, опубліковану тоді в місцевих газетах, неефективність цих органів місцевого самоврядування показала практика останніх років. У районах ніби-то часто змінювалося керівництво, недостатньо активно працювали виконуючі обов’язки голів, часом виявлялася і некомпетентність чиновників районного рівня. Але головне, мабуть, полягало в тому, що «формальний підхід до формування бюджету фактично усунув необхідність затвердження бюдже ту районів районними радами». Відтепер «бюджетні показники, — розвивав свою думку голова, — доводяться за єдиною формулою, визначеною Кабміном, і необхідності обговорювати їх немає». Дублювання функцій спостерігається також при відведенні земельних ділянок і в управлінні власністю. Районні ради, вважав мер, у цьому плані «не працюють» — вони фактично перетворилися в «машини для голосування». Вагомим аргументом, з точки зору міської влади, є і той факт, що райради «спочивають в бозі» в 7 з 26 міст України з районним розподілом. Навіть на Дніпропетровщині, вже після місцевих виборів 1998 року, райради було ліквідовано в Кривому Розі. Правда, там за обраними депутатами повноваження довелося зберегти до кінця терміну.
У обласному центрі, як вважали в мерії, набагато доцільніше заснувати на базі виконкомів призначені районні адміністрації, а, можливо, і скоротити кількість самих районів, збільшивши натомість штати адміністрацій і керованість на місцях. Ясна річ, в міському керівництві розуміли, що така реорганізація може викликати невдоволення в районах, адже від влади добровільно ніхто не відмовляється, а в Дніпропетровську, за традицією, що склалася, деякі районні «бази» не особливо «поважали» і вищестоящі інстанції.
Очевидно, в плані підготовки до майбутньої централізації міська влада вирішила «вкотити пробну кулю», — 9 вересня в смт. Таромське, яке досі мало статус «селища в містечку», було проведено місцевий референдум, на якому перед його жителями поставили дилему: або залишитися в межах обласного центру, але ліквідувати при цьому селищну раду, або вийти зi складу міста і стати ще одним населеним пунктом Дніпропетровського сільського району. Такий маневр перед ліквідацією районних рад в місті виявився вдалим. Принаймні за офіційними даними за повне злиття з Дніпропетровськом проголосувало понад 80% таромчан. Селищна рада, затвердивши результати референдуму, тим самим погодилася із самоліквідацією, а селище Таромське, після підтвердження Верховною Радою, за задумом мерії повинно стати окремим мікрорайоном з адміністрацією, що призначається.
Проте планам реорганізації міського управління не судилося збутися — районні ради Дніпропетровська виявилися «міцним горішком». Буквально за декілька днів до сесії міськради, де і мало розглядатися питання «про утворення чи не утворення» райрад, «заколот» підняли депутати Бабушкінського району. Зібравшись на термінове засідання, вони практично одноголосно зняли голову райради, який, на їх думку, проявив «угодовство» і «байдужість до питання про існування райрад взагалі». Новий голова Бабушкінської райради Сергій Калашников разом з депутатами, які його обрали, виступив з ініціативою скликання в Дніпропетровську «асамблеї депутатів районних рад». Цю ідею підтримали народні обранці семи районів. Виключенням, як кажуть, став лише Самарський район, де є сильними позиції його колишнього керівника, а нині першого заступника міського голови Анатолія Крупського.
Напруження пристрастей було велике. Однак ця «фронда районного масштабу» не переросла у відкритий конфлікт з керівництвом міста, а асамблея, призначена на вівторок в місцевому БК шинників, фактично так і не відбулася. Голова Бабушкінського району С. Калашников, зустрівшись із пресою, повідомив, що ініціатори ліквідації районних рад з мерії «відступилися» і погодилися залишити все «як є». Спробу реорганізації С. Калашников пов’язав з фактичним початком у місті виборчої кампанії у справі виборів мера і навіть прагненням встановити в Дніпропетровську «диктатуру». Під сумнів голова району поставив обгрунтованість не тільки ліквідації райрад, але і референдуму в Таромському. Свою позицію в розгорненому вигляді він обіцяв висловити на майбутній сесії міськради.
Проте і сам міський голова Іван Куліченко, як несподівано з’ясувалося в день сесії, зовсім не схильний до ліквідації райрад. У заяві для городян він лише констатував, що «думки відносно роботи райрад у депутатів різко розділилися». Ряд депутатів, за його словами, відчувають на собі «неймовірний тиск, аж до загроз», а це, в свою чергу, «може призвести до розколу в депутатському корпусі». За таких обставин, вважає мер, питання про необхідність райрад «не повинне стати каменем спотикання». Він пообіцяв «застосувати весь свій авторитет» і «переконати депутатів зберегти районні ради»!
Але депутати міськради, що звикли в більшості своїй уважно прислухатися до слів з президії і дружно «брати під козирок», зовсім не чинили опір. Вони тут же ухвалили рішення «про створення районних рад в місті» на наступні чотири роки. Не вийшло на сесії і ніякої дискусії — бажаючим виступити просто не дали слова. Тим часом доля райрад стурбувала в Дніпропетровську багатьох. На їх захист до стін міськради підступили не тільки комуністи, але і рухівці, яких раніше не можна було запідозрити в любові до «влади Рад». Замах на райради вони оцінюють як спробу «надмірної концентрації влади в руках вузького кола людей і створення ідеальних умов для чиновницького свавілля і хабарництва». А крім того, як «багаторазове посилення адмінресурсу для досягнення запланованого результату виборів голови міста».
Цікаво, що в конфлікт, який хвилював Дніпропетровськ в останні тижні, ніяк не втручалася обласна влада. Злі язики говорять, що і там на мерію «виріс великий зуб», і це неодмінно позначиться в ході виборчої кампанії і виборів міського голови. Тим часом в селищі Таромське була створена ініціативна група з місцевих жителів і представників політичних партій. Її активісти публічно заявляють, що результати місцевого референдуму було сфальсифіковано, і за їх підрахунками, на виборчі дільниці ніби не прийшла і половина виборців. Свою правоту вони мають намір відстоювати в Ленінському районному суді і навіть погрожують звернутися до Парламентської Асамблеї Ради Європи!
