Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

До чого ці репутаційні «витрати»?

Поки біля Адміністрації Президента тривав мітинг із вимогою покарати замовників убивства Гонгадзе, Леонід Кучма в оточенні цієї ж адміністрації та європейських політиків розмірковував про європейські перспективи України
20 вересня, 2011 - 00:00
КИЇВ, 16 ВЕРЕСНЯ 2011 РОКУ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
ДОРОГИЙ «ІНТЕР’ЄР» ДЛЯ ЕКС-ПРЕЗИДЕНТА / ФОТО НАДАНЕ ОРГАНІЗАТОРАМИ ФОРУМУ

Одинадцяту річницю зникнення відомого опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе Україна знову зустріла без названих імен замовників вбивства. «Досі немає чіткої відповіді на те, хто вбив журналіста Гонгадзе, — говорить один із учасників акції вшанування пам’яті зниклого журналіста 16 вересня у Києві, політолог, журналіст Остап КРИВДИК. — Справа Гонгадзе — це критерій: наскільки демократичною та ефективною є нинішня влада. Як на мене, ця справа знову стає політичним інструментом».

Якщо імена замовників у судовому вироку не названі, то протягом 11 років вони неодноразово звучали. Навіть зараз під час розгляду кримінальної справи колишнього начальника МВС Олексія Пукача у Печерському суді Києва, який підозріло відклали на місяць, ці прізвища теж називалися. У своїх показах Олексій Пукач підтвердив свої свідчення, дані в ході досудового слідства. Так, за його даними, замовниками вбивства Гонгадзе були екс-президент Леонід Кучма, нинішній спікер Володимир Литвин, тодішній глава МВС Юрій Кравченко, перший заступник глави МВС у 2000 році, нині — очолює Вінницьку ОДА, Микола Джига.

Проведення акції вшанування пам’яті Георгія Гонгадзе — це, звісно, добре (нагадує владі, що розслаблятися не варто), але не менше важить готовність журналістів відстежувати подальші події довкола справи, адекватно на них реагувати та розтлумачувати суспільству. «Це справа не політиків або виключно правозахисників — це справа всіх: журналістів, студентів, людей зі світу культури, — вважає керівник бюро журналістських розслідувань «Свідомо», один із учасників акції Єгор СОБОЛЄВ.

— Ми всі потерпаємо від того, що наша держава — не держава, а спосіб «обстригання» народу для кількох кланів. Тут доволі багато журналістів, і я бачу, що розуміння приходить... Як на мене, це не вечір пам’яті, а вечір мобілізації — коли люди — успішні й відомі — розуміють, що самими статтями і сюжетами не вирішиш ситуацію. Це спосіб побачитися і домовитися про спільні дії для того, щоб створювати інакшу державу».

Порушена півроку тому кримінальна справа проти колишнього президента Леоніда Кучми (його підозрюють у причетності до незаконних дій та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе і незаконних дій стосовно журналіста Подольського) для багатьох стала несподіванкою. Вона викликала великий резонанс як в Україні так і у світі. Водночас — з’явилися надія на справедливість. На перших порах Кучма навіть виглядав дещо розгублено, це було помітно під час його постійних походів до Генпрокуратури. Проте згодом, «оговтавшись», Кучма та його оточення, що мають доволі широкі можливості, розгорнули велику кампанія по «відбіленню» образу екс-президента. У хід пішли замовні листи культурних діячів на підтримку Кучми у стилі радянських часів, заклики «пожаліти Кучму», навіть документальний фільм справжнього метра російського кіно Андрія Кончаловського, зрежисований ефір на «Свободі слова», активізація кампанії із дискредитації свідків, щоб «відвести стрілки» від Леоніда Кучми та зробити винним головного свідка Миколу Мельниченка. Адвокати Кучми через суд навіть домоглися скасування постанови генпрокурора від 1 березня 2005 року про закриття кримінальної справи проти Миколи Мельниченка. Мета — вилучити плівки зі справи. З останнього: фонд Кучмі відзначив найкращих студентів Криму. Увесь цей час Кучма, хоч і перебував на підписці про невиїзд, спокійно подорожував світом і Україною. Для порівняння: Юрій Луценко і Юлія Тимошенко, яких на відміну від Кучми не підозрюють у діях, що призвели до вбивства журналіста, знаходяться за ѓратами.

Тим часом, до річниці зникнення журналіста прозвучала низка заяв. Екс-голова СБУ Валентин Наливайченко в ефірі ТВі сказав, що правоохоронним органам сьогодні необхідно розсекретити матеріали кримінальної справи щодо колишнього начальника департаменту зовнішньої розвідки МВС Олексія Пукача, щоб усі змогли нарешті дізнатися імена замовників убивства Гонгадзе. «Я хочу, щоб судді почули нас, простих людей: розсекретьте справу! Які такі секретні матеріали є у справі, через які тримають в таємниці свідчення ключового свідка?! Для того, щоб приховати тих, кого називає виконавець убивства — замовників, а покарати потрібно саме їх. При повній публічності Пукач зміг би назвати замовників убивства, і тоді для встановлення істини правоохоронні органи вели б роботу не тільки з екс-президентом України Леонідом Кучмою, але й з іншими особами, зокрема, з головою Верховної Ради Володимиром Литвином».

А Віктор Янукович днями заявив (позицію глави держави оприлюднила прес-секретар Дарка Чепак), що «люди мають знати правду, хоч би скільки років минуло з часу зникнення Георгія Гонгадзе». Було також повідомлено, що Янукович зацікавлений в об’єктивному, повному і прозорому розслідуванні всіх справ, які стосуються вбивства Георгія Гонгадзе. Утім, поки біля Адміністрації Президента проходив мітинг (16 вересня) з вимогою покарати замовників вбивства Гонгадзе, Кучма в оточенні цієї ж адміністрації, а також європейських політиків брав участь у Восьмому саміті Ялтинської європейської стратегії, організатором якого виступає Віктор Пінчук. І знову, як і під час інших подій, Кучма не обмежує себе у висловлюваннях, говорить про «високе», наприклад, про різницю між арабськими та помаранчевою революцією.

Безумовно, Україні потрібні такі дискусійні майданчики. Тим більше, що Віктору Пінчуку вдається їх організація, але часто вони скидаються на дорогі «інтер’єри» для появи в них Леоніда Кучми. Яка мотивація? Доволі побутова: мовляв, хіба може в такому високодостойному товаристві перебувати політик, причетний до серйозного злочину?

Але ці всі операції з «відбілюванням» нам уже давно відомі (ми переконані, що ця історія з «відбілюванням» Кучми далеко не остання), їх легко розпізнати. Незрозумілою в цьому випадку є позиція європейців. «Притискаючи до стіни» українську владу щодо ув’язнення екс-прем’єра Юлії Тимошенко, вони абсолютно ігнорують іншу резонансну справу — Гонгадзе, якою вони докоряли Україні протягом десятиліття і в рамках якої екс-президента Кучму звинувачують в одному з найтяжчих злочинів. Навіщо європейським політикам брати участь у заході, де їм доводиться обійматися та плескати по плечу перед камерами того, кого називають «замовником справи Гонгадзе»? Можливо тому що їх виборці далеко, а «Euronews» не обтяжує своїх глядачів такими дискусіями. Парламентська асамблеї Ради Європи ще 27 січня 2009 року ухвалила Резолюцію №1645 (2009) «Розслідування злочинів ймовірно вчинених високими посадовими особами під час правління Кучми в Україні — справа Гонгадзе, як показовий приклад», в якій зазначалося, що «влада повинна робити все можливе, щоб виявити не лише тих, хто дійсно скоїв ці злочини, але й їхніх замовників та організаторів, безвідносно до чину або посади підозрюваних».

Звинувачуючи Януковича у політичних репресіях та водночас потискаючи руку Кучмі, європейські політики демонструють подвійні стандарти, що аж ніяк не сприяють справедливому завершенню справи Гонгадзе, та дають козирі в руки противникам української євроінтеграції.

Іван КАПСАМУН, Ігор САМОКИШ, «День»
Газета: 
Рубрика: