Після того, як літо виходить на «верхівку», а парламент іде на канікули, зазвичай настає політичне затишшя. Нині ж політична активність просто, мабуть, набуде інших форм, зумовлених передусім президентською гонкою i, як її наслідок, підготовкою до «останньої, але рішучої» сутички Банкової з парламентом (і навпаки) восени — на фінішній прямій виборчого марафону.
Виходячи з того, що спроби політичної участі силових відомств у передвиборній кампанії на боці «головного кандидата» стали, на думку основних конкурентів Леоніда Кучми, не просто непристойними, але вже такими, що несуть загрозу нормальному демократичному процесу, слід вважати, що рекомендації парламенту Президенту звільнити керівників МВС і СБУ не повинні будуть «зависнути» в часі й просторі. Щонайменше це буде, очевидно, темою, що активно мусирується. I мінімум — створення певного фону — це також результат, оскільки якщо не своя, то широка міжнародна громадськість досить хворобливо реагує на факти, якi наводить спікер Ткаченко, називаючи їх достовірними: «Ви ж знаєте, що сесійний зал чітко відреагував на ті антизаконні дії, котрі проводяться з боку силових міністерств. Україна розбита на три, максимум чотири, регіони, кожен із яких очолює один із заступників глави СБУ, відповідну структуру зроблено й по районах, у кожній області, щоб контролювати своїх громадян: хто як поводиться та їхню лояльність до того чи іншого кандидата. І я думаю, що такого ще не було в нашій практиці, i не дай Бог, щоб воно було».
Як має намір діяти парламент, щоб хоча б добитися від Президента реакції з відповіддю, якщо не рішення з приводу силовиків, на своїй підсумковій прес-конференції Олександр Ткаченко не сказав. Але не виключено, що «кров попити» в міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка Верховній Раді вдасться. «Хто більше порушує закони? — ставить питання Ткаченко, — й у якому органі вони порушуються, починаючи від звання генерала армії, яке він (Кравченко) отримав за дуже короткий термін? Я думаю, це порушення нашого законодавства. Тим більше, за тієї криміналізації, що в нас відбувається. Проаналізуйте, скільки років він працює міністром й за який час від генерал-майора став генералом армії. Це порушення закону чи не порушення?»
Ну, прямо скажемо, це розбирання для рідної країни, де досі діють традиційні слов'янські правила «Закон — як дишло...» i «Ти начальник, я дурень...», ніяк не стане якимось «ментгейтом» — це там, «у них», йдуть у відставку, i навіть стріляються впіймані за руку, за ногу або за лампас. І тому «компра» працює в громадянському суспільстві, а в нашому це називається «гнати хвилю». Хоча не виключено, що принаймні збирачі фольклору отримають професійне задоволення від якогось чергового неповторного пасажу Олександра Миколайовича на кшталт: «Щодня на телеекрані, особливо на УТ-1, показують, як готують і вишколюють гвардійців Національної гвардії, як вони ногами один одного б'ють, щоб громадяни бачили, з ким мають справу. Показують, як «Беркут» або органи Внутрішніх справ лобами б'ють дошки. Я думаю, що розумна голова ніколи не дозволить собі бити цеглу або дошку лобом. Голова призначена зовсім для іншого — не носити шапку або бити цеглини, або дошки розбивати навпіл, а думати. Творити розумом. Я розумію, що воно викликає здивування й усмішки і у вас, і у мене. А коли я про це сказав, і прокоментували по телебаченню, й я себе з боку побачив, як я це сказав, у мене також сміх викликало. Не через те, що я сказав, а що дійсно, мабуть, я це підмітив, як і кожен із вас, але не кожен міг вголос про це сказати... Я думаю, що залякувати своїх людей, свій народ, так не треба».
Ну, це так, белетристика. А тим часом певну підмогу для прогнозів можна виділити з коментарів преси щодо підсумків третьої сесії представника Президента в парламенті Романа Безсмертного: «Я такої кількості порушень регламенту, як було на цій сесії, не бачив за всю історію роботи українського парламенту. Я тепер розумію, чому не розглядається регламент Верховної Ради як закон. Фактично ВР перетворено на орган, яким керує той, хто «головує». Багаторазові голосування за один документ день у день, видавлювання прийняття рішення — все це змушує однозначно зайнятися проблемою подання до Конституційного суду й визнання цієї нормативної бази, прийнятої на третій сесії, неконституційною в зв'язку з порушенням процедури прийняття рішень. Подальша робота в таких умовах призведе до повної дискредитації будь-якої парламентської процедури, i, як наслідок, ми матимемо правовий конфлікт, що невідомо як розв'язуватиметься надалі».
Що це може означати? Передусім визнання прийнятої з порушеннями й, отже, незаконної всієї правової бази президентських виборів? Це збiгається з уже пунктирно зазначеною «Днем» версією про доручення, що ніби мало місце, Банкової голові Конституційного суду — розглянути механізми підготовки рішення про скасування виборів, якщо вони закінчаться не на користь Кучми. Хоч, як здається, не варто було б перебільшувати небезпеку подібного дезавуювання результатів виборів — цей маневр Банкової настільки самовикривально незграбний, що може існувати лише як утішливий сценарій для самого Кучми...
Якщо судити з недільного «вигулювання» Президента на «Таврійських іграх» — він вірить в усі сценарії, підготовлені для нього як доморослими, так i російськими штабами. Дикий галас молодої Каховки, якій оголосили: «Президент сказав, що приїде — й ось він із нами!» — навряд чи можна сприймати як вираз любові. Ми ж все-таки ще не Корея. У нас прокричи — що «Кіркоров», що «Вєрка Сердючка», що «приїхав цирк», що «з нами Президент» — якщо зібралися погуляти, реакція буде однакова. Завиваючий ведучий виплигував із себе, намагаючись вставити в кожне речення слово «Президент» — «у кого ми віримо й просимо бути гарантом нашого майбутнього». І, нарешті, договорився: «Хлопці, беріть його з собою, беріть його в майбутнє!» Ну-ну, бери побільше, неси подалі... Президент телеглядачам порадив бути разом із майданом «душею й тілом» і особливо подякував «легендарним жителям славетної Каховки». Крім того, відзначив світло в очах журналіста телекомпанії «Ера» i, взагалі, зображав безпосередність, великий інтерес і веселощі... Далі дивитися було неможливо: стало шкода країну й навіть самого Кучму. Таку явив нам телеефір політичну вторсировину, припорошену ментальним шароварним пилом, що національна варіація російського «Голосуй, а то проиграешь!» виглядає просто символічною убогістю внаслідок участі глави держави, що набуває загальнонаціонального рівня...
А так — усе нормально. «По чому» відпочиватимуть депутати — президентський телеканал, що чомусь і досі називається національним, нам уже розповів. А «по чому» розмови в Києві російського прем'єра про подвійне громадянство — ще ні. Проте «по чому» після візиту пана Степашина майбутній перегляд севастопольських угод, що передбачає можливості переозброєння іноземного флоту на території незалежної України для підвищення боєготовності Росії з метою захисту південних рубежів від потенційного противника — НАТО, з яким Україна будує партнерські відносини, підтверджуючи свій «європейський вибір» — нам також ще не доповіли. І найсумніше для країни, що саме в цьому, «промосковському» напрямку, розходження «союзної» більшості парламенту й Президента, великого державника, найбільш непомітні. Ну, а як же інакше. «Москва підтримає того кандидата, який виступатиме за тісну й чесну політику двосторонньої співпраці», — такі зухвалі заяви російських телеканалів не отримують від Києва ніякої відсічі. До цього можна було б додати белетризовану доповідну Президенту, опубліковану під виглядом статті за невідомим авторством в одній впливовій газеті, що час від часу спеціалізується на зміні міністрів закордонних справ: мовляв, шановний Леоніде Даниловичу, дозвольте донести до вашого відома — пан Тарасюк «прозахідний до непристойності», а виправляти становище у взаємовідносинах із Росією доводиться посилати того, другого, третього й Разумкова... Куй залізо, поки йде російський струмінь, поки набирає темпи передвиборний торг!
Коротше кажучи, передвиборні танці навколо Росії українського Президента, українського прем'єра й українського спікера наводять на думку про те, що поки важко сказати, до якої країни повернеться після канікул парламент.
