Сподівання на те, що головною інтригою «надзвичайного з’їзду депутатів від опозиції всіх рівнів», який відбувся у неділю, стане питання про єдиного кандидата від опозиції на майбутні президентські вибори, виправдалися лише частково. Незважаючи на те, що цю тему на з’їзді навмисно не обговорювали (зі слів його організаторів, «ще не час»), дві лінії поведінки потенційних учасників майбутнього виборчого процесу цей захід, на думку аналітиків, виявив. Першу втілює Юлія Тимошенко, яка явно жадає від Віктора Ющенка не тільки чіткої відповіді на запитання, чи готовий він оголосити відкриту війну владі та стати єдиним кандидатом від опозиції, але й конкретних обіцянок тим, хто у свою чергу висловить готовність йому в цьому сприяти. Другу — лідер «Нашої України», до найближчих планів якого таке відверте позиціонування, очевидно, не входить. Наступного разу ці дві лінії «перетнуться», очевидно, 29 березня, коли в ролі господарів форуму виступлять «нашеукраїнці», якi планують провести цього дня з’їзд своїх депутатів усіх рівнів, а в ролі гостей — представники «трійки» — БЮТ, КПУ і СПУ.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— У мене склалося стійке враження, що з’явилися перші симптоми згасання зірки Ющенка. І справа не тільки у тiм, що Ющенко дуже невдало виступив на з’їзді опозиційних депутатів. Справа ще й у тiм, що вперше дуже чітко і прозоро виявилися різні стратегії поведінки сил та їхні інтереси з погляду не тільки влади, а й підходу до розпорядження цією владою. Є зовнішнiй бiк: Ющенко дуже зацікавлений у тiм, щоб вийти на неконфліктну схему президентських, а потім і парламентських виборів. Причина очевидна — він бажав би залишатися кандидатом, на якого робить ставку крупний і середній капітал, та зберегти реноме рівноважного політика. Таке розуміння можливої ролі Ющенка-кандидата існує й у тих сил, які нині вимушено співпрацюють із радикальними опозиціонерами. Наприклад, велика частина «соборівців», судячи з їхніх виступів, до останнього розраховує на те, що вдасться піти «м’яким варіантом», — тобто відмовитися від тактики штурму і натиску та шукати еволюційний шлях виходу на 2004 рік. Але я би потрактував цю стратегію — її можна назвати «стратегією Ющенка» — як фактичне визнання неможливості силового політичного вирішення проблеми влади і м’яку заявку на готовність переговорів із владою та провідними політико-економічними групами. Ця ситуація і це розуміння обумовлюють сьогодні суперечливу і слабку позицію самого Ющенка. Його двоїстість поступово починає дискредитувати його в очах колишніх прихильників, симпатиків і тих, хто вважав його кандидатом від усіх опозиційних сил. І це виявилося на з’їзді.
Що стосується другої стратегії, то її головним носієм, на мою думку, є Юлія Тимошенко. Це і є тактика натиску та штурму, про яку говорилося вище. Більш того, на з’їзді з вуст лідера БЮТ чітко прозвучав заклик об’єднуватися на місцях. До речі, у кількох виступах представників різних партій звучала думка, що на місцях справді політичні відмінності опозиціонерів поступово стираються, тому що бютівці, комуністи і соціалісти все тісніше співпрацюють, оскільки вимушені займати загальну протестну позицію. І з цього погляду позиція Тимошенко — позиція послідовного накату, головною метою якого є примусити владу піти на дострокову самовідставку — фактично це і є сценарій політичного реваншу. В цьому сценарії зацікавлена передусім сама пані Тимошенко та її невелика команда, а також її найближчий партнер — О. Мороз. Цим двом силам справдi вже нікуди дітися, їм нема на що розмінювати цей сценарій — вони вимушені йти до кінця.
А щодо їхнього третього союзника — комуністів, — то вони сьогодні, на мою думку, вимушено позиціонуються як третя сила у рамках цієї опозиційної трійки. Тому що Тимошенко нині найбільш чітко відображає радикальний спектр протестних настроїв. І до цього спектра потрапляє велика частина комуністичного електорату. Якщо зараз комуністи відмовляться від цього сценарію і займуть якусь третю позицію, то вони можуть опинитися під загрозою втрати й електорального поля, і внутрішньої стабільності в самій партії. До речі, на з’їзді було видно, що велика частина делегатів-комуністів, які відкрито реагували на користь свого лідера під час його виступу, разом із тим бурхливо підтримували і позиції Тимошенко та Мороза. Думаю, що нині керівництво КПУ і взагалі комуністичний актив виявилися заручниками власної електоральної групи, яка орієнтована на радикальне позиційне крило.
Складно сьогодні говорити про сценарій розвитку подій, але факт, що дві стратегії почали конфліктувати і вже обростати певними організаційними формами конфлікту: наприклад, недільний з’їзд провела трійка БЮТ — СПУ — КПУ, а окремо готується з’їзд депутатів і симпатиків Ющенка, де представники радикальної трійки будуть тільки запрошеними. У результаті, я не виключаю, що нинішня опозиція все-таки домовиться між собою, і ми матимемо справу спочатку з двома, а потім, можливо, і з трьома опозиційними ядрами. Перше — на чолі з Ющенком — остаточно сформується десь до осені і транслюватиме владі бажання і готовність домовлятися. Друге рухатиме як альтернативу Ю. Тимошенко. Внаслідок такої переорієнтації, не виключаю, що реформуватиметься Блок Юлії Тимошенко. Принаймні є багато симптомів того, що частина представників партії «Собор» буде вимушена перейти до табору «Нашої України». Також у дуже непростому становищі будуть комуністи, які принаймні на рівні публічної політики повинні будуть заявляти про готовність рухатися зі своїм власним кандидатом, але кулуарно все-таки розробляти деякі спільні стратегії з радикалами із БЮТ та соціалістами. Напевно, йтиметься про таку собі тактику поведінки в першому турі президентських виборів.
Олександр ДЕРГАЧОВ, головний редактор журналу «Політична думка»:
— Вибори наближаються, й основні дійові особи дуже серйозно до них готуються. Якщо говорити про опозиційні сили, то, по-перше, можна констатувати більш адекватну оцінку ситуації з їхнього боку, а саме — розуміння того, що симпатії населення безумовно на їхньому боці, але досягти активної підтримки до виборчої кабіни буде надто складно. Тому слід вести роботу з прицілом саме на голосування, хоч коли б воно відбулося. При тому, що опозиція зацікавлена в певному напруженні ситуації, вона, швидше за все, в основному орієнтується на вибори у встановлені терміни. І знаходить можливості протидіяти спробам розколоти свої ряди, грати на справді глибоких відмінностях у програмах трьох послідовних опозиційних груп, на несумісності інтересів тих, хто голосує за лівих і за правих.
Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Інституту глобальних стратегій (IГЛС):
— Весняна активізація опозиції (особливо з самопосиланнями головних гравців опозиції до подій дворічної давності) поки нагадує, все ж, попередні «картинки» до головного сюжету. А ось можливість створення остаточного сценарію, збитого сюжету, «монтажу», здатність різних опозиційних сил на загальнополітичне планування і колективну дію, викликає певний скепсис. Для того, щоб прояснити ситуацію з опозицією в структурі української політики, звернімося до інституційних її характеристик. З цього погляду, українська опозиція, керуючи більшістю парламентських комітетів, не є опозицією в класичному значенні цього слова, оскільки має можливість істотно впливати на законодавчий процес. До речі, саме опозиція, як ми знаємо, вiдіграла важливу роль у прийнятті бюджету на 2003 рік. З цього погляду, наша опозиція не вписується у класичні канони опозиції, коли останньою є політичні сили, що перебувають буквально поза системою влади. Тому в парламенті наша опозиція «при владі», а поза парламентом, на вулиці, — в опозиції. Зрозуміло, що це багато в чому накладається на конкретні політичні дії, на пошук різноманітних майданчиків для проведення, наприклад, своїх акцій.
У нашої опозиція різні точки і вектори. Отже, кожна опозиційна сила з трьох або чотирьох веде свою «партію», грає проти «своїх фігур».
Третій момент — це різне подання і всередині опозиційної «трійки», і у форматі «3+1» своїх перспектив у політичній епосі. Якщо «Наша Україна», БЮТ уже сьогодні розглядають себе як реальну владу після 2004 року, приміряючи президентські й інші повноваження, то, наприклад, КПУ, швидше за все, не розраховує на прорив до владних вершин, а готується до ролі «нової» опозиції: курсу ліберальних реформ, «здачі України Заходу» тощо. Тобто з нинішнього опозиційного клубу вже можна провести, хоч і пунктиром, розподіл на потенційно нову владу і потенційно нову опозицію.
Наступна проблема — це проблема Ющенка. Мені доводилося, в тому числі і на сторінках «Дня», говорити про Ющенка як про «дилему однієї альтернативи». Але це одна альтернатива поки не тільки для влади, а й для опозиції. Можливо, навіть не стільки для влади, скільки для опозиції. У самій опозиційній трійці йде гра на втягування Ющенка до своєї — «для опозиції» — і не своєї — «для Ющенка» — гри. Без Ющенка у опозиції майже немає шансів на 2004 рік. Але й у Ющенка з опозицією також немає шансів на виграшну динаміку президентських виборів. Для Ющенка важливо не розчинитися в опозиційному клубі, оскільки на тлі радикальних і яскравих опозиціонерів діяльність Ющенко явно не виглядатиме виграшно для протестного електорату. По-друге, для лідера «НУ» важливо не відрізати остаточно канали політичної, інформаційної і фінансової підтримки частини владних еліт, які поки ще остаточно не зняли ставки на Ющенка.
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»
— З’їзд опозиції не приніс якихось сенсаційних або революційних результатів, хоча у ньому і брали участь революціонери. Політичні маневри з втягування «Нашої України» і Віктора Ющенка до стійла радикальної опозиції закінчилися нічим. Блок В. Ющенка продовжує йти своїм шляхом, лавіруючи між владою та її противниками. Опозиційна «трійка» в черговий раз підтвердила свою формальну єдність. До речі, можна запропонувати щонайменше два визначення формату цієї трійки: ліва опозиція та Юлія Тимошенко, яка приєдналася до неї, або — Юлія Тимошенко, яка має ліву опозицію.
Тему єдиного кандидата Юлія Володимирівна штучно розігрувала для того, щоб у черговий раз використати Віктора Ющенка і його рейтинг у своїх власних цілях. По суті, лідер БЮТ уже півтора року успішно паразитує (і в ідеологічному, і в політичному значенні) на ідеях національної демократії і політичному феномені Віктора Ющенка. Причому їй вдається використати навіть специфічні риси характеру Віктора Андрійовича. Лідер «Нашої України» любить формулювати ідеї, але не поспішає реалізовувати їх на практиці. А Юлія Володимирівна тут як тут. Сказав В. Ющенко, що має намір провести з’їзд депутатів «Нашої України», то Ю. Тимошенко співтоваришi з’їзд своїх депутатів уже провели, а Віктор Андрійович тільки готується це зробити наприкінці березня. Лідер «Нашої України» тільки заїкнувся про підготовку свого плану з 10 пунктів, а Юлія Володимирівна вже заявляє свої «12 кроків». І так далі.
Навіть у форматі «трійки» ідея єдиного кандидата навряд чи буде реалізована. Щонайбільше в жертву принесуть О. Мороза. І технологічно, i політично питання про єдиного кандидата вирішувати ще занадто рано. І вирішувати його доцільно тільки стосовно другого туру президентських виборів. Оптимальний максимум єдності для опозиції на сьогодні — координація своїх дій. Цiлком iмовiрно, що з початком офіційної виборчої кампанії станеться чергове переформатування опозиційних сил, і замість «трійки» з’являться «двійки», а можливо, й екзотичний формат «два з полтиною».
ВРАЖЕННЯ
Ірина КУХАР
Анонсованих опозиціонерами «депутатів-регіоналів усіх рівнів» зустріти в кулуарах з’їзду кореспонденту «Дня» вдалося не так вже i багато). Пропонуємо враження від з’їзду «рядових» партійців, запрошених і гостей.
Микола ОСАДЧУК, депутат вінницької районної ради, член СПУ:
— У цілому з’їзд засвідчив консолідацію опозиційних сил в Україні (хоча, може, й не таку, як би хотілося). Думаю, зібрання опозиційних депутатів усіх рівнів стане початком об’єднавчого процесу. Водночас не можу не зауважити, що позиція лідера «Нашої України», судячи з його виступу на з’їзді, помітно контрастує на тлі позиції опозиційної «трійки». Сьогодні, як і вчора, Ющенко вів себе незрозуміло. Склалося враження, що він говорив про все, і водночас ні про що конкретно. Словом, заяви як такої на цьому з’їзді Ющенко не зробив. Він був «надією нації», однак, на жаль, нація втрачає цю надію з кожним днем. Лідеру «Нашої України» час було б вже давно визначитися і зайняти більш принципову позицію.
В’ячеслав АНІСІМОВ, народний депутат України, фракція КПУ:
— Цей з’їзд — дуже серйозний захід, адже саме він визначить подальший напрям розвитку акції «Повстань, Україно!». Думаю, сьогоднішні збори опозиційних депутатів стануть етапним моментом для розвитку всіх протестних сил, для їхнього виходу на новий рівень співпраці. І хоча з’їзд не можна вважати консолідованим з’їздом всіх без винятку опозиційних сил, однак він принаймні є достатньо серйозним приводом замислитися над подальшою консолідацією всієї опозиції.
Сергій САС, народний депутат України, фракція БЮТ:
— Ініціатива проведення з’їзду належить організаторам акції «Повстань, Україно!». Отже, навряд чи можна говорити про нього у форматі об’єднаної опозиції. Так, скажімо, лідер «Нашої України» був на сьогоднішньому з’їзді у статусі запрошеного. У той же час в залі панував не галас, а нормальна робоча обстановка. Тож маю надію, що все-таки з’їзд опозиційних депутатів стане початком об’єднання всіх політичних сил заради однієї мети. Гадаю, основним результатом заходу стало зібрання людей та визначення спільних напрямів роботи на найближчу перспективу. Це перший крок. Хоча на особливо великі результати в масштабах країни (в плані адекватної реакції на з’їзд з боку влади) не варто сподіватися.
Мирослав БУЧАЦЬКИЙ, голова секретаріату Української Християнської Демократичної партії (УХДП), запрошений на з’їзд:
— Як виявилося, основними, так би мовити, ідеологами з’їзду стали три (а не чотири, як було задекларовано раніше) політичні сили — СПУ, КПУ та БЮТ. Хід з’їзду засвідчив, що опозиція фактично розпочала підготовку до весняно-осіннього політичного сезону з урахуванням президентських виборів. До речі, першим питанням на «порядку денному» зборів політичними силами ставилося питання усунення від влади чинного Президента, хоча довгострокової стратегії та практичних пропозицій не прозвучало. Важко сказати, яким буде кінцевий результат цього з’їду, з огляду на ідеологічні розбіжності в стані «трійки». (Наприклад, під час виступів задекларовані «трійкою» консолідуючі елементи почав руйнувати один із представників Компартії, який заявив, що згадування у ВР про голодомор та інші репресії проти українського народу є провокацією.)
На з’їзді я сподівався почути обговорення найважливішого питання — висунення єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах. Однак всі спроби журналістів «пролити світло» на цю проблему наштовхувалися на твердження Мороза і Симоненка — «не на часі». Тому, на мою думку, є всі підстави побоюватися продовження позалаштункових ігор. До слова, таке утримування народу в невизначеності дає владі більше шансів підготувати відповідь опозиційним силам.
Олександр ЧУПАХІН, член Соціалістичної партії України:
— З’їзд засвідчив, що представники трьох опозиційних сил (СПУ, КПУ і БЮТ. — Авт. ) мають спільне бачення дій на перспективу. Якихось принципових непорозумінь між ними я не бачу. Що ж до четвертої сили — «Нашої України», то вона наразі жодним чином активно не підтримала ініціативи опозиційної «трійки». «Наша Україна», на жаль, не взяла по-справжньому участі навіть у сьогоднішньому з’їзді. Ющенко фігурував всього лиш як гість. Окрім цього, 9 березня «Наша Україна» вживатиме власних заходiв, не приєднуючись до радикальної частини опозиції. Очевидно, Ющенко шукає самостійний шлях, організовуючи власний форум наприкінці місяця.
Також, з огляду на заяви в ході з’їзду, говорити про єдиного кандидата від об’єднаної опозиції не доводиться. Якщо у виступах Мороза та Тимошенко звучать «компромісні» ноти заради спільної мети, то комуністи уникають будь-якого обговорення «болючої» теми. Відносно «четвірки» я достатньо песимістичний.
Анатолій РУСНАЧЕНКО, доктор історичних наук:
— З’їзд опозиційних депутатів всіх рівнів вплине, перш за все, на саму опозицію, стане її організуючим моментом і, можливо, певним дзвінком для владних структур. Переконаний, шляхом лише відкидання пропозицій опозиційних сил чинна влада нічого не здобуде, окрім «консервації» наявного стану речей, що в сучасних українських реаліях означає рух назад або ж відставання від наших сусідів по Східній і Центральній Європі (не кажучи вже про світ).
Вважаю, що сьогоднішній з’їзд — достатньо серйозна спроба ідеологічно різних сил навчитися взаємодіяти заради єдиної стратегічної мети. Гадаю, представники опозиційних сил в Україні — не самогубці, а тому будуть змушені дійти консенсусу в питанні єдиної кандидатури на президентських виборах-2004. Хоча справа, напевне, не стільки в узгодженій кандидатурі, скільки в грунтовних пропозиціях у напрямi реалізації політичної реформи в країні, створенні єдиних правил гри з обов’язковим дотриманням їх усіма політичними гравцями.
