Республіка Хорватія, як і Україна, здобула незалежність нещодавно. Про сучасний стан справ у економіці й політиці молодої суверенної держави розповідає надзвичайний та повноважний посол Республіки Хорватія в Україні.
- Пане посол, які Ви бачите перспективи хорватсько-українських економічних відносин?
- Протягом останніх п'яти років після встановлення дипломатичних зв'язків між нашими країнами зроблено багато, щоб добрі політичні стосунки переросли в добрі стосунки економічні. Адже вони почалися ще за часів Радянського Союзу та Федеративної Югославії 1971 року, коли за договором між цими двома країнами Білорусь мала узгоджені відносини зі Словенією, Росія - з Сербією, а Україна - з Хорватією. Україна та Хорватія стали незалежними, але економічні стосунки, на жаль, не стали ліпшими. Ми, політики, зробили свою справу добре - "відкрили двері" для бізнесменів і підприємців, але вони через ці "двері" дуже боязко йдуть. Це сигнал небезпеки, адже якщо ми зараз не побудуємо міцні економічні мости між нашими державами, то західні компанії швидко опанують наші ринки.
- Але я зустрічала інформацію, що такі зв'язки між нашими підприємствами вже є. Наприклад, деякі хорватські фірми навіть запрошують українців на роботу?
- А от від цього я хотів би застерегти. Тепер в Україні часто-густо можна знайти інформацію про вербування робочої сили до Хорватії. Але в нас самих поки що дуже високий рівень безробіття. Люди мають це знати, щоб не стати "здобиччю" для злочинців. Я прошу всіх, хто хоче поїхати на заробіток до Хорватії, звертатися до посольства за інформацією про фірми, які їх запрошують, щоб не опинитися на вулиці без грошей і захисту.
- Яким галузям надаються пріоритети у відбудові хорватської економіки?
- Нині будуються великі магістральні автошляхи, що ввійдуть до автомагістралі Київ-Барселона й пов'яжуть різні регіони Хорватії. Відбудовуються й модернізуються автошляхи та аеропорти на узбережжі, що є важливим для розвитку пріоритетної галузі господарства Хорватії - туризму, в розвиткові якого ми бачимо майбутнє.
- 13 квітня в Хорватії відбулися місцеві вибори й вибори до верхньої палати Парламенту. Які зміни, на Вашу думку, мають статися у внутрішній політиці країни?
- Так, вибори ці для нас дуже важливі. Особливо щодо хорватського Придунайського регіону, який перебуває під контролем миротворчих сил. Хорватське керівництво вирішило, що ці землі - Східну Славонію, Баранью та Західний Срем треба реінтегрувати в хорватське конституційне поле мирним шляхом. Більшість сербського населення залишиться тут жити. Їм за конституцією гарантовано культурну автономію, до того ж сербська меншина автоматично обирає трьох депутатів до парламенту, і ще двох депутатів до верхньої палати призначає сам президент Хорватії. Важливо й те, що наш уряд дав згоду на подвійне громадянство для сербської меншини. Ми очікуємо аналогічних кроків із боку сербського уряду стосовно хорватської меншини в Сербії. Тепер, після виборів, місія миротворчих сил закінчується - створено нові органи влади й на нас чекають великі економічні та психологічні проблеми.
- У Хорватії проживає велика українська меншина. Яке поки становище українців у республіці?
- Із задоволенням відповім на це питання з особистих причин. Я народився в селищі Липовляни, де третину мешканців складали українці - галичани. Але найбільше українців мешкало біля міста Вуковар. Усі вони були за незалежну Хорватську державу, й їх, як і хорватське населення, вигнали з їхніх селищ. Ми не знаємо, що сталося з центром української громади - Старими Петровцями, що трапилося з місцевим національним музеєм, їхньою культурною спадщиною. Це катастрофа для обох наших народів. Українська меншина обирає до хорватського парламенту свого депутата. Тепер це Мирослав Кіш, родом зі Старих Петровець. Він обіймає одну з найвищих посад у парламенті - голови комісії з прав людини. Другий лідер української меншини - греко-католицький єпископ Славомир Міклович, серед прихожан якого є й українці, й хорвати.
- Які основні вектори зовнішньої політики Хорватії?
- Наша мета - ЄС і НАТО. Перед тим ми хотіли б стати членом Центральноєвропейської зони вільної торгівлі. Крім того, ми не хочемо ні за яких умов інтеграції з балканськими державами. Наша мета - як твердить президент Франьо Туджман із 1990 року - скандинавізація Балкан. Тобто ми хочемо, щоб із балканськими державами в нас були відкриті політичні та економічні відносини, які б не загрожували нашому суверенітетові. Ми хочемо піти шляхом Австрії. Наш народ 5 років жив бідно, бо на війну, на зброю витрачалися всі кошти, і тепер люди хочуть якнайшвидше досягти ліпшого життя.
Бесіду вела Інна ПУСТОВІТ, "День"
