Упродовж вихідних практично всі українські новинарі, посилаючись на російське інформаційне агентство ІТАР-ТАСС, вийшли з повідомленнями про те, що Віктор Янукович знову пообіцяв Росії зробити російську мову другою державною. На сайті агентства за 18 березня з’явилася новина від спецкора Михайла Гусмана, в якій процитовано українського Президента: «У цьому зацікавлена Україна, у цьому зацікавлені люди, у цьому зацікавлене населення, яке розмовляє в основному двома мовами — українською та російською».
Паралельно на каналі «Росія-24» вийшло 26-хвилинне відеоінтерв’ю з Віктором Януковичем. Спілкувався з українським Президентом той же російський журналіст Михайло Гусман. Оскільки в мережі виявилося дуже багато посилань на ІТАР-ТАСС і набагато менше цитат Януковича із самого інтерв’ю каналу «Росія-24», ми вирішили переглянути відео.
Як виявилося, безпосередньо в інтерв’ю про надання російській мові статусу державної нічого сказано не було, цього питання навіть не порушували. Натомість за випадковим чи зумисним новинним приводом — мовним — українські журналісти випустили з поля зору інші важливі репліки Президента.
Наприклад, Віктор Янукович сказав, що Україна й Росія наблизилися до ухвалення рішення з розмежування Керченської протоки, що відповідно дасть можливість завершити процес делімітації українсько-російського морського кордону. Якщо рішення справді буде ухвалено, то це можна вважати певним досягненням влади. Адже Керченська протока — стратегічний шлях, і Росія всі 20 років відмовлялася визнавати, що за часів Радянського Союзу в протоці існувала адміністративна межа, а також претендувала на частину Керч-Єнікальського каналу, єдиного водного шляху з Чорного моря до портів Волго-Донського басейну і в Азовське й Каспійське моря. Звичайно, постає запитання: із чим пов’язана така раптова поступливість північних сусідів? Можливо, розмежування морських просторів стало частиною ширшого пакета українсько-російських домовленостей і певних поступок з українського боку? Як би там не було, ця тема — важлива, утім, вона пройшла майже непоміченою в українських ЗМІ.
Цілком передбачуваними виявилися відповіді Віктора Януковича на запитання російського журналіста (до речі, цікава деталь: краватка й хустинка Михайла Гусмана були помаранчевого кольору — російський журналіст заразився «помаранчевою чумою»?) про зовнішньополітичну стратегію України щодо Євразійського та Європейського союзів.
«Ми приглядаємося до цього економічного утворення... Ми не готові на сьогодні дати конкретну відповідь. Із цього інтеграційного процесу Україна випала майже на п’ять років. Поки що не зрозуміло, як ми можемо процедурно увійти в цей процес. І ми не готові сказати, якою мірою це відповідає нашим національним інтересам... Щоб іти цим шляхом, треба мати підстави, яких поки що в нас нема», — сказав Віктор Янукович, відповідаючи на запитання про перспективи входження України до Євразійського союзу. «Процес євроінтеграції ми розглядаємо як механізм, який може підтягти нас до європейських стандартів. Це наше домашнє завдання. Ми робимо це не для Європи, ми робимо це для України», — продовжив Президент.
У цих словах відчувається певна позиція, в якій влада може розраховувати на підтримку. Хоча звісно хотілося б, щоб демонстрація цієї позиції була більш чіткою та однозначною. Натомість відповіді Януковича вписуються в певну стратегію щодо побудови відносин із Росією. А стратегія ця програшна. Адже упродовж свого президентства Віктор Федорович тільки відхрещується від східного вектора інтеграції м’якими неоднозначними фразами.
— Очевидно, що результатом української політики, яка втілювалася до 2010 року (а вона полягала в тому, що треба задовольнити всі вимоги Росії в політичній, геополітичній, культурній, інформаційній сфері, і Росія в обмін на це піде на значні поступки в економічній сфері, зокрема, газових питаннях), стали значні поступки в сфері національної безпеки, що проявилося в Харківських угодах, хибність яких уже визнає навіть влада. На жаль, сьогодні ця політика триває, — зазначає експерт-міжнародник Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ. — Під тиском Росії, який постійно збільшується, українська влада вибирає метод ухилення від прямого формулювання й обстоювання позицій, пов’язаних із національними інтересами України, і намагається продовжити період невизначеності. Треба сказати, що така політика балансування вже не влаштовує ні європейців, ні росіян. І, відповідно, від такої політики ми програватимемо, тому що вона демонструє слабкість України, а тому ще більше генерує вплив з боку Росії.
На тлі «сирної» війни, не кажучи вже про перманентні інформаційні спецоперації, викликає подив репліка Президента про те, що, за винятком газових, Україна й Росія розв’язали всі спірні питання.
Але якщо щодо економічної сфери в Президента принаймні є розуміння такого явища, як національні інтереси, то в гуманітарній сфері, зважаючи на інтерв’ю, — повна капітуляція. У відповідь на запитання журналіста про те, чи готовий український Президент взяти під свою особисту опіку відзначення 200-ліття франко-російської війни 1812 року, Віктор Янукович відповів, що дуже важливо зберігати спільну історичну пам’ять українського й російського народів. Очевидно, саме гуманітарними питаннями українська влада готова поступатися насамперед. Не так мовою, бо це питання політично більше дражливе, як історичною пам’яттю, значення якої для суверенітету країни вона просто не розуміє. Але в кінцевому рахунку позиція в гуманітарній сфері може виявитися не менш важливою, ніж в економічній. Адже навіть якщо розглядати всю країну, як свій власний бізнес, щоб мати можливість захистити цей бізнес, потрібна держава. А сильна держава неможлива без відповідної гуманітарної політики та захищеного інформаційного простору.
