Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Експансія добра»

Її протипоставить бездіяльності влади «Народна солідарність»
9 лютого, 1999 - 00:00

Деякі кажуть, що зараз, за часів якогось немислимого гібрида
влади, що поєднала в собі «грабіжницький капіталізм» із «номенклатурним
комунізмом», люди зробилися жорстокими по відношенню один до одного. Це
не так. У нас і зараз: і коли людина народжується, і коли вмирає, пускається
шапка по колу. І справа тут не в комуністичному вихованні або в минулому
радянському способі життя, як це намагаються подати комуністи. Інша справа,
що суспільство роз’єднане. Об’єднати одинаків, які роблять добро, повинна
«Народна солідарність».

«Навіщо змішувати в одну купу народження й похорон? Народження
дитини — хіба це біда?» — спитаєте ви. Згоден, діти — це, напевно, найбільше
щастя, яке нам випадає у житті. Тільки ось як це щастя ростити на 15 гривень
дитячої допомоги на місяць?!

НАЙБІЛЬШИЙ ГРІХ ДЕРЖАВИ — БЕЗНАДІЙНІСТЬ ІСНУВАННЯ В НІЙ

Люди зробилися жорстокими, це правда. Але зробилися жорстокими
вони по відношенню до влади.

І в цьому плані необхідно зазначити один істотний момент.
«Народна солідарність» уперше незалежно від партійних, ідеологічних, релігійних
відмінностей заявила на загальнонаціональному рівні, що головна загроза
життю народу сьогодні виходить від самої державної влади. Під загрозою
є подальше існування нашої країни. За даними статистики, 26 мільйонів українців
живуть за межею бідності. Це більше половини населення країни. У своєму
виступі на установчих зборах Євген Марчук розказав, що до парламентського
Комітету з питань соціальної політики та праці, який він очолює, надходять
тисячі листів. Люди пишуть, що зверталися у всі інстанції аж до Президента
й не те що допомоги, навіть відповіді не отримали. Вони вже навіть і не
просять про якусь допомогу, а просто питають: «А чи є хоч якась надія на
те, що хоч щось зміниться на краще?» Усе частіше звучить й інше запитання:
«Навіщо нам така незалежність?».

«Ця БЕЗНАДІЙНІСТЬ, — сказав Є. Марчук, — найбільший гріх
влади перед народом!»

З точки зору будь-якої нормальної людини, запитання: «Навіщо
нам така незалежність?» — перекреслює всі заяви найвищих посадових осіб
про міфічні «реформи», про «шлях в Європу», всі ці «Злагоди», паради, урочисті
засідання в Палаці «Україна», самміт, 15-річні програми національного відродження,
які вже охрестили програмами національного виродження. Однаково, як і всі
інтриги, переміщення й підкилимова боротьба у найвищих ешелонах влади на
фоні цього запитання виглядає чиновницькою агонією в стилі Політбюро ЦК
КПРС.

Люди при владі навчилися поводитися на міжнародних форумах
й нарадах, навчилися збивати мільйони, навчилися знищувати конкурентів,
чим, судячи з усього, вельми пишаються. Однак вони не змогли (та й ніколи
не вміли) створити умови, за яких народ міг би сам себе прогодувати.

Президент будь-якої незалежної держави, значну частину
громадян якої доведено до такого відчаю, що ладна обміняти цю незалежність
на гіпотетичну можливість хоч якось прогодуватися, — виглядає... Ні, не
смішно, такий президент виглядає жалюгідно.

Утім, останнє — це все-таки емоції, а не факти.

БЕЗ КОМЕНТАРIВ

Конкретні факти прозвучали у виступах делегатів.

Анатолій Широков, голова профспілки Національної академії
наук: «Нас привело сюди почуття відповідальності за долю наших дітей і
внуків. Ми в академії маємо досить сильний науковий потенціал для того,
щоб оцінити сьогоднішню економічну ситуацію в країні. Її можна назвати
одним словом: колапс. Близько 5000 докторів і кандидатів наук виїхали за
кордон. Ті, хто залишився, місяцями не отримують зарплату».

Олександр Рябченко, голова «Союзу організацій інвалідів
України»: «Нас привела сюди надія, що «Народна солідарність» зможе нам
реально допомогти. Нам, як ніколи, необхідно об’єднання з тими, хто займатиметься
реальними справами, а не власною рекламою. Нас дуже багато обдурювали,
особливо під час останніх виборів до парламенту. Ті, хто йшов до Верховної
Ради, били себе в груди й обіцяли підтримку і допомогу. Але після того,
як стали депутатами, забули про свої обіцянки й пішли в різні престижні
комітети ВР».

Олександр Кучерявий, голова Асоціації інвалідів праці і
профтехзахворювань, м. Горлівка: «Через дії виконавчої влади сьогодні Горлівка
— вимираюче місто. До вже закритих трьох шахт незабаром додадуться ще чотири.
Це означає, що на вулиці опиняться ще 40000 чоловік. У Мінвуглепромі нам
сказали, що термін закриття цих шахт перенесуть на кінець року, якщо шахтарі-інваліди
сидітимуть тихо й не обурюватимуться.

Але як можна не обурюватися, коли весь час гинуть шахтарі,
коли для того, щоб отримати зароблені гроші, треба обливати себе бензином
і спалювати?! Це жахливо. Залишаються діти-сироти. За нинішнього рівня
соціального захисту матері поодинці їх не піднімуть. Із 320 тисяч жителів
Горлівки — 12 тисяч шахтарів-інвалідів. Не маючи коштів для існування,
йдуть із життя шахтарі-ветерани, колишні стахановці й герої праці. Ми віримо,
що Євген Марчук ніколи не скаже своєму народу: «Маєте те, що маєте». «Народній
солідарності» — наша шахтарська підтримка!»

Наталя Кожевіна, профспiлковий дiяч: «Сьогодні малий бізнес
у нас задавлений непомірними податками. У Польщі понад 2 мільйони дрібних
підприємств, які заповнили не тільки свій, а й наш ринок. Невже ми на цій
землі не в змозі самі себе прогодувати?!»

Володимир Шовкошитний, голова міжнародного «Союзу Чорнобиль»:
«Легше говорити про Чорнобильську катастрофу десь в Австралії — знаходиш
більше розуміння, ніж у наших чиновників. 26 квітня я був у Прип’яті й
потім півтора року очолював групу, що працювала над усуненням наслідків
аварії на 4-му блоці. Під час аварії радіоактивний викид був еквівалентний
більш ніж 300 атомним бомбам, скинутим на Хіросиму. Ми захищали цю країну,
цю планету і в тому числі цю номенклатурну владу, яка хоче перетворити
чорнобильців на соціальних жебраків. Рівень смертності в чорнобильців у
6 разів перевищує загальний по країні. Я кажу це для тих, хто любить поміркувати
про наші пільги. Свого часу завдяки роботі комісії, очолюваній Євгеном
Марчуком, ми отримали реальну підтримку. Більш того, комісія попрацювала
так, що ООН оголосив 1996 рік — роком Чорнобиля.

А зараз героїв-чорнобильців нагороджує не Президент України,
а президент Росії. Адже для цього навіть не треба грошей. Для цього потрібна
воля.

Наш союз, не отримавши ні копійки від держави, зміг відправити
на лікування за кордон понад 10 тисяч дітей, котрі постраждали від наслідків
Чорнобильської катастрофи. 30 дітям врятували життя, зробивши їм знов-таки
за кордоном операції з пересадки кісткового мозку. Я особисто відвозив
трьох дітлахів, котрим тут було винесено медиками вирок: проживуть не більше
трьох тижнів.

Ми об’єднуємося в «Народну солідарність» для того, щоб
нічого не просити у цієї державної бюрократії, у цих мафіозних кланів.
Це наша країна, це наша земля!»

Володимир Стретович (ХДС): «Ми всі винні в тому, що створили
нинішній режим, у тому, що мовчимо. Якби ті, хто сьогодні при владі, мали
б хоч трохи Бога в душі, вони б не тільки відвідували урочисті літургії,
а й піклувалися про людину. В єдності сила народу. «Боже, нам єдності дай»,
— так звучить і гімн України».

Його святість патріарх Філарет, котрий був присутнім на
установчих зборах, на запитання кор. «Дня»: «Як свята церква та особисто
патріарх ставляться до ініціатив «Народної солідарності»?» — відповів:
«Церква завжди підтримувала всі ініціативи, направлені на допомогу знедоленим,
бідним людям. Оскільки ця громадська організація ставить перед собою такі
цілі, церква підтримує її. Церква стоїть над всіма партіями, не пов’язуючи
себе з якоюсь однією політичною силою, але підтримує все те добре, що йде
на підвищення життєвого рівня людей і зміцнення української держави».

НАМ НЕ ПОТРІБНА ЖАЛІСТЬ, НАМ ПОТРІБНЕ НОРМАЛЬНЕ ДІЛОВЕ
СПІВРОБІТНИЦТВО

На запитання кор. «Дня»: «Що привело вас сьогодні у цей
зал?» — Олександр Кузнецов (фізкультурно-спортивний клуб «Паралель», який
структурно входить до «Союзу інвалідних організацій України») відповів:
«Назва «Народна солідарність» говорить сама за себе. Я чекаю не лише допомоги,
а головне — взаєморозуміння й взаємної роботи. Ми такі ж люди, тільки замість
ніг у нас — візки. І ми повинні вести активний образ життя: працювати,
займатися спортом, а не сидіти в переходах. Сьогодні жодна державна програма,
спрямована на допомогу інвалідам, практично не працює. Проблем маса, але
сьогодні ми хочемо розв’язати тільки одну: налагодити виробництво у нас
в Україні активного візка, який відповідав би тим найкращим зразкам, які
створено у світі».

Володимир Азін (клуб «Паралель»): «Тільки для того, щоб
висвітлити всі проблеми інвалідів в Україні, треба провести окрему конференцію,
адже ми представляємо тільки опорників. Тому сьогодні ми підняли лише одну,
про яку казав Олександр. Перша ластівка є. Науково-виробнича фірма «Сдвіж»,
яка випускає візки, постачає нам свої зразки і потім допрацьовує їх iз
урахуванням наших зауважень і пропозицій. Тому їхня продукція цілком на
рівні західних зразків. Основне завдання нашого клубу — активна реабілітація
інвалідів на візках і їхня соціальна інтеграція, щоб вони могли брати участь
у соціальному житті суспільства. Зараз із багатьох причин (перелічувати
їх дуже довго) вони фактично замкнені у своїх квартирах. Єдиний, хто реально
працює, це Національний комітет інвалідного спорту України. Справа в тому,
що всі інші соціальні програми не працюють, оскільки вони створювалися
й втілювалися без участі самих інвалідів. Це все віддано на відкуп чиновникам».

— Як ви вважаєте, ЗМІ приділяють належну увагу проблемам
інвалідів чи вони все-таки замовчуються?

— У ЗМІ був сплеск матеріалів на цю тему в 88—89 роках.
Потім це якось все пішло на спад. Та й висвітлення це було якесь однобоке:
слізно-плаксиве. В результаті в суспільстві створюється ставлення до інвалідів
як до нахлібників. Є така притча: голодній людині можна дати рибу й нагодувати
її один раз. А можна дати вудочку й навчити ловити рибу. Так ось, ми саме
за ті програми, які дають цю вудочку.

(Газета «День» обов’язково повернеться до цієї теми.)

ЯКЩО МИ НЕ ЗАЙМАТИМЕМОСЯ ПОЛІТИКОЮ, «ПОЛІТИКА» ЗАЙМЕТЬСЯ
НАМИ

Євген Марчук закликав не займатися в «Народній солідарності»
політичними дискусіями: «Не до цього. Головне тільки одне: допомогти тим,
хто терпить нужду. Мусить бути об’єднання для конкретної справи, а не для
розмов».

Проте без політичного контексту все одно не обійшлося.
Практично всі делегати, котрі виступали, зазначили, що кардинально змінити
ситуацію можна тільки перемігши на президентських виборах 99-го. І надії
на таку зміну пов’язані з перемогою Марчука. Я гадаю, що для більшості
виборців, котрі за нього голосуватимуть, ця надія визначається насамперед
навіть не його професіоналізмом у підході до розв’язання економічних і
соціальних проблем, а тією характеристикою, яку йому дав голова Союзу ветеранів-афганців:
«Марчук — це людина честі».

На пряме запитання журналістів: «Чи не краще було б йому
зосередитися тільки на проведенні передвиборної кампанії, не розпорошуючи
сили на участь в об’єднанні, що займається допомогою знедоленим співгромадянам?»,
Євген Кирилович відповів: «Така допомога — найголовніша й найкраща політика!
У той час, коли мільйони українців поставлено на межу виживання, потрібна
негайна конкретна, реальна допомога людям». Пан Марчук підкреслив, що «Народна
солідарність» створюється аж ніяк не для участі в президентських виборах:
«Для цього є партії».

А сама по собі передвиборна кампанія, зазначив він, народу
нічого не дає, природно, крім надії на її результат — перемогу кандидата
від патріотичних і демократичних сил. У іншому передвиборна кампанія —
це вилучення грошей із бюджету на їхнє проведення, посилення протистояння
законодавчої й виконавчої влади аж до повного блокування їхньої діяльності,
плюс внески, що надходять до виборчих фондів кандидатів, які могли б бути
витрачені на розв’язання тих же соціальних проблем.

ЩО ДАЛІ?

У всіх обласних містах України буде створено відділення
«Народної солідарності». Повсюди буде створено громадські приймальні, до
яких може звернутися будь-яка людина й розповісти про свої проблеми, біди,
попросити допомоги чи поради. Працівники цих приймальних вестимуть прийом
громадян і надаватимуть необхідну правову (юридичні консультації) чи матеріальну
допомогу: продуктами, одягом, предметами першої необхідності, а також сприятимуть
захисту інтересів громадян в органах влади.

Уся діяльність «Народної солідарності» носитиме відкритий
характер. Регулярно в ЗМІ друкуватимуться звіти про всі проведені заходи.

Незважаючи на різку критику виконавчої влади, об’єднання
в своїй діяльності шукатиме шляхи співробітництва з місцевими органами
влади.

«Народну солідарність» відкрито для всіх, хто визнає її
статут, розділяє її цілі й завдання, для всіх бажаючих допомогти незахищеним
верствам населення: матеріально чи своїми професійними й просто людськими
можливостями.

Євген Марчук визначив головне завдання «Народної солідарності»:
«Наша організація покликана рятувати людей незалежно від їхньої партійної
приналежності та політичних переконань».

ДОВIДКА «Дня»

Мета «Народної солідарності»: об’єднання народу України
для виживання в умовах тотальної економічної кризи, забезпечення соціального
захисту населення шляхом організації системи взаємодопомоги громадян. Залучення
всіх, хто може допомогти: від структур влади й різних політичних сил до
окремих осіб. Головою нового об’єднання обрано народного депутата, голову
Комітету ВР із питань соціальної політики та праці Євгена Марчука.Про свій
намір вступити до об’єднання заявили близько 40 громадських і профспілкових
організацій, благодійницьких фондів. Серед них — громадські об’єднання
«Добробут», «Демократичні перетворення», «Молодь за добробут», благодійницькі
фонди «Український шлях», «Центральний Донбас», «Союз Чорнобиль», «Союз
організацій інвалідів України» та інші.

Дмитро СКРЯБІН, «День»
Газета: 
Рубрика: