Минулого вік-енду в Міжнародному виставковому центрі, розташованому в семи хвилинах ходьби від столичного метро «Лівобережна», пройшов перший з’їзд партії «Фронт змін». У його ході були прийняті два ключові рішення — обрання Арсенія Яценюка лідером і його «благословення» на президентський похід.
За всі ці місяці неофіційної, але дуже активної політичної боротьби кандидатів на посаду номер один та їхніх команд, головних претензій на адресу Арсенія Яценюка було те, що в молодого, амбіційного політика немає команди, а один, як відомо, в полі не воїн. Команда є. На жаль, для опонентів Яценюка і на щастя для тих, хто не пливе за загальною течією, будучи переконаним, що вибір-2010 — це вибір одного з двох так званих кандидатів важкоатлетів — Ю (тут ім’я) і Я (а тут прізвище).
Прибувши на з’їзд «Фронту змін» за півгодини до старту заходу (до речі, через три хвилини приїхав і Арсеній Петрович), «День» відразу ж пішов «у поля», спілкуючись тет-а-тет із тими, хто приїхав із різних куточків країни сказати своє «так» колишньому спікерові Ради, а нині — депутату й кандидату в президенти — Арсенію Яценюку. Люди, з якими ми спілкувалися, в один голос казали, що приєдналися до команди пана Яценюка, керуючись виключно власними переконаннями, а не інтересами (фінансовими, кар’єрними тощо). Правду і чи лише правду говорили рядові «фронтовики», стверджувати не беремося, адже улюбленого приладу столичного мера Черновецького — детектора брехні — в нас із собою не було. Однак було інше, не менш важливе, — досвід спілкування з прихильниками найрізноманітніших політсил як у вуличних, так і в кабінетних умовах. Висновок — на з’їзд «Фронту змін» приїхали, нехай за партійний рахунок (на спеціальних автобусах, що відправлялися в певний час із обласних центрів країни), але на поклик серця — не гаманця.
У холі, де незабаром повинен був початися партз’їзд, — «броунівський рух»: з одного боку реєструються делегати, з іншого — журналісти, з третього — імпровізований міні-ярмарок, де можна придбати всі атрибути Української держави (герб, прапор, значки з тризубом тощо). Пройшовши перший — реєстраційний — «шлагбаум», опиняєшся в холі, де пахне кавою та випічкою. Організатори з’їзду потурбувалися про тих, хто віддає перевагу не сніданку, а полуденку у вигляді кави, чаю або соку на додаток з сирними/м’ясними бутербродами або ж тістечками. Пройшовши «смачну» залу, опиняєшся в просторому приміщенні, розрахованому приблизно на 1,5 тисячі осіб. Там усе нагадує класичну для українських партійних «летючок» атмосферу: стільці одного кольору, що стоять рівними рядами; голос лідера, що лунає з колонок, і його зображення в різних іпостасях на встановленому в центрі сцени екрані, а ще... ще багатоголосся (це справжнє диво!), а конкретніше — «живий» діалог тих, хто прибув сюди і зі Львова, й із Донецька.
Кореспондент «Дня» відмовився від місць, відведених пресі, — ми вирішили розчинитися серед рядових партійців, щоб, як то кажуть, перейнятися атмосферою не зі сторони — зсередини. Нашим сусідом виявився делегат з’їзду пан Володимир (чоловік років 40 — 45). Запитую: «Добридень, а ви звідки приїхали?». — «Харківська область, Куп’янськ», — відповів мій співрозмовник. «А ви?», — запитав Володимир. «А я...» Володимир продовжив: «Журналіст, так?» Не дочекавшись відповіді, сказав: «Так, так. Вас видав блокнот, адже перш ніж сісти, ви дуже багато записів буквально на ходу робили». Звісно, заперечувати було, мінімум, — некоректно, максимум, — нечесно.
Щоправда, ми так і не встигли поговорити предметно з «фронтовиком» із Харківської області — організатори, тільки-но почався з’їзд, люб’язно попросили людей, які сиділи в нашому і задньому ряду, пересісти ближче до центру, мовляв, там деякі делегати не приїхали і для краси телевізійної картинки в центральних рядах потрібні люди, а не пусті крісла. Ми лише встигли дізнатися, що до цих виборів Володимир не цікавився політикою за визначенням. Чому зараз вирішив? Відповідь приблизно така: бо далі — нікуди. До того ж, як виявилося, Володимира, як і інших жителів Куп’янська, чомусь не було в списках виборців на президентських виборах 2004 року і парламентських — 2006-го. Чому так сталося — невідомо, але відомо, що й цей (на рівні, безперечно, багатьма іншими) чинник відіграв важливу роль у рішенні Володимира вступити до «Фронту змін».
Усього в заході взяв участь 1031 партієць. У перші хвилини з’їзду всі присутні вставали тричі. Першого разу делегати стоячи вітали Арсенія Яценюка, другого — хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голодомору 1932 — 1933 років, ну й, нарешті, третього разу — слухаючи Гімн України.
Відразу після цього слово дали рядовим партійцям. Меседжі всіх виступаючих (а їх було близько десятка) зводилися до такого: замість побудови процвітаючої України вони будують «квітучі» котеджі; замість того, щоб об’єднатися після Майдану, вони, як на боксерському рингу, розійшлися по різні боки; замість того, щоб працювати на Україну, вони торгують її інтересами оптом і вроздріб. Вони — це Янукович і Тимошенко. Чинного та екс-прем’єра і рядові члени партії «Фронт змін», і лідер Яценюк критикували вздовж і впоперек. Ім’я ж Президента Ющенка (який також балотується на виборах-2010) в ході багатогодинного з’їзду було згадане лише одного разу. Арсеній Яценюк, вкотре критикуючи Юлію Володимирівну та Віктора Федоровича, всує зазначив, що кандидатури їх двох на посаду голови КМУ подавав Віктор Андрійович.
Несприйняття (м’яко кажучи) викликав партійний символ молодого (десятимісячного) партійного дітища — гайковий ключ. Зображення цього ключа (причому в скісні смужки різних кольорів) прикрашало з обох боків не лише сцену, де сидів Яценюк та члени президії партії, а й партійні буклети (в тому числі й цифрові). Однак головна «фішка», а точніше, — гайка — була попереду...
Права рука Арсенія Петровича — голова партії (Яценюк — лідер) «Фронт змін» Андрій Іванчук, — перш ніж з’їзд сказав одноголосне «так» підтримці екс-спікера в президентській гонці, розповів: «Я знаю Арсенія 25 років із прожитих мною 36-ти. Думав, що подарувати... Вирішив, що букети — формальність». Після цих слів пан Іванчук презентував панові Яценюку справжній гайковий ключ досить-таки великого розміру. Мило усміхаючись, 35-річний кандидат у президенти Яценюк прийняв дар і пообіцяв «вкрутити гайки» тим, хто багатомільйонну країну перетворив у акціонерне товариство і приватизував державну владу. Причому, додав Арсеній Петрович, подарована гайка працюватиме краще, ніж швейцарський годинник. Хочеться вірити...
Свій виступ, що тривав майже годину, Арсеній Яценюк почав із заяви про намір «очолити контрреволюцію». Він підкреслив, що боротиметься проти БЮТ та Партії регіонів, «які руйнують Українську державу».
Завдання, що поставив собі та «Фронту» Арсеній Петрович, — щоб через багато років історики написали: «Україна відбулась, Україна прогресує, Україна впливає». Ідеологія Яценюка — державність: «Ми не ліві й не праві, ми — державники». Зауваживши, що не хоче бути, як «вони», Арсеній Петрович додав: «До мене стояли черги з валізами, олігархами... Але я не піддався на спокусу, я очолю контрреволюцію».
Яценюк також заявив, що Україні необхідно очолити інтеграційні процеси у Східній Європі, а президент обов’язково повинен імплементувати результати всеукраїнського референдуму 2002 року, яким, зокрема, ліквідовувалася депутатська недоторканність.
Нинішня еліта, на думку Яценюка, — це космополіти, яким важливо, щоб їх поплескали або по плечу у Вашингтоні, або по спідниці в Ялті. Сміливо... На межі фолу.
Створення школи влади — одне з головних завдань, які лідер ФЗ поставив перед партійцями. Сам же заявив: перше, що зробить, якщо таки переможе на виборах президента, — розпустить Верховну Раду, що перетворилася в ЗАТ.
Мабуть, особливої уваги заслуговує ідея «фронтовиків» про створення спеціального антикорупційного органу з широкими повноваженнями. Чому? Бо саме корупція, метастази якої уразили як сільські ЖКГ, так і високі кабінети на Печерських пагорбах, день за днем «убиває» всі сфери життєдіяльності країни, а разом із ними — європейську перспективу України. Тільки ось для війни з корупцією недостатньо одного лише гайкового ключа...
ТИМ ЧАСОМ
Кандидат на посаду президента України Віктор Ющенко вважає, що не варто поспішати з проведенням референдуму щодо вступу нашої країни в НАТО. Про це Віктор Андрійович заявив минулими вихідними в ході восьмого з’їзду партії «Наша Україна». Також пан Ющенко пообіцяв: якщо переможе на виборах, у державі буде єдина помісна Православна церква і безвізовий режим з Євросоюзом.
Тим часом, партія «Християнсько-демократичний союз» (ХДС) на своєму з’їзді підтримала висунення Юлії Тимошенко на посаду президента країни. Лідер ХДС Володимир Стретович зауважив, що аргументами на користь підтримки чинного прем’єра є їхні спільні погляди про напрям розвитку України.
А на десятому з’їзді Трудової партії, яку очолює екс-голова НБУ Сергій Тігіпко, вирішили перейменувати політичну силу. Тепер ця партія називатиметься «Сильна Україна». Також на з’їзді були прийняті нові статут, програма та маніфест.
