Нагадуємо, що в Міжнародний день свободи преси, який відзначається 3 травня, американський Комітет захисту журналістів зi штаб- квартирою у Нью-Йорку оголосив список десяти найбільших «ворогів преси» («День», 6.05.1999), до якого увійшов і Президент України Леонід Кучма. «День» (8.05.1999) опитав ряд відомих столичних журналістів. «Призерство» нашого Президента в цій номінації вони оцінили досить ліберально. Чи не тому, що блиск столичного «паркету» спотворює уявлення про реальний стан справ у країні? Тому ми вирішили поцікавитися i думкою своїх колег у регіонах. І виявилося, що чимало журналістів на місцях зійшлися в оцінці з Сергієм Рахманіним iз «Зеркала недели», котрий назвав рішення американського Комітету захисту журналістів однозначно справедливим.
1. Чи справедливо те, що американський Комітет захисту журналістів включив Президента Кучму в список «десяти ворогів преси»?
2. Чи адекватною була його реакція (точніше, його прес-секретаря Мартиненка, котрий повідомив про можливість подачі до суду на цю громадську організацію)?
Ірина ПОГОРЄЛОВА, «Політичні хроніки»:
1. Так, з низки причин. По-перше, щодо ЗМІ принцип «хто не з нами, той проти нас» — діє безвідмовно. По-друге, Л.Кучма, навіть не як Президент, а як людина, неодноразово демонстрував своє особисте зневажливе ставлення до представників ЗМІ, а його манера звертатися до журналістів, як і до міністрів, на «ти», свідчить не про панібратство, а про повне презирство: так пан ставиться до своєї челяді.
Нарешті, висновок американського Комітету захисту журналістів щодо податкової політики Президента, ворожої до свободи преси, абсолютно вірне, і не тільки тому, що Президент — гарант і відповідає за все, що діється в країні. Очевидно, американські спостерігачі уважно стежили за тим, як Президент Кучма протягом останнього року активно вторгався в податкове законодавство України своїми указами, а іншими указами здійснив переворот в українському теле-радіопросторі, паралельно блокуючи за допомогою вето всі «пресові» закони, що приймаються парламентом.
2. Зате запитання «А судді хто?» — сенсу дійсно не має. Свобода слова — категорія не відносна, а абсолютна, і той, хто це недооцінює, рано чи пізно без додаткових судових розглядів опиняється у власноруч розставленій пастці.
Олександр ТКАЧЕНКО, голова правління «Нового каналу», ведучий програми «Обличчя світу»:
1. Чудово, що є організації, подібні до цього американського Комітету захисту прав журналістів, які можуть незалежно від чиєїсь думки оцінювати стан суспільства і держави. Без них чимало представників опозиції могли б просто не дожити до наших днів. Але, попри істотні складності з пресою в Україні, навряд чи справедливо, що нашого Президента включили в число найзліших ворогів свободи слова. Я побував у багатьох країнах, у тому числі у наших сусідів. Ситуація в Узбекистані, в Білорусі, навіть у Росії, за винятком двох міст — Москви і Петербурга — просто поруч не стоїть з ситуацією в Україні. Наш Президент явно не в першій десятці душителів свободи слова.
2. Що стосується позиції прес- секретаря, то це явно полемічна реакція, не більше.
Марк ШТЕЙН, керівник служби інформації харківського радіо «Симон»:
1. Те, що Президента України внесено до цього списка, говорить про те, що ситуація в цьому плані в Україні незадовільна за всіма показниками. Але в принципі слова «ворог преси» стосовно нашого Президента мені не подобаються. Це жорсткіше, аніж є насправді. Радше не друг преси, який хоче її підім'яти (але не «ворог» — мені це здається однозначно). Преса в Україні, особливо регіональна, зараз настільки залякана можливими неприємностями, що вона сама боїться відкрити свій потенціал. І, мені здається, це на руку Президенту...
2. Коли я про це прочитав, мені стало трохи смішно. Коли говорять, що Президент ніби ні причому при закритті опозиційних газет — мовляв, у нас незалежна судова система — всі чудово все розуміють...
Богдан ГАЛЮК, головний редактор газети «Галичина» (м. Івано-Франківськ):
1. Моя особиста думка, як редактора — я тиску на газету не відчуваю. Навпаки, за нинішніх складних умов виконавча влада нам багато в чому допомагає. Включення Кучми в число ворогів преси — несправедливе.
2. Це його особиста справа, як реагувати.
Зоя КАЗАНЖІ, головний редактор газети «Слово» (м. Одеса):
1. Я гадаю, що за час президентства Леоніда Даниловича стан преси погіршився. Звідси слідує, що цей комітет має право на таку точку зору.
2. Гадаю, що так. У цивілізованому суспільстві, до якого ми прагнемо, така реакція можлива. І реакція Мартиненка не могла бути іншою. Якщо дійсно буде судовий процес і прес-секретар чи довірена особа Президента доведе, що це не так, то, я гадаю, Президент від цього тільки виграє.
Сергій ПРАВДЕНКО, головний редактор газети «Голос України»:
1. Ця оцінка для України, на жаль, негативна. Певно, це знак підтримки чи непідтримки нашого Президента Заходом — бо там нічого випадково не роблять. У Ватутінському райсуді Києва розпочали слухати справу колишнього редактора «Правди України» Олександра Горобця. (С.Правденко є громадським захисником у цій справі. — Ред. ). Що це є? Запопадливий міністр інформації Кулик свого часу незаконно заборонив видавництву друкувати цю газету. Запопадлива міська прокуратура сфальсифікувала цю кримінальну справу, чим «підставила» й Генерального прокурора, й імідж Президента. Бо й цей факт, мабуть, ліг у ту оцінку. Адже сьогодні Горобець за гратами. Мені в суді було боляче дивитися на колегу, який просидів у в'язниці з 30 вересня — це вже йде восьмий місяць. За що?.. Повторюю: цією лакейською запопадливістю міська прокуратура зробила дуже погану послугу нашому шановному Президенту. І, мабуть, треба розібратися з цими ворогами. Щоб вони перед тим, як щось зробити проти працівника преси (втім, як і проти кожного громадянина), тисячу разів подумали.
Микола УСПАЛЕНКО, головний редактор газети «Україна-центр»:
1. Моя думка така — на Україні таких підстав немає. Якщо американці мають такі підстави, їх треба оприлюднювати. А не просто так узяти і, як кажуть, мов батогом... Нехай би вони пояснили, чому.
2. Я думаю, адекватна.
Богдан ВОВК, головний редактор газети «За вільну Україну» (м. Львів):
1. Взагалі про свободу преси в Україні говорити не можна. Ми до певної міри позбулися політичної залежності, але нам накинули економічну вуздечку, яка, можливо, є ще жорсткішою. Преса в Україні перебуває у величезній економічній залежності, а перша особа держави ставиться до засобів масової інформації надто неприхильно. Тому вважаю, що американські колеги мали цілковиту рацію, коли внесли прізвище Кучми у свій список.
2. Речник Президента озвучив слова свого «господаря», проте вони забули, що неможливо виграти процес у преси, як у суспільного феномена. Можна покарати одну, дві «неугодні» газети, але боротися зі всіма нереально.
Іван КОСТЮК, кореспондент радіо «Свобода» в Івано- Франківську:
1. Без сумніву, така авторитетна організація, як американський Комітет захисту журналістів, не буде безпідставно звинувачувати високу посадову особу тієї чи іншої країни. Отже, зважаючи на ту ситуацію, яка склалася в нашій державі, зокрема, у ставленні до преси, зарахування Леоніда Кучми до списку «десяти ворогів преси» аж ніяк не безпідставне. Якщо брати до уваги, що в провінції відбуваються свої «маленькі війни» з неслухняними журналістами, то на державному рівні ці війни часто перетворюються на репресії щодо непокірних ЗМІ. Прикладів таких лише за останній час маємо чимало. Тому кожний чесний у ставленні до своєї роботи журналіст питає себе нині, пишучи кожний наступний матеріал, чи не стане він особисто, або ж його редакція, наступною жертвою.
2. Знову ж ми живемо в часі, який чи не найвлучніше охарактеризував поет Василь Стус ще кілька десятків років тому: «Звірем вити, горілку пити, і не чаркою — поставцем, і добі підставляти спите вірнопідданого лице»... Звичайно ж, можна подавати до суду на цю громадську організацію. І це лише поглибить трагікомічність ситуації, в якій перебуває нинішня влада. Однак чи не краще бодай доводити до логічного завершення розслідування вбивств та побиття журналістів? Чи, можливо, «вірнопідданого лице» — це найприємніша маска, яку влада хоче, щоб одягали журналісти?
КОМЕНТАР
Думки наших колег із приводу включення Леоніда Кучми до списку «ворогів преси» розділилися. Але не можна не звернути увагу на таке: ніхто з тих, хто не погодився із цим рішенням американського Комітету захисту журналістів, не назвав нашого Президента «другом преси». Що само по собі є досить красномовним, якщо врахувати, що він є гарантом Конституції, в якій зафіксовано положення про свободу слова. «Гарант свободи слова», але «не друг преси»?
Із думок «за» і «проти» ми намагалися відібрати найбільш цікаві, неповторні. Тепер трохи статистики. Із 25 опитаних чверть (6 осіб) відмовилася відповідати на запитання. Цифра сама по собі показова. Але ще більш красномовні мотиви відмов: «...Наша газета й так уже друкується в іншому місті...», «...Вiдверто говорити не можу, а брехати не хочу. Вибачте...», «...Так це не закрите опитування, а для публікації в газеті? Тоді мої відповіді зніміть...».
Ми колег не засуджуємо. Ми зі смутком констатуємо, що їхні відмови також характеризують стан свободи слова в країні. Валентин ПУСТОВОЙТ, ведучий рубрики «Прес-клуб «Дня»
