Уперше за останні 7 років частину обов’язків з підготовки
й фінансування призову в Україні покладено на органи місцевої влади — облміськадміністрації.
Планована сума витрат для здійснення призову в Криму становить 420 тис.
грн. Радмін гарантував виділення 50 тисяч. На рахунку республіканського
військкомату — 15 тис. грн.
З приводу нинішнього призову генерал-майор сказав наступне...
ПРО «ВИТРАТИ»
«Можуть бути помилки при призові. Більша частина призовників
приховує свої захворювання. Дуже важко, наприклад, розпізнати психічні
відхилення».
ПРО ДОЛЮ ПРИЗОВНИКА, КОТРИЙ НЕ ВІДСЛУЖИВ...
«Хто такий призовник, котрий так і не відслужив в армії?
Ніхто. Він не може влаштуватися на роботу нормально. Його нікуди не беруть,
тому що в нього немає військового квитка... Вони тиняються, а потім приходять
«здаватися»...
ПРО ПЕРЕВАГИ ТОГО, ХТО ПРОЙШОВ СЛУЖБУ...
«До армії хочуть. Коли утворювалася Україна як держава,
страшенно боялися, ухилялися будь-якими способами. Зараз, навпаки, приходять.
«Призвіть мене до армії! — кажуть. — Чому мене не призивають?»
А чому вони так прагнуть? Тому що в армії можна отримати
професію — комп’ютерника, перекладача. Буде багатий досвід роботи.
У нас немає недоліку в призовниках, є їхні надлишки»
... І ПРО ТИХ, ХТО ЦИХ ПЕРЕВАГ НЕ ЦІНУЄ
«За період весняного призову порушено 99 кримінальних справ.
У розшуку — понад 500 чоловік, із них знайдено 186, одного засуджено. У
цей час у Криму рахуються дезертирами близько 50 чоловік. 1993 року їх
було близько 300. Деякі з них уже поїхали до Росії, Молдови, інших країн
близького зарубіжжя. Були випадки загибелі призовників, випадки, коли поверталися
інвалідами».
... ПРО ДОКОРИ СУМЛІННЯ Й ПРИЗОВНУ ПОЛІТИКУ
— У квітні поточного року провідна московська газета «Коммерсант-Дейли»
у розпалі призову не побоялася опублікувати передову статтю під назвою
«Смерть солдата» з фотографією хлопця, котрий став жертвою знущань товаришів
по службі. Йшлося в ній про те, що необхідно запровадити інститут особистої
відповідальності посадових осіб, що дозволить матерям загиблих солдат подавати
до суду на безпосередніх виконавців указів. Ви відчували б моральну правоту,
якби вам довелося бути відповідачем у подібній справі?
— За призов повинні відповідати призовні комісії. Кожна
призовна комісія мусить розглядати особисті справи всіх призовників. Зараз
це у нас не робиться...
— А у вас як у відповідальної особи мук совісті у подібних
випадках не буває?
— Бувають. Я відповідаю перед батьками призовника. Перший,
хто повідомляє матері про смерть сина, — військком. Сприймається все це
морально важко.
— Чи вважаєте ви, що призовну політику України відносно
осіб, котрі мають вищу освіту, слід змінити? Для багатьох студентів, котрі
потрапляють до армії після закінчення вузу, служба перетворюється на психологічну
трагедію.
— Змінити треба. У нас є досвід Німеччини, де перш ніж
вступити до вузу юнаки проходять службу і лише потім вступають. Це краще.
За матеріалами Кримської інформаційної агенції
№197 15.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
