У ВР привернув до себе увагу тим, що видавав газету «Балашовська
думка» розміром з аркуш, і на жовтому, як курча, папері викладав свої погляди
з актуальних проблем. У жовтні зареєстрував партію «За красиву Україну».
З Геннадієм Балашовим розмовляє кореспондент «Дня» Тетяна
КОРОБОВА:
— Геннадію Вікторовичу, існує, крім інших, така схема створення
партій. Збираються грошові мішки, в яких усе є, окрім ідеологічної надбудови,
й кажуть: давайте, хлопці, ми зараз знайдемо якогось дурника амбіційного,
котрий думає, що він політик, дамо йому грошей, наймемо людей, вони розроблять
програму, щоб усе було гарно, і нехай він вистрибує на очах у народу, а
в нас буде політичний дах... А як створювалася ваша партія?
— Насправді було так. Приходить до парламенту енергійна
людина, котра вже протягом 5 років намагається довести одну просту істину:
якщо в Україні ввести 10-відсотковий податок — усі ми станемо багатими,
тому що умови життя в нас в Україні стануть ліпшими, ніж у Європі, а тим
більше в Росії. Там, де вводиться низький податок — там люди живуть багато.
І енергійна людина постійно намагається цю ідею довести. Наполегливості
вистачає, й декого вдається переконати. Навіть скажу більше — я переконав
уже половину парламенту. Але вони кажуть, що в нашій країні це нереально,
тому що є величезний клан чиновників, номенклатурних капіталістів, які
живляться з цієї ситуації, створивши немислиму кількість податків, і вони
не дадуть нічого змінити. Ця ж енергійна людина говорить, що якщо за нами
піде народ, то верхівка влади — вона швидко перебудовується. Тому служу
я загалом не людям, а ідеї. Ідея — чиста, гарна, тому й лозунг у нас «За
красиву Україну». Ми націлені на те, щоб протягом двох років справді добитися
середньої зарплати в 500 доларів. $200 пенсія — це також цілком реально.
Дайте пенсіонерам $200 — вони куди понесуть ці гроші? В аптеку, на базар,
тобто будуть стимулювати середній бізнес...
— В історії багато прикладів, коли, здавалося б, очевидна
для її творців теза, в яку вони щиро вірять, приводила кудись не туди.
Ідеї рівності й братства, наприклад, хіба погані? Це так чудово, так чудово,
а потім виходить чи то французька революція, чи то Велика Жовтнева.
Куди ви подінете чиновників, які в комуністичному і посткомуністичному
суспільстві насправді становлять клас?
— Я завжди говорив, що еволюційним шляхом в Україні зробити
вже нічого не можна. Ми прийняли Конституцію найпрогресивнішу, а це не
змінило нашої суті. Ми могли ухвалити найліпші закони, але це не змінить
нашої суті. Сьогодні треба чітко сказати, скільки нам треба в державі чиновників.
А за різними оцінками їх треба всього лише п’яту частину від того, що є.
Інші — працювати. Ще раз повторюю — еволюційним шляхом це неможливо.
— Знову революція?!
— Не революція, а революційний шлях. Тобто різким шляхом,
швидким. Це зміна влади, але через вибори, згідно з Конституцією. Тобто
якщо партія «За красиву Україну» отримає більшість на виборах, то наступного
ж дня скорочує весь апарат в енну кількість разів, і буде введений 10-відсотковий
податок.
— Поговоримо ще про чиновників. Вони сиділи біля скарбниці,
живилися з того, що наша країна не може навести ладу ні в законодавстві,
ні реформу адміністративну здійснити, і вони сиділи біля корита, хто біля
якого сидів — той із нього й їв. І ось приходите ви й кажете: хто тут тимчасові
— злазь. А вони: слухаємося, де там роздають лопати й кувалди, серпи й
молоти?
— Не згодний з одним. 1984 чи 1985 року вийшла прекрасна
стаття в «Крокодилі» — чи піде номенклатура за перетвореннями, за Горбачовим?
І автор робив чудовий висновок, що вона піде на те, щоб позбутися навіть
крісел. Причина дуже проста. Сьогоднішній чиновник середньої руки за свої
копійки терпить стільки принижень, отримує стільки шишок, знаючи при цьому,
що чиновник такого ж рангу у Франції, в Америці, у ФРН живе набагато краще,
він харчується ліпше, він у доброму середовищі живе...
— Тобто наш краде й переживає...
— Дуже переживає. Тому він піде на те, щоб були перетворення,
але для цього нам треба вводити 10-відсотковий податок.
— Чи розглядалася вашою партією участь у президентських
виборах? Ви визначалися, чи здатні ви з цим Президентом відіслати чиновників
на різні роботи?
— Леонід Данилович показав своєю діяльністю, що він у певний
момент, історичний для нашої держави, може змінюватися. І буде підтриманий
партією «За красиву Україну».
— А Олександр Миколайович Ткаченко, він здатний до змін?
— Ви знаєте, він із селянського середовища, в нього є усталена
думка, як має розвиватися держава. Для мене особисто неприйнятне одне висловлювання
— це відмова від приватної власності на землю. На сьогоднішній день це
ключовий момент! А загалом, революція 17-го почалася з відмови від приватної
власності на землю, вона повинна закінчитися визнанням приватної власності
на землю: якщо ви не будете володіти клаптиком у цій державі, то й держава
не ваша.
— На прес-конференції ви висловили таку чудову фразу —
«ми трохи християни, трохи комуністи, трохи українці». Що ж із цим «трохи»?
Коли воно перетвориться в щось таке — повноцінне?
— Припустимо, ми завтра прийдемо до влади, і жорсткими
заходами, я не соромлюся цього слова, почнемо вводити єдиний 10-відсотковий
податок, відкриємо кордони — через два роки ми будемо істинними українцями,
з повними кишенями грошей...
— А куди поділися «трохи комуністи»?
— Повірте мені, комуністи зникнуть, щойно вони почнуть
заробляти гроші. Треба їм дати можливість жити по-людському, тобто займатися
вільною працею, як і вчив Маркс. Адже Маркс не закликав забрати у всіх
власність, він закликав до вільної праці. Власність може належати вам,
кому завгодно. Однак завдяки їй має здійснюватися вільна праця.
— Скажіть, будь ласка, у вас є ідеал серед політичних лідерів
великого масштабу?
— Колись Леонід Данилович підняв сто грам за політика,
тоді початківця, п’ять років тому, він сказав — «За зірку-початківця».
— За вас, значить?
— Так. Але можу вам сказати, що Леонід Данилович мені подобається,
бо за п’ять років те, з чого він стартував, ставши Президентом, не знаю
яким чудом — таке його перетворення як особистості. Я пам’ятаю, як це починалося,
коли не було нічого...
— Із російських політиків хто вам ближчий за всіх — за
масштабом, за іміджем, за способом мислення, способом дій?
— Україна, Росія, Білорусь та всі пострадянські країни
дуже бідні на політиків, які б мені імпонували. А політик високого рівня...
ну, де Голль, мабуть, це дійсно, ідеал. Він витягував країну за чуба з
тієї ситуації, в яку вона потрапила. Він дійсно своїм прикладом тягнув
французів і казав: «Підіймайтеся!». Він їх надихав. А Леонід Данилович
сьогодні навряд чи надихає так...
— Однак потенційно може?
— Потенційно у нього все це є, як у особистості.
— Тобто він міг би теж за чуба витягнути країну?
— Для цього має бути ідея. Якщо він сприйме нашу — звичайно,
зможе, це наймогутніша ідея.
— А самі ви в президенти не підете?
— Навряд чи. Оскільки потрібно розуміти, що один рік для
розкрутки політичного лідера такого рівня досить малий термін. Може статися
диво, і мені буде надходити з регіонів шалена кількість дзвінків прихильників
ідеї, і тоді я буду просто змушений приймати якісь адекватні рішення.
— А якщо вас попросить Президент? Скаже: готовий передати
владу, більше нікому.
— О-о, це було б ідеально. За підтримки Президента... Але
таких чудес не буває. Леонід Данилович абсолютно справедливо вважає, і
я з цим згоден, що він набагато краще за мене знає життя й набагато краще
за мене може розібратися в цій ситуації. Я ж, загалом, іще наївний політик.
— Президент у нас чудовий і найсильніший із усіх політиків,
які є, так? Чому ж країна так погано живе?
— Ви постійно говорите «політик чудовий» із такою невеликою
іронією. Ми розмовляємо про особистість... Президент не може дуже відрізнятися
від свого народу. Це дурість, не буває такого. Президент завжди трошки
схожий на свій народ... Народ заслуговує на тих, хто ним керує. Наших людей
навчити працювати в найкоротші терміни вельми проблематично... І, потім,
кожна епоха дає появу таких людей, які перевертають світ, у дуже малій
кількості. Їх з’являється на 100 років один.
№210 03.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
