Чи поїдуть українські миротворці в Ліберію? Чому виконання Україною миротворчої місії так дратуєвітчизняну опозицію? Чи відбудеться реформа в Збройних силах? Яким є майбутнє політичноїреформи в країні? На ці й інші запитання «Дня» відповідає главапарламентського комітету з питаньнаціональної безпеки та оборони,член фракції комуністів Георгій КРЮЧКОВ.
МИРОТВОРЦІ
— Президент вніс своє рішення про направлення українських миротворців у Ліберію на розгляд Верховної Ради. Що комітет з питань нацбезпеки рекомендуватиме депутатам? І які перспективи схвалення цього рішення парламентом?
— У цьому випадку є рішення Ради безпеки ООН. Відпрацьовані питання фінансування — Україна відправляє миротворців за рахунок бюджету, але нам відшкодовує витрати ООН. Визначена кількість миротворців, яку може відіслати Україна. Визначено термін миротворчої місії в Ліберії — 12 місяців. Тому якихось побоювань щодо того, як висловиться комітет та й Верховна Рада загалом, у мене практично немає. Є тільки один момент: серед завдань, поставлених перед нашим підрозділом, є й виконання поліцейських функцій. Це може викликати негативну реакцію депутатів загалом і членів комітету зокрема. Ситуація ускладнюється й тим, що, як ви знаєте, дуже непросто приймалося рішення про відправлення миротворців у Ірак, частина парламентаріїв досі негативно ставиться до участі України в іракській кампанії. Хоча ситуація з відправкою наших миротворців в Ліберію з низки причин, про які я згадав на самому початку, істотно відрізняється від ситуації з Іраком, проте це може негативно позначитися на прийнятті рішення.
— А якою є позиція вашої фракції в цьому питанні?
— Не знаю. Я не можу відповідати за фракцію й завжди цього уникаю. Крім того, це питання ми ще не розглядали. Моє ж ставлення як депутата й глави комітету до акцій, які проводить ООН і які відповідають національним інтересам України (а в цьому випадку це саме така акція), позитивне.
— Не можна не враховувати, що імідж України у світі після відправки нашого контингенту в Ірак помітно виріс, і зараз про нашу країну за кордоном пишуть з великою повагою. Проте частина депутатів, як ви й самі помітили, як і раніше, негативно ставиться до участі нашої держави в іракській кампанії: ледь щось станеться — у Верховній Раді починають кричати про вiдкликання миротворців. Чому така велика протидія в парламенті? Чи не пояснюється, на вашу думку, позиція, зокрема, бютівців, деяких «нашоукраїнців» тим, що вони виступають проти цього як проти ініціативи влади, керуючись принципом: усе, що походить від влади, — погано?
— Я б сказав інакше: ці фракції просто використовують будь-який привід, щоб заявити про себе й заробити очки. Проект постанови про вiдкликання внесено депутатом від БЮТ. Я з цього приводу сказав лідеру фракції Юлії Тимошенко: «Якщо ви хочете пограти — добре, ми розглянемо цей проект. Але це рішення політичне, й навіть у разі схвалення парламентом не матиме обов’язкової сили. Президент його отримає й захоче — врахує, захоче — ні». В законі про порядок направлення підрозділів Збройних сил України в інші держави записано, що вони можуть бути відкликані у випадках: якщо змінилася обстановка, за пропозицією Міністерства закордонних справ, за підтримки Міноборони й за рішенням Верховної Ради. Але, згідно із законом про міжнародні миротворчі операції, у Верховної Ради немає повноважень приймати таке рішення. Тобто ВР може його прийняти, але воно не має обов’язкової сили. Тому спочатку треба внести зміни до цього закону, й лише потім вирішувати. Я — за те, щоб ми створили необхідну нормативну базу, й навіть збираюся разом з міністром оборони полетіти в Ірак.
РЕФОРМА ВІЙСЬКОВА
— Як свідчать соціологічні опитування, українці серед усіх державних інституцiй найбільше довіряють армії. Рівень довіри до Збройних сил становить більш як 50%. Своєрідну конкуренцію їм можуть скласти лише релігійні організації й ЗМІ. Чим ви можете пояснити такий високий рівень довіри людей до армії? І чи не стане населення менше довіряти армії після її скорочення?
— Мені здається, довіру до армії легко можна пояснити — там служать наші діти, онуки. При всіх складностях, які зараз переживають Збройні сили, ці люди чесно виконують свій обов’язок. Навіть ті трагічні події, що сталися за участю військових, — вони всього лише відображають неймовірно складний стан наших Збройних сил. Держава забезпечує на сьогоднішній день фінансування в розмірі лише 60% від мінімально необхідних потреб армії. Це всього лише підтримка існування, але не розвитку.
Крім того, треба враховувати, що на сьогоднішній день армія за рядовим складом стала «робітничо-селянською». Наші бідні співвітчизники «відкупити» своїх синів від армії не можуть, та й не дуже прагнуть. Тому що в умовах, коли молоді люди часто не мають можливості влаштуватися на роботу, бідні сім’ї навіть раді, що два роки їхня дитина буде якось вдягнута, нагодована, зможе отримати навички самостійного життя й просто буде «при дiлi». А ці люди й становлять поки що основну масу населення країни.
Щодо скорочення армії, то я думаю, що воно на довірі до Збройних сил не позначиться, тому що ця довіра грунтується все-таки не на тому, що в нас велика армія. Хочу також додати, що скорочення армії здійснюватиметься лише тією мірою, якою воно підкріплятиметься бюджетним фінансуванням. Ті цифри, які були заявлені раніше й викликали бурю протесту серед військовослужбовців, — скорочення близько 155 тисяч військових, — грунтувалися на тому, що фінансування Збройних сил буде здійснене в тому обсязі, про який йдеться в Указі Президента від 12 вересня цього року — 6,4 млрд. грн. На жаль, уряд цю суму не заніс поки що до бюджету. Міністерство оборони зайняло позицію, яку повністю підтримує наш комітет і Президент України: ми не можемо скорочувати Збройні сили, якщо не вирішимо соціальні проблеми, що виникають у процесі такого скорочення. Наш комітет разом з міністром оборони розробив проект закону «Про загальну структуру й чисельність Збройних сил України у зв’язку з їхнім реформуванням». Одна зі статей цього закону — про поетапне скорочення ЗСУ до кінця 2005 року до 200 тисяч осіб — має примітку: «Стаття підлягає уточненню залежно від обсягів бюджетного фінансування». Це означає, що заплановане скорочення буде забезпечене тільки при необхідному фінансуванні. Тобто сьогодні ні я, ні міністр оборони ще не можемо сказати, як скоротиться армія. Мені відомо, що йдуть постійні переговори міністра оборони з міністром фінансів, є якісь зрушення, але, боюся, в необхідному обсязі фінансування ЗСУ не буде здійснене. Тобто багато залежатиме від позиції Президента. Або глава держави доб’ється виконання свого указу про фінансування армії в обсязі 6,4 млрд. грн., або нічого не буде.
— Реформа під загрозою?
— Ні, реформа буде реалізована, тільки іншими темпами. Вона конче необхідна, і якщо ми не почнемо її сьогодні, нам у будь-якому разі доведеться почати її завтра. Тільки завтра це обійдеться нам набагато дорожче.
Я радий, що в нас з міністром оборони Євгеном Марчуком однакові підходи, однакове бачення завдань, що стоять перед Збройними силами. Звісно, не всі аплодують рішенням міністра. Перед ним Президент поставив декілька завдань. Серед них — розмежувати функції міністерства, яке має ставати більш цивільним, і Генерального штабу; змінити співвідношення між кількістю генералів і іншими військовослужбовцями, між кількістю старших офіцерів і інших офіцерів. Адже мало кому подобається, коли його просять посунутися. Коли новий міністр поринув у обстановку, що склалася в Збройних силах, зіткнувся з багатьма неприємними речами й почав пред’являти справедливі претензії, ставити справедливі запитання — це також багато кому не сподобалося. Або коли Є. Марчуку на його прохання дізнатися, які засоби є в тому чи іншому підрозділі ВР і яка їхня вартість, протягом місяця надсилають документи, суми в яких різняться на десятки мільярдів гривень, — чи аплодуватимуть міністрові ті люди, які припустилися такої помилки?.. Тобто міністрові зараз важко, й наш комітет намагається допомогти йому, підтримати його.
РЕФОРМА ПОЛІТИЧНА
— Уже винесено ухвалу Конституційного суду з двох законопроектів про політреформу. Як ви у зв’язку з цим розцінюєте її перспективи?
— Оскільки останній законопроект, за яким виніс свою ухвалу Конституційний Суд, по суті нічим не відрізняється від того, що залишається на розгляді, можна передбачити, що й третій законопроект буде визнано таким, що не суперечить Конституції. Далі, на мою думку, ситуація має розвиватися таким чином: спеціальній комісії (можливо, й створеній раніше) слід ретельно проаналізувати всі три законопроекти, вичленити загальні статті, статті, визнані конституційними, й створити на цій основі четвертий, що вже не потребує проходження через КС, законопроект. Я думаю, що 226 голосів такому зведеному законопроекту гарантовано. Й це слід зробити до кінця цього року. А вже на наступній сесії треба голосувати щодо кожної статті окремо — більш ніж 300 голосами. Але я боюся одного: у Верховній Раді є сили, не зацікавлені в проведенні зараз політреформи. Це представники «Нашої України». Більшості в парламенті вони не мають, але якщо вони й надалі займатимуть агресивну позицію й блокуватимуть роботу Верховної Ради, це може зірвати проведення політичної реформи. Адже їхня мета — не допустити розгляду цього питання, щоб у разі перемоги Ющенка на виборах зберегти за ним сьогоднішні президентські повноваження. Сьогодні деякі депутати для вирішення парламентської кризи пропонують знову перейти в Український дім. Але це вже навіть не смішно. У Президента не від хорошого життя й не через власну вередливість з’явилося звернення до Конституційного Суду з проханням пояснити, в яких випадках він має право достроково припинити повноваження Верховної Ради. Хоча, слід сказати, це звернення безперспективне — адже в Конституції досить чітко визначено умови: якщо 30 днів ВР не може зібратися на засідання.
— Один з експертів днями в інтерв’ю «Дню» сказав, що комуністи більше бояться приходу до влади Ющенка, ніж представника діючої влади. Слухаючи вас, мені здається, що він був правий. Але чи правий?
— Так, я знаю, що комуністам докоряють у співпраці з діючою владою, посилаючись, зокрема, на законопроект про політичну реформу, розроблений Адміністрацією Президента за участю комуністів і підтриманий нашою фракцією. Але цей законопроект цілковито відповідає нашій позиції, й при його розробці глава АП врахував практично всі наші зауваження. Чому ми повинні були виступати проти цього законопроекту — лише тому, що його ініціював Віктор Медведчук? Це ж несерйозно. Крім того, не треба забувати, що й О. Мороз підтримав цей проект. Політика — це мистецтво можливого. Ми вважаємо, що треба рухатися поступово — спочатку до парламентсько-президентської республіки, потім до парламентської. От і всі наші мотиви.
Тепер що стосується Ющенка. Я не бачу великої різниці між поглядами на економічний розвиток країни, її соціальну політику й зовнішньополітичними орієнтаціями команди Ющенка й діючої влади. Але найголовніше — Ющенко оточений силами, які на другий день його приходу до влади зажадають заборони Комуністичної партії. Ми не боїмося цієї заборони. Але цим Ющенко остаточно посварить Україну з Росією.
— Проте у вас була досить жорстка стосовно Росії позиція щодо Тузли...
— Звісно. Адже ми дві держави, й треба цивілізовано вирішувати питання...
