Цього дня було виконано і перевиконано підписану 2 червня Сталіним Постанову Державного комітету оборони СРСР № 5984, де йшлося про те, щоб «виселити з території Кримської АРСР 37 тис. осіб німецьких посібників із числа болгар, греків і вірмен». Реально ж, за звичкою перевиконавши директиви Кремля, «органи» депортували з півострова на Урал, до Сибіру та до Казахстану 37455 представників цих етнічних груп (із них греків — 16006 осіб, вірмен — 9821, болгар — 12628). Ішлося не так про дорослих чоловіків, життя багатьох з яких уже забрала війна, як про дітей, жінок та літніх людей, що становили абсолютну більшість силоміць виселених «німецьких посібників»...
А розпочалися в Криму депортації за етнічною ознакою ще влітку 1941 року з виселення етнічних німців. Перший етап цієї спецоперації тривав з 15 по 22 серпня. Усього «евакуйовано» (в партійних документах тоді ще вживався такий евфемізм) було «59744 осіб німецького населення та осіб, родинно пов’язаних з німцями, інших національностей (росіяни, поляки, татари, одружені з німкенями, і навпаки)». Інакше кажучи, і 1941 року, і надалі Крим «зачищали» цілими сім’ями — від немовлят до столітніх дідів. Друга фаза «очистки» півострова від етнічних німців (у число яких потрапили й нащадки кримських готів, що жили там із часів Римської імперії) відбулася 8 — 9 вересня. Загалом же 1941 року було депортовано близько 65 тисяч німців Криму та пов’язаних із ними родинними зв’язками осіб.
Тоді ж, у першій половині вересня, було проведено «операцію з вилучення ворожих елементів у Кримській АРСР» шляхом арештів і вивезення в тюрми, розташовані в Сибіру. Всього в результаті «чистки оборонних об’єктів від соціально-чужого і політично підозрілого елементу» було заарештовано майже півтисячі осіб, половину з яких становили, як сказано в документах, «особи німецької національності». Були в списку заарештованих кримські татари, болгари, поляки, греки, іранці і навіть один чех. А крім того, — аж 19 євреїв, які буцімто займалися «шпигунством на користь Німеччини та Японії», «шкідництвом і саботажем» і мали «терористичні наміри». І хоча жодних реальних доказів щодо ворожої діяльності цієї півтисячі кримчан «органи» не мали, 351 із них був засуджений в Іркутську в березні 1942 року.
Керченсько-Феодосійська десантна операція — спроба Червоної армії і флоту вибити німецько-румунські війська з Криму у січні — травні 1942 року — обернулася новою депортацією «визволених» кримчан за етнічною ознакою. У «Звіті про роботу НКВД Криму на Керченському півострові за період з 1 січня по 14 травня 1942 року» йшлося про депортацію 138 італійських родин у кількості 438 осіб. Услід за італійцями впродовж 4 — 10 квітня 1942 року було силоміць переселено до Казахстану і Туркменістану 202 піддані іноземних держав, а саме — греків і турків. Останні були зараховані «органами» до числа «державно небезпечних елементів» згідно з Директивним листом № 157 від 4 квітня 1942 року наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії.
А далі, вже 1944 року, Кримом пройшло три хвилі депортацій. Перша й наймасовіша з них була депортація всього кримськотатарського народу згідно з підписаною Сталіним Постановою Держкомітету оборони № 5859сс від 11 травня, щойно завершилися бої на півострові. Для виконання цієї постанови до Криму було направлено п’ять тисяч оперативних працівників міністерств внутрішніх справ і державної безпеки. Крім того, до операції залучалося 20 тисяч бійців і офіцерів внутрішніх військ. Отож «компетентні органи» за підтримки Червоної армії 18 травня 1944 року приступили до депортації кримських татар (було виселено понад 180 тисяч осіб плюс 11 тисяч мобілізовано як спецконтингент на підпорядковані НКВД промислові об’єкти); разом із кримськими татарами до списків на депортацію потрапило й певне число недобитих нацистами циган і караїмів. Інакше кажучи, Сталін продовжив справу Гітлера...
Друга хвиля депортацій — 27 червня 1944 року, це примусове виселення практично всіх уцілілих під час війни кримських болгар, греків і вірмен, — ясна річ, разом із членами їхніх сімей. А за кілька днів півострів накрила третя хвиля депортацій: її жертвами стали жителі Криму, які мали на руках паспорти іноземних держав — Греції, Туреччини й Ірану (всього 3531 особа), — і 3644 ще не виселених етнічних кримських німців (зокрема й рештки нащадків готів), угорців, румунів та італійців. І що тут є не менш абсурдним з позиції нормальної, але не сталінської політичної логіки, ніж звинувачення євреїв у «шпигунстві на користь Німеччини та Японії», так це депортація громадян Греції, яка воювала на боці Об’єднаних Націй.
Результат усього цього був трагічним: унаслідок війни, окупації та депортації населення Криму зменшилася більше, ніж утричі. Деякі райони (гори і Південний берег Криму) знелюдніли. У катастрофічному стані перебувало господарство півострова, передусім садівництво, виноробство, тютюнництво, вівчарство, рибальство, що стало наслідком депортацій за етнічною ознакою. Якщо, скажімо, 1940 року врожайність винограду в Криму становила 42,2 ц/га, а фруктів — 50,6 ц/га, то навіть у достатньо віддаленому від воєнного часу 1953 році винограду з гектара збирали тільки 12 центнерів, а фруктів — 20 центнерів. Відновилося господарство півострова тільки після приєднання його до України з ініціативи Хрущова, і то не одразу, а в 1960-х роках.
А Сталін переймався іншими речами: після депортацій у Криму указами від 1945 і 1948 років було перейменовано населені пункти, назви яких мали кримськотатарське, німецьке, грецьке, вірменське походження і звалися так упродовж сотень, а то й тисяч років (усього понад 90% населених пунктів півострова). Топоніміка мала засвідчити «исконно русский» характер Криму, щоб і згадки не залишилося про тих, хто був корінним населенням цього краю, депортованим і понищеним згідно з директивами Кремля.
