Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Громада — влада: посередники не потрібні!

15 вересня, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Як відомо, днями Конституційний Суд України визнав таким, що не суперечить українському законодавству законопроект, спрямований на вдосконалення системи місцевого самоврядування. З його введенням в дію в Україні з’явиться нова адміністративно-територіальна одиниця — «община», в яку будуть об’єднані жителі одного або кількох населених пунктів. Передбачається, що запропоновані зміни нададуть органам місцевої влади повноваження вирішувати справи місцевого значення виключно своїми силами. Однак чи буде так у реальності? Самі представники місцевого самоврядування висловлюють сумніви з цього приводу.

Par in parem non habet imperium

(Рівний над рівним не має влади)

Сьогодні українська політика переживає глибоку кризу. Щоб це відчути, непотрібно бути політологом, соціологом, психологом тощо. Причиною цієї кризи є повна відсутність взаємозв’язку між державою та її громадянами, між депутатами та їхнiми виборцями, між політикою і суспільством.

Та й чи є в Україні насправді суспільство? Ті громадські організації чи окремі особи, які в умовах тотального беззаконня «відмивають» гранти своїх замовників на рекламних проектах і театралізованих масових акціях, — це не громадянське суспільство. Відчайдушні протести громадян, стомлених від необмеженої сваволі місцевих чиновників та зацькованих місцевими міліцією, прокуратурою і судами, теж не свідчать про наявність в Україні громадянського суспільства. А без цього у державних структурах шаленими темпами розвивається корупція, державний механізм стає змертвілим, віддаленим від людей і навіть ворожим до будь-яких проявів особистої ініціативи зі сторони громадянина.

Тоталітарний спосіб адміністративного управління, коли майже всі питання життєдіяльності людини вирішувалися згори державою, й досі застосовується. Не суспільство незалежних власників, а натовп пригноблених наймитів — ось наше сьогодення. І не потрібно списувати все на соціалістичний період української історії. Упродовж 14 років незалежності нашої країни негативні процеси продовжувалися. Дрібне і середнє підприємництво загнано в глухий кут і виживає за рахунок подвійної бухгалтерії та хабарів місцевим чиновникам. Скрізь існують законодавчі та бюрократичні перешкоди для тих, хто хоче, зокрема, у сільському господарстві, на виробництві чи в сфері обслуговування реалізувати свої здібності та принести користь оточуючим і місцевій громаді. Очевидно, що ці перешкоди штучно створюються зажерливими політичними олігархами різного штибу. Доходи місцевих громад також є значними, хоча інформація щодо витратної частини місцевих бюджетів є закритою не тільки для місцевої громади, але й для більшості місцевих депутатів. Благоустрій, стан доріг, комунальне господарство, соціальне забезпечення, екологічна безпека залишають бажати кращого, робота з молоддю та культурно-освітня діяльність на території цих громад здебільшого взагалі не ведеться, а якщо ведеться, то тільки для «галочки» і для «відмивання» бюджетних коштів.

Саме відсутність громадянського суспільства в Україні спричиняє виникнення вищевказаних проблем, з якими громадянам поодинці не впоратися.

Основою ж громадянського суспільства, його фундаментом, головним джерелом є місцеве самоврядування. Подібне до такої системи, яка закріплена у Європейській хартії про місцеве самоврядування і здійснюється у соціально розвинених європейських країнах, зокрема, у Данії, Фінляндії, Швеції, Норвегії тощо. Справді, якби в Україні було місцеве самоврядування, а не свавільне адміністративне управління, що здійснюється головами місцевих держадміністрацій, то кожна людина, кожна родина відчула б себе в цій країні частиною суспільства, в якому вона живе, господарем у цьому суспільстві, учасником політичного життя, а не байдужим і відчуженим космополітом, для якого свобода полягає в грошах, а основні цінності — в задоволенні особистих тваринних потреб.

На жаль, усі реформи, які на цей час проводить нова влада, зводяться в основному до перестановки кадрів і перерозподілу права власності на окремі підприємства. «Політика для народу», яку запрограмовано висвітлюють більшість телеканалів, зводиться до цін на м’ясо, цукор, бензин, валютних курсів, реприватизації деяких об’єктів, дискусій політологів та ще двох-трьох «сенсацій» на кшталт, тусовок «золотої» молоді (дітей олігархів) у ресторанах і нічних клубах. Людські стосунки все більше роз’їдають лицемірство, нещирість, лукаві підозри та відверта брехня. Щоб «випустити пар», де-не-де заарештовують дрібних хабарників чи створюють видимість, зокрема, боротьби з жеками, зловживання яких з іншої сторони тією ж місцевою владою і покриваються.

Є сумніви, що позитивний висновок Конституційного Суду щодо відомого законопроекту про місцеве самоврядування дасть поштовх реальному реформуванню цієї сфери, яке до цього часу взагалі не проводилося. Наміри провести колись у майбутньому адміністративно-територіальну реформу, до того ж частково і з перехідним періодом, думається, років на п’ять, полягали у мінімальному перерозподілі майна та коштів між місцевими органами самоврядування. Обласні державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування з дублюючими і керуючими функціями, зокрема обласні ради, взагалі навіть і близько ніхто не збирається ліквідовувати. Тобто збереження багаторівневої структури обласного адміністративного управління на місцях, навіть при запланованому перерозподілі прав на майно і кошти, жодним чином не припинить згубної практики командного управління місцевими справами «згори». А це означає, що між урядом і місцевими громадами буде кілька посередників. Ці бюрократичні посередники, як вампіри, висмоктуватимуть на свої меркантильні цілі всі кошти, які зароблятимуть громадяни «знизу» і виділятиме уряд «згори». Місцеві суди і прокуратури залишатимуться й надалі залежними від цих обласних розпорядників народної власності. А доступ громадян до участі у місцевій політиці, крім того, унеможливлюється пропорційною системою місцевих виборів, за якої безпартійні та незалежні місцеві мешканці не зможуть бути депутатами від своєї місцевої громади... Потрібні інші, більш рішучі кроки. Які? Пропоную це обговорити.

Галина ДІМЛЄВИЧ, депутат Святошинської районної у місті Києві ради, голова депутатської групи «Справедливість»
Газета: 
Рубрика: