Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Гроші із запахом гуми

У держави продовжують «виводити» власність
16 жовтня, 2002 - 00:00

Найбільш красномовним прикладом боротьби з тіньовою приватизацією залишається скандальний білоцерківський шинний завод «Росава». Торішній спробі потай продати його виробничі потужності з молотка за борги Фонд держмайна, хоч із запізненням, але перешкодив. Щоправда, ініціаторів тіньового продажу держпакету так і не знайшли. Генеральна прокуратура довго відсилала запити у банки-офшори, i навіть коли прізвище причетного до афери депутата знали вже всі журналісти, слідчі затято не розголошували «таємницю» слідства. Під час розслідування вдалося навіть затримати керівника виконавчої служби Радянського району Києва, який забезпечив продаж заводу в 20 разів дешевше за реальну ціну, але потім його за станом здоров’я довелося відпустити. Зрештою справа «Росави» чомусь різко перестала бути актуальною.

Це стало сигналом авторам тіньових схем перерозподілу власності для нової спроби: «Росава» вирішила провести додаткову емісію акцій. Фонд держмайна не був готовий взяти участь у інвестуванні підприємства, але й втрачати свій 75-відсотковий пакет акцій ВАТ теж не хотів. Як наслідок емісію заблокували. Під підозру в потуранні «тіньовикам» потрапив голова правління шинного заводу Володимир Лінник. Створюється враження, що він будь-яких запитань журналістів із цього приводу боїться як вогню: досі ЗМІ так і не змогли отримати його коментарів щодо того, що відбувається. А хотілося б усе-таки дізнатися, що він знає про спроби «увести» завод у держави дешево, а також про тверде переконання жителів Білої Церкви в тому, що реалізацію продукції «Росави» контролює «чеченська мафія».

Фонд держмайна розбиратися в цих питаннях не став, і просто звільнив Лінника з посади, сподіваючись, що тепер спробам тіньової приватизації заводу покладено край. Призначений на його місце в липні Ігор Малой активно почав реформу. Щоправда, стосувалася вона не умов праці працівників, які вручну сортують шини на конвеєрі, а цін на продукцію. Зміни передусім торкнулися закупівлі каучуку, який «Росаві» традиційно постачала російська група «Амтел», що контролює СП «Росава» через офшорну фірму «Тропістрон». Росіяни, звичайно ж, обурилися. Для тих, хто не знає, ВАТ «Росава» — це власне завод, а СП «Росава» — це компанія, у яку завод входить своїм майном, але при цьому 51% СП все одно має «Амтел». Спроба нового директора знизити закупівельну ціну на каучук, яка, за його словами, набагато перевищує ринкову, звичайно ж, не знайшла розуміння в росіян. І вони вирішили вплинути на ситуацію в найбанальніший спосіб — припинити постачання каучуку.

У вересні завод ще попрацював на половину потужності, а з 1 жовтня остаточно зупинився. Умовою поновлення постачань каучуку «уповноважені люди» називали відновлення на посаді директора заводу Володимира Лінника. Знайти джерела альтернативних постачань сировини Ігор Малой не зміг, або ж, можливо, йому дали зрозуміти, що такі пошуки проводити не варто. Держава в особі ФДМ теж несподівано передумала підтримувати Малого. Коли ж з’явилася інформація про можливе розірвання договору про постачання білоцерківських шин російському «АвтоВАЗу», стало зрозуміло, наскільки далеко тягнеться ланцюжок приватних інтересів тих, хто у Білій Церкві заробляє гроші із запахом гуми. Фонд держмайна був не готовий проводити переговори на такому високому (або, точніше, глибокому) рівні й вирішив знову вчинити просто — у суді він визнав, що, призначивши Малого, порушив трудове законодавство. Перший заступник голови ФДМ Михайло Чечетов, пояснюючи це рішення, вважав за краще послатися на Київську обласну держадміністрацію. Вони, мовляв, спочатку підтримували Малого, а потім у ньому розчарувалися й вирішили повернути Лінника. Ну, а Фонд тут начебто ні при чому. Загадковий Володимир Лінник успішно повернувся в рідний кабінет, ухитрившись залишитися недоступним для столичної преси впродовж усієї скандальної історії. Відповідно, невідомо, чи варто чекати чергових спроб тіньової приватизації заводу. Відомо, що історією створення СП «Росава» з участю офшорного «Тропістрона» продовжує займатися СБУ.

На вересневій нараді, присвяченій проблемам приватизації, Президент Леонід Кучма визнав, що було помилкою надати Фонду держмайна права управляти державними пакетами акцій промислових підприємств. У ФДМ для цього немає ні кваліфікованих кадрів, ні фінансових ресурсів. Хаотичність в управлінні підприємствами з боку Фонду на прикладі «Росави» очевидна. Але так само очевидно й те, що будь-яка інша держструктура навряд чи змогла б ефективно розв’язати проблеми шинного заводу, що зводяться до непрозорих схем реалізації продукції та таємничих умов закупівлі сировини.

Безумовно, продаж підприємств, на яких держава не відчуває себе повноцінним господарем, багато в чому розв’язав би проблему тіньової приватизації. Гальмує цей процес нерішучість уряду. Якби він постановив, що «Росаву» слід повернути під контроль держави, правоохоронцям було б неважко в суді довести незаконність створення СП з участю офшорного капіталу. Нинішня ж невизначеність вигідна лише тіньовикам. Проте йдеться далеко не лише про «Росаву». Керівник Центру розвитку економіки Олександр Пасхавер зазначає, що нині тіньова приватизація держпідприємств найчастіше відбувається взагалі без будь-яких юридичних процедур. Просто за допомогою директора та місцевої влади приватні фінансові групи встановлюють контроль над реалізацією продукції підприємства й закупівлею сировини для нього — чистий заробіток без зайвої мороки. Якщо уряд найближчим часом не розпорядиться продати такі підприємства, це змусить припустити, що гроші із запахом гуми гостюють і в піджаках високопосадових держчиновників.

Сергій СИРОВАТКА, «День»
Газета: 
Рубрика: