Ця виборча кампанія увійде в історію України як найнетиповіший приклад виборів за пропорційною системою. По-перше, більшість партій-гегемонів запровадила закріплений мажоритарний принцип координування кампанії в округах. По-друге, політична боротьба в проблемних округах і регіонах мала типові мажоритарні ознаки — сильний особистісний чинник, персональна робота з виборцем, проводилася адресна адаптація програми та стратегії під кожний специфічний регіон. По-третє, дострокові парламентські вибори в низці стратегічно важливих регіонів проводилися з прицілом під перевибори місцевих органів влади. Одноосібними лідерами, додатковими брендами регіональних кампаній у такому разі були не стільки всеукраїнські лідери, скільки лідери місцевих політичних груп.
Експерти нашого агентства ще задовго до початку виборчої кампанії попереджали саме про такі сценарії розвитку ситуації. Уже тоді було зрозуміло, що в Україні очікується доволі масштабне переформатування регіональних еліт.
Безумовно, найбільш показовими в цьому сенсі були вибори в Києві й Харкові. Тут кампанія велася не стільки в рамках парламентських виборів, скільки з прицілом на вибори мерські. Полупцювати «політичні тушки» Добкіна та Черновецького стало свого роду ритуальним танцем для всіх учасників виборів. Не утрималися від цього ритуалу навіть політичні союзники й однопартійці — партії урядової коаліції, аж до керівництва Партії регіонів.
При цьому небезпека втрати авторитету Партією регіонів у Харкові, пов’язана з діяльністю місцевої влади, прогнозувалася задовго до нагнітання передвиборних пристрастей у місті. Одіозність, абсолютна некомандність, відсутність політичної гнучкості й далекоглядності, зрештою самостійності в прийнятті рішень — усе це робило нинішнього мера пана Добкіна дуже несхожим на його попередника й хрещеного батька в політиці — Є. Кушнарьова. Саме ця несхожість і обумовила неминучий провал на виборах Добкіна й тієї політичної сили, яка його висунула й стала свого роду гарантом його адекватності.
Показовим став той факт, що, незважаючи на серйозний технологічний потенціал Добкіна—Кернеса, рівень їхньої впливовості в регіоні й популярності у партійної верхівки в Києві, вони змогли опуститися до абсолютно програшної дискусії з політиками нижчого рангу — з фрондуючими однопартійцями, представниками маргінальних політичних рухів і з суто віртуальними опонентами. Цим згадані діячі розтоптали не лише свій авторитет, а й авторитет політичної сили, яку вони представляли і яка фактично домоглася для них нинішньої позиції у владі.
Адже лише дуже наївний політолог міг стверджувати, що мерську кампанію виграли особистий авторитет Добкіна та технологічна досвідченість Кернеса. Більшість усвідомлює, що тандем Добкін—Кернес прорвався до міськради лише завдяки впливовості Кушнарьова, його унікальній системі політичної ієрархії, вибудуваній у регіоні впродовж багатьох років, а також через авторитетність, власне, Партії регіонів, яку вони представляли. Якби Партію регіонів на минулих мерських виборах представляли Шумілкін або Аваков, результат був би приблизно таким самим, а може й вищим.
Саме з перших моментів у владі й почалася історія падіння Добкіна. Він не зміг на самому початку свого шляху усвідомити об’єктивні причини власної перемоги й зробити висновки з поразки попереднього мера Шумілкіна. У цьому ж, до речі, полягає й одна з основних проблем Партії регіонів, яка не змогла вчасно усвідомити й оцінити ступінь неадекватності нового мера, зупинити його до того, як він потяг слідом за собою на дно авторитет політичної сили Януковича.
1. Консолідація політичних сил навколо необхідності розв’язання проблеми Добкіна. 2. Об’єднання громадських ініціатив у боротьбі з неадекватністю нового мера. 3. Падіння рейтингу ПР у регіоні. 4. Кристалізація нових політичних груп впливу — саме ці основні моменти розвитку політичної ситуації на Харківщині виділяли експерти АМС на початку виборчої кампанії.
Результатом такого стану справ став контраверсійний характер виборчої кампанії ПР, проблеми в комунікації між Добкіним і Салигіним, загострення внутрішньої конкуренції в Партії регіонів на місцевому рівні, вимушене втручання особисто Януковича в цей процес. А головним наслідком стала втрата популярності й авторитетності партії наприкінці кампанії.
І можна скільки завгодно говорити про те, що явка в місті була навмисно знижена конкурентами, що прихильники ПР не дійшли до дільниць, тоді як БЮТ зміг максимально мотивувати свого виборця. Партія регіонів у Харкові якщо не програла, то вже точно не виграла. Для цього є ціла низка причин (і заслуга, в прямому й переносному значенні, багатьох осіб).
По-перше, катастрофічно погано спрацювала місцева влада — Добкін просто не знав, що робити на своїй посаді, крім як заробляти гроші. По-друге, в Києві, в штабі ПР, відверто прогавили загострення ситуації в критично важливому регіоні. По- третє, опоненти ПР, зокрема БЮТ, змогли максимально ефективно скористатися ситуацією для власного розкручування. Не є таємницею, що й публічні дорікання Януковича Добкіну, й загострення стосунків між Салигіним і Добкіним, і незанесення мера Харкова до виборчого списку ПР — усе це уможливилося завдяки ефективній діяльності технологічної групи команди Фельдмана, що адекватно працювала на благодатному грунті харківських ускладнень у ПР.
Переможцем, по суті, сьогодні варто назвати саме команду Фельдмана, яка представляє БЮТ. Саме вона максимально ефективно використала всі надані опонентами шанси для власного розкручування, оптимально розподіливши свої зусилля, делегувавши союзникам з НУНС апріорі електорально непродуктивні райони області, зосередившись переважно на самому Харкові. Ця стратегія виявилася найбільш виграшною. І сьогодні вже цілком очевидно, що саме група Фельдмана претендуватиме на роль об’єднавчого центру на рівні області — й навіть на всеукраїнському рівні.
Представляючи своє дослідження «Регіони Україні: Дніпропетровщина, Харківщина, Закарпаття. Соціально- політична, електоральна та медіа-карта України» ще в травні 2007 року, експерти Агентства моделювання ситуацій прогнозували консолідацію харківської політичної еліти навколо ідеї дострокових виборів до місцевих рад і, зокрема, переобрання міського голови. І сьогодні це повільно, але впевнено відбувається.
Наступним прогнозом було висунення єдиного кандидата від громадськості та політичної еліти на посаду мера Харкова. Можна сміливо прогнозувати, що політик, який зможе зняти ідеологічні протиріччя між представниками різних громадських ініціатив, буде тим, кого масово й майже одностайно підтримають не лише виборці опозиційних партій, а й прихильники ПР. У такій ситуації Партія регіонів змушена буде зайняти досить пасивну позицію щодо перевиборів мера Харкова, фактично здаючи Добкіна як політика, а не лише як свого представника в місцевій владі.
