Віктор МАРУНЯК, сільський голова Старої Збур’ївки Голопристанського району Херсонщини:
— Це був 1989 рік. Тільки з’явився Народний Рух України. Я часто з району їздив у Херсон, де на вулиці Карла Маркса, в Спілці письменників, збирався Рух, до складу якого тоді, без перебільшення, входила національна еліта області. Ми там часто влаштовували дискусії, думали про те, як можна змінити ситуацію на краще. Часто помічали, що з сусідніх вікон хтось знімав на фотоапарат, певно, КДБ. До речі, найперший у Голопристанському районі осередок НРУ ми створили в Старій Збур’ївці. Я був делегатом II і III з’їзди партії. Якось у суботу, повертаючись з Херсона, я подумав, що було б добре підняти в районі Національний Прапор. Довго з друзями думали, де б його повішати, щоб швидко не зняли. У Голій Пристані, майже в центрі міста, біля пляжу є висока електрощогла, яка «кидала» лінію електропередач через річку Конку на Білогрудовий острів. Я на той час займався гірським туризмом, тому без проблем заліз на самий верх тієї щогли, проліз поміж високовольтними кабелями і закріпив на ній прапор. Днів п’ять-шість він там майорів. У районі не було техніки, за допомогою якої прапор можна було б швидко зняти.
...А потім 1991 року офіційно в нашому районі вперше було піднято Національний Прапор у... школі, де я працював. Ми вмовили директора це зробити на лінійці 1 вересня. Тоді знайшли компроміс, погодившись підняти два прапори — радянський та український. Наший — рідний — вище!
На жаль, сьогодні українці не дуже відчувають пориви сердечної гордості за Україну, коли бачать прапор. Певною мірою — через те, що в країні немає культу прапора, як, наприклад, у США. І навіть запроваджений державою цей День Прапора як свято цьому не зарадить. Україні потрібна цілісна програма націоналістичного виховання нації.
Олег ЗАЙЧЕНКО, журналіст:
— Коли 1991 року почалися незворотні процеси набуття самостійності Україною, постало питання: чому на приміщенні Херсонського міськвиконкому й досі майорить прапор Радянської України? Необхідно було поставити символ нової країни — синьо-жовтий прапор. Після свідомо затримуваного процесу обговорення в громаді це питання винесли на сесію міськради. І радились дуже довго: встановлювати прапор чи ні? Усі розуміли, що на адміністративній будівлі незалежної країни мусить бути національний прапор, але в Херсоні, певно, боялися його встановлювати. Послухавши розмови на сесії міської ради, ми з товаришем пішли в пожежну частину суднобудівного заводу та з підручних матеріалів зварили щоглу. Сам прапор купили в Народному Русі України, як зараз пам’ятаю, за 3 карбованці і 50 копійок. Недовго думаючи, з цим же товаришем вилізли на дах приміщення виконкому й встановили український прапор поряд з прапором Радянської України. Звісно, наш — УКРАЇНСЬКИЙ — підняли значно вище. Встановивши прапор, ми зайшли на сесію міськради і сказали депутатам: «Досить радитися — встановлювати прапор чи ні, вийдіть, подивіться, він вже майорить над вашими головами». Пригадую, що всі як один депутати та члени виконкому перервали сесію і вибігли на вулицю подивитися на прапор. Тоді не знайшлося жодного бажаючого залізти на дах і зняти український Національний Стяг. Вони просто б не посміли це зробити. Так два прапори висіли на приміщенні міськради до вечора, після чого я зняв прапор Радянської України. Це ж нісенітниця, що в одній державі — два прапори! Уранці помітив, що радянський прапор знову висить. Очевидно, так перестрахувалися працівники міськвиконкому. Невдовзі рішенням сесії міської ради депутати таки затвердили необхідність встановлення одного — УКРАЇНСЬКОГО — прапора.
Мій прапор висів місяць. Потім технічні працівники виконкому його зняли й повернули мені, а над приміщенням встановили новий.
На жаль, сьогодні Національний Прапор для херсонців не має великого значення. У цьому, передусім, провина керівництва міста, яке налаштоване не на культивування національних цінностей, а на заробляння грошей. Натомість у Херсоні сьогодні створюють культ Потьомкіну — людині, яка нищила український народ. Йому, Катерині ІІ та іншим «діячам» будують пам’ятники, їх возвеличують. У мене не виникає сумніву, що це свідома антиукраїнська діяльність.
