Сім місяців - достатній термін для того, аби зробити висновок: Верховний Головнокомандувач Леонід Кучма, попри все своє лояльне ставлення до міністра оборони, не поспішає задовольнити прохання генерал-полковника Олександра Кузьмука підвищити повноваження Генерального штабу Збройних Сил стосовно інших силових структур. Хоча ще в січні, як повідомляв О. Кузьмук, було підготовлено проект відповідного президентського Указу. Отже, чого хотіли військові й чому їхні надії не справдились? Відповідь варто пошукати, бо за цими питаннями - не лише проблеми військової реформи, але й речі, пов`язані з суспільно-політичним життям у країні.
Нині в Україні, окрім Збройних Сил, існує декілька самостійних армій. Насамперед, це Національна гвардія, Прикордонні війська, Внутрішні війська, особовий склад Міністерства внутрішніх справ, а також військові формування Міністерства з надзвичайних ситуацій. Усі разом вони не поступляться чисельністю особовому складу армії та флоту, проте до складу Збройних Сил не входять, бо це "інші військові формування, створенні відповідно до чинного законодавства". За тим же чинним законодавством повноваження Генерального штабу ЗС країни - найвищого в державі органу військового керівництва, який має готувати країну до оборони, - на діяльність інших силових відомств не поширюються.
Така ситуація викликає занепокоєння й невдоволення керівництва міноборони. "Не може бути такого, щоб Генеральний штаб залишався суто відомчою структурою. Він повинен планувати оборону держави, підготовку до воєнного часу всіх військових формувань, а не лише Збройних Сил. А командувачі цих формувань повинні забезпечити готовність до цього", - стверджував Олександр Кузьмук. Задля досягнення цієї мети міністр оборони та його перший заступник - начальник ГШ виступали єдиним фронтом. На одній з прес-конференцій начальник ГШ ЗСУ генерал Олександр Затинайко заявив, що інші також "силовики" вже підтримали законотворчу ініціативу оборонного відомства.
Виявилось, що такі твердження занадто оптимістичні. Пізніше, в розмові з кореспондентом "Дня" командувач Національної Гвардії країни генерал Ігор Вальків визнав: "Всі силові структури висловили свою думку. Ми - проти. Ті повноваження, які має ГШ на даний момент, у мирний час, достатні для впливу на інших силовиків. А ми знаємо, що нам робити в разі надзвичайного стану, або при інших обставинах. Тож, нехай Генеральний штаб займається своїми справами, а ми - своїми".
Активність оборонного відомства викликала певне занепокоєння інших силових відомств, здається, ще під час розробки Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України. Тоді з`ясувалось, що розгалужена структура "інших військових формувань" ефективного виконання завдань з оборони країни зовсім не гарантує. Одні не знали, як їм чинити (наприклад, Прикордонні війська після того, як прикордонні застави відійдуть у глибину смуги оборони армійських корпусів після початку агресії противника), інші одне діло (наприклад, будівництво автомобільних доріг для військ) збирались робити всі разом, проте кожен своїми силами. Усунути подібні прогалини якраз і збирався Генеральний штаб, проте оборонне відомство пішло далі, запропонувавши створити в країні й єдину систему технічного та тилового забезпечення усіх збройних формувань. Подібний крок видавався логічним - адже навіщо утримувати і фінансувати низку рівнобіжних структур забезпечення, коли часом від сховища пального чи харчів Збройних сил до такого ж сховища прикордонників чи гвардійців - лише декілька кілометрів. На тлі прагнення армійських генералів до підвищення повноважень ГШ йшло до того, що відповідальність за єдину систему технічного та тилового забезпечення військ також переберуть на себе ЗС. А якому керівникові сподобається перспектива позбутись контролю над однією з найприбутковіших сфер діяльності?
Втім, небажання інших силових відомств де-юре розширити повноваження ГШ - не єдина обставина, що може пояснити затримку з появою відповідного президентського указу (якщо цей документ взагалі не буде "поховано".) Одна з посадових осіб оборонного відомства вважає, що це також пов'язане з тим, що " вгорі" існує переконання - для України не існує зовнішньої воєнної небезпеки такого масштабу, для протидії якій потрібно об'єднувати в єдиний кулак зусилля усіх збройних формувань країни. А за такого підходу між Президентом і іншими силовими структурами, наприклад, тією ж Національною гвардією, ставити ще одного керівного посередника у вигляді Генерального штабу ні до чого .
Отже, до яких дій мають вдатись за таких обставин військові? За словами колишнього начальника Генштабу генерала Анатолія Лопати, слід повернутись до пропозиції, яка ще декілька років тому обговорювалась на експертному рівні. Йдеться про утворення такої структури, як Комітет начальників штабів, куди разом з начальником ГШ, увійдуть начальники штабів усіх збройних формувань. Цей шлях, як вважається, здатний покращити взаємодію між армією та іншими збройними формуваннями.
Можна припустити, що така м`яка форма співпраці сподобається іншим "силовикам" більше, ніж жорстка залежність і підконтрольність ГШ. Хоча, за великим рахунком, це лише напівміри. Бо говорити про оптимізацію і скасування дублюючих структур у складі збройних формувань не доводиться. А подібне дублювання - нераціональне витрачання і без того куцих оборонних коштів. Проте не варто очікувати, що з огляду на передвиборну гонитву в Україні знайдеться сміливець, який вирішить подратувати людей у формі з "інших збройних формувань" слідом за затримками зарплатні ще й кардинальним структурним "обрізанням". Скорочення - доля Збройних Сил, що вже звикли до цього.
ДО РЕЧІ
За даними Договору про звичайні збройні сили у Європі, на 1 січня чисельність людей зі зброєю в Україні була: у Збройних Силах - 370847; у Національній гвардії - 31297; у Прикордонних військах - 36175; у Внутрішніх військах - 49245.
Чисельність Служби безпеки, військ Міністерства з надзвичайних ситуацій та Міністерства внутрішніх справ цим Договором не охоплюється. Проте відомо, що чисельність МВС країни становить близько 250 тисяч.
