Банально говорити, що лікування будь-якої хвороби — від
грипу до найважчих — вимагає точного діагнозу, всебічного обстеження всіх
складових організму і зваженого добору ліків за найпершою лікарською заповіддю:
«Не нашкодь!» Я все більше переконуюся, що сьогоднішні політичні кроки
щодо вирішення проблем ПЕК — це не що інше, як політичне шаманство, що
не має нічого спільного зі здоровим економічним глуздом.
ЗАГАЛЬНИЙ СТАН
На фоні загального цьогорічного зростання промисловості
виробництво електроенергії зменшується. Водночас росте споживання паливних
ресурсів: за 1 квартал в умовному вимірі 54,4млн.т, що на 2% більше, ніж
торік. Тобто з усе більшої кількості палива отримуємо все менше кінцевої
електроенергії.
А серед паливних ресурсів усе більшу частку займає найдорожчий
і в економічному, і в політичному сенсі природний газ. Його споживання
зросло за 5 місяців на 9%. Причому споживання зросло не в побуті українців
чи в промисловому хімічному синтезі, що було б виправдано, а на теплоелектростанціях,
де з не меншим успіхом згорали б значно дешевші національні енергоносії
— від вугілля до сміття. Відпуск газу енергетикам, як і відпуск електроенергії
споживачам, щодо вчасності оплати конкретними суб’єктами контролювати важко.
Тож виникають поточні заборгованості. А вже наша безконтрольність перетворює
їх на безстрокові неплатежі. Як наслідок, ростуть борги перед Росією —
за «блакитне» і перед шахтарями — за «чорне золото». Цього року борг за
імпортований газ зріс на 3,5 млрд.грн., а з оплати праці шахтарів — на
80 млн.грн. Це — 99%(!) усіх невиплачених за 5 місяців зарплат у ПЕК і
третина(!) невиплачених зарплат по всій промисловості країни.
У ще гіршому стані економічні відносини енергокомплексу
із споживачами: промисловими, аграрними, транспортними підприємствами,
комунально-побутовою сферою, населенням. Заплутаність внутрішніх проблем
ПЕК не дає змоги збільшити виробництво енергії для інших галузей економіки
і побутового споживання, знизити витрати на виробництво, запропонувати
доступні ціни. Саме високі ціни і тарифи роблять промисловість неконкурентоспроможною,
а населення вишиковують у черги за субсидіями для оплати електрики, газу,
води і опалення. У підсумку, промисловість оплачує лише 40%, а населення
— 80% спожитих енергетичних послуг. Аби компенсувати ці свої втрати, постачальники
енергії завищують її собівартість та ціни. За новими цінами неплатежів
стає ще більше, а спроби відключати боржників — все частішими. Коло замикається:
доходи ПЕК постійно падають, виробництво електроенергії зменшується, а
її собівартість зростає.
ЕНЕРГОВИРОБНИК — ГОСПОДАР, НАЙМАНЕЦЬ ЧИ ХОЛОП?
Адміністративний тиск органів держуправління на всіх учасників
паливно-енергетичних відносин, що особливо проявився в останні місяці,
призвів до фактичного одержавлення енергоринку. Неприхований диктат підприємствам
методів і порядку розрахунків за спожиті ресурси, адміністративний переподіл
ринків газу, вугілля та електроенергії, ігнорування прав підприємств усіх
форм власності щодо їх відновлення і розвитку. Вочевидь спроба вирішити
всі питання суто силовими, відверто неекономічними методами. Подібні підходи
історії відомі. І наслідки передбачити не важко: «пожежна» мобілізація
ресурсів, iгноруючи економічнi умови відтворення, можливо, й дозволить
разово загасити проблеми (хоч і це сумнівно), але не відверне їх нове виникнення
у значно гостріших формах.
І на довершення — урядом утворена чергова монопольна господарська
структура — комерційне підприємство «Енергоринок», підпорядковане Секретаріату
Кабміну (?) — такий собі «Держплан» у ПЕК. Тож виробляти енергію будуть
одні, а одержувати і ділити гроші інші. Це рішення, всупереч вiдомiй iстинi,
що холопський труд ще нiколи й нiде не був продуктивним, ніби скасовує
маніфест Олександра II 1861 р. i відновлює кріпацтво в одній, окремій галузі.
ЗАБОРОНА ЯК АДМIНIСТРАТИВНА «ПАНАЦЕЯ»
Під реформаторськими прапорами фактично відбувається ліквідація
окремих ринкових елементів системи виробництва, обігу і споживання енергоресурсів,
що поступово запроваджувалися з 1995 р. А оскільки без ринкових механізмів
та економічної мотивації суб’єктів господарювання ПЕК не в змозі накопичити
капітальні засоби для відновлення і переозброєння, такий напрямок змін
змальовує дуже похмуру перспективу.
Нинiшня надемоційна дискусія — приватизувати чи реприватизувати
обленерго? — віддзеркалює суперечність між інтересами самостійного розвитку
підприємств (що особливо виражено в приватизованих об’єктів) та зобов’язаннями
виконувати господарські розрахунки навіть на шкоду власному фінансовому
і технічному стану. До останнього адміністративно примушуються державні
обленерго. Дискусія ця безплідна: не платити зарплати, не ремонтувати і
не модернізувати обладнання, передавальні пристрої — означає завтра знищити
саму енергосистему.
Особливий спротив викликають у деяких урядовців немонетарні
засоби розрахунків та платежів як такі, i аж нiяк не методи їх емісії та
застосування, що допускають спекулятивну чи демпінгову підміну вартісного
значення платіжно- розрахункових документів. Відміна застосування ліквідних
боргових цінних паперів, безумовно, ще більше погіршить загальний стан
заборгованості підприємств комплексу. Замість налагодження загальних і
спеціальних фінансових передумов еквівалентності оплати товарів за допомогою
розрахунково-боргових засобів, уряд намагається застосувати найлегший «реформаторський»
шлях — заборону.
Збиткові розрахунки виникають не через використання векселів
чи взаємозаліків. Згоду на збитки фактично дають керівники державних підприємств,
котрі абсолютно безвідповідальні перед власником (державою) за фінансові
результати діяльності. А от приватні і приватизовані підприємства повністю
орієнтовані на позитивні фінансові результати діяльності, виступають дебіторами
в стосунках з учасниками ринку та всiма можливими шляхами (відстрочки,
знижки), намагаються перебрати на себе загальні прибутки енергокомплексу.
ПРО СИМПТОМАТИКУ ХВОРОБ ПЕК
Найтривожніша ситуація — в газовому секторі.
Постійно відтворюється дисбаланс між поставкою газу і його
оплатою: на наступний осінньо-зимовий період — від 4,2 млрд.грн. до 5,7
млрд.грн. До подібного надлишкового попиту спонукає наявність різних цін
відпуску, а отже, і можливостей його спекулятивних перепродажів. Векселі,
що «ходять» тут при розрахунках, не мають матеріального підкріплення і
не можуть використовуватися у відносинах із російськими постачальниками.
Головний посередник у торгівлі — НАК «Нафтогаз України» перестає бути реальною
комерційною структурою: уряд безпосередньо розподіляє газ, втручається
в ціноутворення. Сама компанія обросла вторинними посередниками, що не
володіють майновими комплексами, адекватними обсягам оборудок.
Інший «оголений нерв» — вугільна промисловість. У травні
виробництво вугілля в Україні впало порівняно з квітнем на 8,4%. Оскільки,
на відміну від газового сектора, тут продукція дискретна, складностей щодо
контролю за використанням і оплатою товару не існує. Проблеми галузі —
у вольовому диктаті виробнику з боку його споживача та уряду, котрий підтримує
останнього щодо цін, умов продажу і оплати. Це — наслідок штучної монополії
через нероздержавлення системи та існування галузевих розподільчих об’єднань.
Якщо вугільну галузь не реструктуризувати й приватизувати,
її стан кредитора енергетики і металургії, боржника перед шахтарями, стан
збитковості та аварійності не зміниться. Галузь вимагатиме все більших
дотацій та інвестицій з бюджету.
І зовсім особливий характер проблем в електроенергетичному
комплексі. Перша — відсутність реальних, обов’язкових до виконання договірних
відносин між виробником енергії, її передавачем та споживачами. А оскільки
виробник тут не персоніфікований, відповідальності перед ним не існує взагалi.
З іншого боку, генеруючі компанії не в змозі ініціювати санкції проти недобросовісних
споживачів. Головна ж вада в тому, що продуктивно працюють одні (виробничі
та інфраструктурні підприємства), а розподіляють гроші інші.
Друга проблема — неконкурентне ціноутворення на продукцію.
Ціна оптового ринку усереднена для всіх споживачів, але диференційована
між виробниками пропорційно витратам на її генерацію. Це — пряма спокуса
не зменшувати, а підвищувати собівартість електроенергiї. Відповідно, зростають
і ціни для споживачів, а отже, падає реальна платоспроможність останнiх.
І третя проблема. В єдиній, технологічно нероз’єднаній
системі виробництва, передачі та споживання електроенергії діють за різними
правилами і заради різних цілей суб’єкти господарювання: державні, приватні,
змішані державно- приватні та державні, передані в управління приватним
особам. Відомо, які з них працюють на примноження капіталу підприємства,
а які — на втрату i розтринькування капіталу. Одні прагнуть розширення
обсягів виробництва та послуг і відтак — зниження цін, інші — зростання
цін через збитки. Між такими учасниками виникають викривлені угоди, прибутки
йдуть до зацікавлених осіб за взаємною згодою (точніше — домовленістю)
сторiн.
Пiдсумок відомий: дисбаланс споживання і оплати електроенергії,
зменшення її виробництва, нестача коштів для оплати оптових поставок матеріалів,
палива, для виплати зарплати, для внесення податків до бюджету (в підприємств
різних форм власності — різні борги).
У зовсiм критичному стані перебуває фінансова система ПЕК.
Зростають кредиторська і дебіторська заборгованості підприємств. (На 1
квітня 2000 р. у ПЕК сконцентровано 58% простроченої заборгованості перед
бюджетом усiєї промисловості. Третина загальної суми простроченої кредиторської
заборгованості в промисловості припадає на електроенергетику.) Не накопичуються
відрахування для здійснення капіталовкладень, порушені поточні і сезонні
запаси палива та обладнання. Не мають кредитних ресурсiв у необхідних обсягах
комерційні банки, що обслуговують комплекс. Призупинені міжнародні кредити.
Фінансова незабезпеченість споживачів ПЕК (i через невиділення бюджетних
коштів) не дає змоги здійснити масштабні ф’ючерсні операції, на які орієнтується
уряд ЧИ Є
РЕЦЕПТИ ДЛЯ ПЕК?
Безумовно — є. І перша передумова — нормальнi ринковi відносини
між усiма суб’єктами комплексу. А для цього треба відмінити розподільчі
функції уряду, Мінпаливенерго, структур на кшталт «Енергоринок», «Укренерго»,
«Нафтогаз України», інших державних холдінгових компаній щодо товарного
і платіжного обігу. Надати підприємствам ПЕК реальні права власника своєї
продукції: з прямими договорами купiвлі-продажу, умовами їх обов’язкового
виконання, безпосереднього отримання плати за поставлену продукцію, вибору
ринків продажу продукції тощо. Ввести саморегулюючі важелі розподілу палива
та енергії між споживачами залежно від їхньої платіжоздатності, умов оплати
продукції, гарантованості погашення платіжних заборгованостей.
А ринкове ціноутворення на загальнонаціональних конкурентних
ринках палива та енергії забезпечити шляхом створення аукціонно-біржових
механізмів їх продажу, переходу до договірного ціноутворення на оптових
ринках, встановлення єдиних взаємоузгоджених цін кінцевої реалізації палива
та енергії і бюджетних дотацій збитковим підприємствам вугільної галузі
за єдиними ставками на одну тонну відвантаженого вугілля. Треба, нарештi,
дати право підприємствам збільшувати чи зменшувати договірні ціни залежно
від видів оплати продукції та інших обставин (сезонних, часопікових, регіональних
тощо).
Ще однiєю передумовою економiчного оздоровлення є системна
комерціалізація підприємств ПЕК. Треба розділити вертикально інтегровані
державні компанії, перевести галузеві об’єднання на самофінансування за
рахунок надання виробничих послуг i унеможливити безоплатний відпуск продукції
бюджетним організаціям.
Нарештi, час перейти до активної приватизації відокремлених
підприємств ПЕК (крім стратегічних об’єктів транспорту, водо- і газосховищ,
атомних та гідроелектростанцій, загальної виробничої інфраструктури). Здійснювати
розрахунки між учасниками ПЕК усіма законними засобами — грошима, платіжно-
борговими документами та опціонами, шляхом прямих темiнових заліків між
підприємствами. Достовірність немонетарних документів у розрахунках за
участю державних суб’єктів повинна підтверджуватися Міністерством фінансів
України, а боргові документи приватних компаній мають гарантуватися їх
майновими ліквідними цінностями.
Це — не «загальна гiгiєна». Будь-яке оздоровлення мусить
починатися саме з чистоти. Оздоровлення ж ПЕК — з чистоти ринкової, економiчної.
Інакше головна життєтворна галузь перетвориться на щось подiбне до «хоспiсу»,
в якому тихо сконає вся економiка України.
