Закон про вибори відрізняється від решти законів насамперед тим, що стосується безпосередньо тих, хто цей закон приймає. Якщо дія інших законодавчих актів торкається законодавців тією чи іншою мірою, то виборчий закон може бути для політиків або джерелом існування, або засобом для знищення. Безуспішні спроби політично структуризувати наш парламент, що завершилися «оксамитовою революцією» 2000 ро ку і створенням парламентської більшості, не привели врешті хоча б до приблизної єдності політичних сил у найголовнішому питанні — боротьбі за владу.
Безперечно, найпростішим способом завершити процес політичної структуризації були б вибори нового складу парламенту за партійними списками. Позитивні наслідки такого кроку неодноразово наводились, тому повторюватись не буду. Все ясно і так. Так само, як і те, що у парламенті нашому є близько чотирьохсот потенційних лідерів партій. Майже немає народного депутата, який був би нездатний оперативно створити і зареєструвати політичну партію. Тому досі всі декларації про об’єднання партій залишались на папері, а поодинокі винятки лише підтверджують це правило. Саме вибори мали б визначити, які політичні сили мають підтримку, а які — ні. Але тоді ці вибори мали б відбутися без зловживань з боку влади.
Аби продовжити тему, слід визначитись із термінами. Для початку припинити вживання евфемізму «адмінресурс», назвавши все справжніми іменами. Всі дії, які наші сором’язливі політики називають «використанням адмінресурсу», є насправді зловживанням службовим становищем, за яке передбачено кримінальну відповідальність. Але ж не виходить сказати, що така-то партія, блок чи окремий політик бореться за право скоїти кримінальний злочин, а саме так оцінюється законом зловживання під час виборів. Проте нормальною мовою більшість політиків говорити не хоче, звідси можливість розглядати закон про вибори як свого роду зібрання правил зловживань, яких, в принципі, бути не повинно.
Почнемо із збирання підписів на підтримку партій, блоків та кандидатів. Про труднощі з підписами не говорить жодна із партій, хоча реально зібрати півмільйона підписів для партії або чотири тисячі для кандидата означає чи не половину успіху. Проте ніхто і не збирається дивуватися тому, що більшість зареєстрованих учасників виборів набере згодом менше голосів, аніж підписів на свою підтримку.
Далі йде формування виборчих комісій за поданням політичних партій, що одержали підтримку на минулих виборах. Чи не веде такий спосіб до унеможливлення масових фальсифікацій на виборах? Веде, ясна річ. Тому проти цього і виступають ті, хто втрачає за новим законом можливість порушувати закон і здійснювати фальсифікації.
Тепер про терміни. Зволікання із остаточним затвердженням правил виборчої боротьби невигідно тим політичним силам, котрі готові до участі в них і мають тверді позиції. І навпаки. Відомий у вітчизняній політиці спосіб формування партій на основі парламентських фракцій ще не пройшов випробування виборами, і, скоріше за все, цього випробування не витримає. З’єднати ці квазіпартії у передвиборний блок буде теж непросто. Бо, як відкрито пише преса, єдиний шанс тих же «Трудової України» чи НДП — використання «адмінресурсу», тобто, як ми з’ясували вище, можливість зловживань, що караються законом. Як можна публічно об’єднати можливості порушувати закон? Звідси і проблеми у нових та старих «тундр» та «злагод». За бажання до них можна зібрати і півсотні партій, популярності серед виборців це не додасть.
Ще одним шляхом до зловживань і махінацій є натяки та навіть офіційні пропозиції роз’єднати вибори до парламенту та вибори до місцевих рад у часі. Йдеться навіть не про бюджетні кошти, які належить берегти, а тому проводити вибори одночасно. Мова — про обмеження маневру для потенційних бажаючих позловживати. В умовах спільної виборчої кампанії важко буде пояснити, чому на вибори до ВР в такому- то місті прийшло 50 відсотків виборців, а на вибори міського голови — 90. До цього слід додати, що одночасні вибори стануть перевіркою реальної сили політичних партій, які повинні будуть одночасно боротися за місця у парламенті та місцевих радах. Є також і особисті мотиви. Так, наприклад, міський голова Києва заявив про бажання балотуватися до парламенту і одночасно пообіцяв «не залишати Київ». За умови одночасних виборів таке буде неможливо, що зробить процес народного волевиявлення ще більш прозорим і демократичним. Норма закону, згідно з якою одна й та ж особа не має права одночасно бути кандидатом до рад різних рівнів, теж багато кому не подобається. Коли ж додати неможливість одночасно бути кандидатом за партсписком та мажоритарним округом, завдання для бажаючих вдатися до зловживань (використати адмінресурс) стає ще більш складним.
У результаті перед нинішнім складом Верховної Ради є два шляхи. Перший — проголосувати за виборчий закон конституційною більшістю і почати нормальну передвиборну кампанію. Другий — продовжувати борсатися у болоті компромісів та домовленостей, підганяючи норми закону під особистий інтерес кожного. Який із двох шляхів ближчий до демократії, до відкритої та чесної політики? Безперечно, перший. Тому не буде виглядати дивним, коли в бажанні зробити наступні вибори максимально демократичними, об’єднаються потенційні непримиренні політичні противники, а частина їхніх союзників відійде вбік, сподіваючись згодом виторгувати найбільш вигідні для себе виборчі правила.
ДО РЕЧI
Президент України Леонід Кучма поки не ухвалив рішення щодо нового закону про вибори народних депутатів. Про це повідомив учора на засіданні Погоджувальної ради у керівництва парламенту перший заступник голови Верховної Ради Віктор Медведчук. Одночасно В.Медведчук нагадав, повідомляє Інтерфакс-Україна, що, згідно з Конституцією, Президент повинен ухвалити рішення до 4 жовтня.
До речі, на Погоджувальній раді у керівництва парламенту було прийняте рішення, що у четвер Верховна Рада України розгляне проект постанови про призначення виборів у місцеві ради. У парламент, зокрема, вже внесено проект постанови (автори — члени фракції УНР Віталій Шевченко та Євген Жовтяк) щодо проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 31 березня, в один день з виборами до Верховної Ради. Згідно зі ст. 85 Конституції, до повноважень ВР відносяться призначення чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування. У цей же день також планується розглянути у другому читанні законопроекти про вибори депутатів місцевих рад і про вибори депутатів Верховної Ради Криму.
