Моє життя за роки незалежності в матеріальному плані можна охарактеризувати одним словом – зубожіння. Але від цього я не кричу «зачем мне незалежность». Я розумію, що причина бід не в незалежності. Жоден народ світу не пояснює свої біди незалежністю.
Я отримав можливість розмовляти рідною українською мовою не лише вдома та з друзями, але й на роботі та з керівництвом, не боячись бути «нагородженим» за це ярликом націоналіста з усіма наслідками, що із цього колись випливали.
Я отримав доступ до раніше забороненої інформації, що для мене особливо важливо, як для історика.
Я можу вільно висловлювати й висловлюю свої погляди на різні явища нашого життя в пресі, а не тільки в колі найближчих друзів. Це уможливлює розмаїття засобів масової інформації.
Я написав і столичне видавництво «ЮНІВЕРС» видало підручник з історії рідного краю для шкіл Ірпеня (Київська обл.). Це неупереджена, об’єктивна історія Приірпіння, що грунтується на використанні якомога ширшого кола джерел.
Зміни в Ірпені такі ж, як і в інших населених пунктах України. Над міськрадою майорить синьо-жовтий прапор, а на його тлі височить здоровенний пам’ятник Леніну. Трохи віддалік від центральної площі — невеликий бюст Тараса Шевченка. Його встановлено коштом азербайджанської діаспори, представники якої живуть в Ірпені. Ірпінці колись почали збирати гроші на пам’ятник Кобзарю, але інфляція «з’їла» їх.
Купка спритних людей жиріє, а основна маса ледь зводить кінці з кінцями.
В Ірпені здійснювався українсько-шведський проект місцевого самоврядування. Знову варягів запросили. Нещодавно прийнято Закон «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в м. Ірпінь та селищах». Отож, можливо, Ірпінь ще покаже всій Україні, як треба жити. Однак експеримент із місцевим самоврядуванням триває довго, а про конкретні результати щось не чути. У міськвиконкомі чомусь з’явилися плани перенести міський історико- краєзнавчий музей із центру міста на околицю в приміщення, яке втричі менше і де не можна буде розгорнути експозицію, тобто знищити музей. Не може бути, щоб наше керівництво цьому в шведів навчилося. Невже Ірпінь передаватиме Україні досвід із ліквідації музеїв? Збереження закладів культури є дуже важливим і з огляду на те, що Ірпінь лідирує в Київській області з поширення наркоманії. Але ця хвороба розпочалася ще за Радянського Союзу.
Представники осередків партій і громадських організацій національного забарвлення виступили проти перенесення музею. Комуністи і ветеранська організація чомусь це питання взагалі проігнорували. Все-таки політичне життя в Ірпені є.
Індустріальний технікум уже перетворився на Академію Державної податкової служби України. Тут діє перший і, здається, поки що єдиний в Україні факультет податкової міліції. Натхненний цим прикладом сільськогосподарський технікум назвався економічним коледжем і планує стати інститутом у найближчому майбутньому. Перетворення Ірпеня на навчальне, студентське містечко — це, мабуть, найбільш перспективна тенденція його розвитку. З’являються навчальні заклади й в прилеглих селищах.
Смертність в Ірпені перевищує народжуваність. Багато санаторіїв і будинків відпочинку «розгромлено». Будинки розібрано по цеглині до фундаменту. «Хтось будує, хтось руйнує». А життя йде.
Більшість підприємств стоять. Але є й такі, що успішно працюють.
Загалом ми бачимо, як і скрізь, різні тенденції, що борються між собою. Життя триває.
