День 22 червня, на відміну від 9 травня, минув спокійно. Нагадаємо, напередодні окружний адміністративний суд за позовом Львівської міської ради виніс рішення про заборону проведення всіх масових заходів, крім офіційних. (Загалом у справі розглядали заявки дев’яти організацій та об’єднань).
Жалобні заходи відбувалися від самого ранку. На будинках вивісили державні прапори України з траурними стрічками. Цілий день у центрі міста з динаміків лунала скорботна музика. Увагу привертали білборди «Маєш голову, думай. 22 червня». Громадський транспорт ряснів плакатами «Усвідом, шануй, спом’яни. Невинно замордованим комуністичним режимом 1939—1941 рр.». Містом пересувалися люди з плакатами «Пам’ять без агресії» — кликали на віче-реквієм до пам’ятника Шевченкові.
Представники обласної та міської влади поклали квіти до підніжжя пам’ятника Жертвам комуністичних злочинів. Після всеукраїнської Хвилини мовчання у подвір’ї колишньої в’язниці «Тюрма на Лонцького», згодом — біля пам’ятного Хреста на Цитаделі відбулася спільна поминальна панахида. На Брюховицькому цвинтарі, що під Львовом, перепоховали останки чотирьох солдатів Радянської Армії, знайдені на Львівщині, і також помолилися за упокій їхніх душ. Депутати обласної ради та представники громадськості поклали квіти до могили невідомому воїну УПА на Марсовому полі.
На Пагорбі слави, де 9 травня відбувалися сутички, від четвертої ранку чергували кілька сотень правоохоронців. Також — біля Монумента слави радянським воїнам та на проспекті Свободи біля пам’ятника Шевченкові. Жодних сутичок у трьох вище згаданих «дражливих» місцях не відбулося. Ветерани радянської армії, дехто — з георгіївськими стрічками, безперешкодно покладали квіти до могил на Пагорбі слави. Ніхто не заважав покласти вінок й представникам КПУ. Після вечора-реквієму за жертвами масових розстрілів у червні 1941 року його учасники перейшли до колишньої в’язниці на вул. Замарстинівській, де запалили свічки та помолилися за невинно убієнних.
Андрій САДОВИЙ, міський голова Львова:
— 22 червня для нас — це не лише початок війни гітлерівської Німеччини проти сталінського СРСР. Це також день, коли почала відкриватися страшна правда про злочини комуністів на землях Західної України. Сотні тисяч галицьких українців вбили тільки за те, що вони були патріотами, священиками, представниками інтелігенції. Ця правда незручна для багатьох, але наше завдання — нагадувати світові, що Сталін і його послідовники заслуговують такого ж осуду і покарання історією, як Гітлер і нацисти. 22 червня — це день пам’яті за людей, які загинули. Ні гучні лозунги, ні прапори їх не вшанують. Єдиний вираз поваги — єднання у спільній молитві. Сьогодні ми молилися за всіх — тих, хто вбивав, і тих, кого вбивали.
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
У Львові біля пам’ятника Шевченку розпочиналися молитва та віче-реквієм за жертвами Другої світової.
