Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«I особисто дорогому Леонідові Iллічу…»

Стійке відчуття дежа вю не полишає будь-кого, хто в ці ювілейні дні відвідує батьківщину Леоніда Брежнєва
20 грудня, 2006 - 00:00

У Дніпродзержинську — на малій батьківщині генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва — влада і мешканці міста відзначають 100-річний ювілей свого знаменитого земляка. У день його народження — вчора, відповідно до плану заходів, затверджених міським головою Олегом Захорольським, відбулася урочиста церемонія покладання квітів до бронзового погруддя, яке було встановлене в центрі Дніпродзержинська за життя самого Л. Брежнєва. До круглої дати в музеї історії міста відкрилося дві експозиції, де представлено не лише документи та світлини, які оповідають про життєвий шлях колишнього радянського керівника, але й численні подарунки, які йому дарували на ювілеї. Картину брежнєвського «ренесансу» доповнюють рекламні щити, встановлені на в’їзді до Дніпродзержинська. На них, так як це було за часів розвинутого соціалізму, зображено Леоніда Ілліча, груди якого прикрашають численні ордени, медалі та золоті зірки.

НЕВІДОМИЙ БРЕЖНЄВ

В одних його зображення і погруддя викликають здивування, інші навпаки, задоволено всміхаючись, підморгують один одному. Останніх серед самих дніпродзержинців, як неважко помітити, переважна більшість. Образ Брежнєва, який чверть сторіччя тому асоціювався в свідомості наших співгромадян із застоєм і корупцією, очевидно, на тлі життєвого неладу, який переслідує простих українців, зазнав істотної еволюції. І при цьому він явно змінився в позитивний для колишнього вождя бік.

«Останнім часом, — говорить директор музею міста Наталя Буланова, — у нас спостерігається наплив відвідувачів. Приходять на екскурсію не лише місцеві мешканці — пенсіонери, студенти, школярі, але й приїжджають люди з інших міст і країн СНД. Інтерес до особистості Леоніда Ілліча не лише не слабшає, але й, можна сказати, зростає. Вже не перший рік Україною з успіхом їздить пересувна виставка подарунків Брежнєву, а в самому музеї йому присвячено окрему експозицію».

Неважко помітити, що музейна будівля, яку розташовано на головному проспекті міста, будувалася за брежнєвських часів із великим розмахом, який наводить на думку про її особливе призначення. Проте музей відкрився вже після смерті Брежнєва, а тому про покійного генсека в загальній експозиції, присвяченій радянському періодові, були лише невеликі «вкраплення». Збирати матеріали про нього працівники почали ще в період «перебудови» на свій страх і ризик, що не завжди знаходило розуміння в чиновників. У Дніпродзержинську тоді ще жило чимало людей, які особисто знали Брежнєва, зберігалися документи і фотографії, які відображають його добу. «Брежнєвські часи, — говорить Н. Буланова, — це наша історія, як би ми до неї не ставилися, — добре чи погано. Вона така, яка є і її не перепишеш. До того ж, це був не найгірший період у житті нашого народу, коли масово будувалося житло, зростав добробут людей, вони мали можливість безкоштовно дістати освіту і не боялися залишитися без роботи і коштів для існування. Не випадково в експозиції «Брежнєв і його час» ми наводимо слова колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера: «У нього було бажання дати передишку своїй країні».

До речі, деякі музейні матеріали примушують трохи інакше поглянути на біографію і особистість самого Леоніда Брежнєва. Всупереч укоріненій думці про те, що він був недалекою людиною, свою дипломну роботу у ВНЗ молодий інженер-теплотехнік, як це видно з документів, захистив на відмінно. Після цього очолював робітфак і металургійний технікум, був одним із керівників інституту. За свідченнями друзів, майбутній генсек захоплювався поезією, особливо творчістю С. Єсеніна. Більше того, сам писав вірші. Під час війни, на фронті Брежнєв неодноразово потрапляв у небезпечні ситуації і отримав серйозні поранення, в тому числі в щелепу, через що пізніше виникли проблеми з мовою. Свій перший орден — Бойового Червоного Прапора — він отримав 1942 року, коли нагородами не розкидалися. Цікаво й інше: Брежнєв був одним із учасників знаменитого Параду Перемоги, а 1953 року особисто зі зброєю в руках брав участь у арешті Л. Берії.

У той же час, як свідчать працівники музею, в життєписі Леоніда Ілліча є чимало пропусків. Досі, наприклад, існують сумніви щодо офіційної дати його народження — книгу з метричними записами за 1906 рік у архіві не знайдено. Вилучено з дніпропетровських архівів і багато інших документи, що стосуються роботи Брежнєва в партійних органах довоєнного часу. За деякими відомостями, там дослідники могли б знайти чимало цікавих фактів, оскільки молодий партпрацівник неодноразово отримував прочуханки за партійною лінією, в тому числі й за пристрасть до прекрасної статі. Багато загадок у брежнєвській біографії стосуються його походження і ранньої молодості. Так, судячи за його анкетами, він двічі міняв свою національність, записуючись в Україні українцем, а в Росії — росіянином. Є також відомості, що серед предків Леоніда Ілліча були цигани. Батько Брежнєва — Ілля Якович був зовсім не простим пролетарем, як це писалося в радянських біографіях, а службовцем заводської адміністрації — спочатку завідувачем складом, а потім комерційним директором. «Білою плямою» в життєписах Брежнєва є його робота землевпорядником у період колективізації села — вислужившись на Уралі до посади заступника начальника обласного земельного управління, він із незрозумілих причин повертається до рідного Дніпродзержинська і влаштовується на металургійний завод… простим кочегаром. Одним словом, як це не дивно звучить, біографія Леоніда Брежнєва — людини, яка майже два десятиріччя керувала величезною країною і в певному сенсі впливала на долі світу, все ще чекає на свого дослідника.

«ЛЬОНІН ДІМ»

Саме так прості дніпродзержинці називають невеликий житловий будинок на проспекті Пеліна, 40. Тут з кінця 20-х років, у невеликому двокімнатному помешканні на першому поверсі мешкала багатолюдна родина Брежнєвих. Мати Леоніда Ілліча — Наталя Денисівна прожила тут до 1966 року, коли її вже у вельми похилому віці забрали до Москви. Посеред крихітного дворика досі росте могутній каштан, посаджений її руками. Сам Брежнєв незадовго до смерті відвідав колишнє родове гніздо, хоча на той час у його помешканні жили зовсім інші люди. На спомин він сфотографувався з колишніми сусідами і поговорив з ними про життя-буття.

Тепер із колишніх мешканців будинку в живих залишилася лише Марія Пантеліївна Решетняк. «Поруч із Брежнєвими, — згадує вона, — ми прожили 14 років. Родина у них була дружня і всі вони були добрі, веселі й гостинні люди. Звичайно, коли Леонід Ілліч приїжджав до своєї мами, то ми старалися їх не турбувати. Але коли зустрічалися в дворі, то він обов’язково розпитував про життя, хоч і займав вже на той час чималі пости».

«У 50—60-тi роки, — розповідає сусідка, — в нашому дворі стояв голубник, так Леонід Ілліч залазив на дах сараю і ганяв голубів. Дуже він цю справу любив із дитинства і був справжнім голубівником».

Про брежнєвські часи Марія Пантеліївна, зі зрозумілих причин, згадує з ностальгією. І не лише тому, що була молодшою. «Люди тоді жили краще, ніж зараз, — пояснює вона. — Я на свою пенсію могла дозволити собі набагато більше. Якби за помешкання не платив мій племінник, то я взагалі не змогла б вижити. Е-е, та що там говорити…» І вона безнадійно махнула рукою. З родинного альбому брежнєвська сусідка дістає старі світлини, які їй гріють душу. «Ось, — показує вона, — ми всі стоїмо на ґанку разом із Леонідом Іллічем. А ось — Наталя Денисівна сидить на лавочці з нами, в простій хустці й кофті — ну хіба скажеш, що це мати керівника Радянського Союзу?» Те, що часи круто змінилися, видно з самого брежнєвського будинку. З одного боку його підпирає сучасна заправка, яка виблискує неоновими вогнями, з другого — невелика забігайлівка: пиво на розлив, шаурма, хот-доги. Навпроти через вулицю — крамниця будматеріалів і приватна аптека. Капіталізм обступає колишню брежнєвську вотчину. На лівому розі будинку на Пеліна, 40 видніються якісь отвори — місцеві мешканці твердять, що якийсь дніпродзержинський бізнесмен, відомий у місті своїми дивацтвами, має намір за свій рахунок повісити на «Льоніному домі» меморіальну дошку. Так би мовити, колишньому генеральному секретареві від вдячних земляків і нащадків. Очевидно, приступи ностальгії за брежнєвськими часами сьогодні відчувають і ті, в кого життя після краху соціалізму явно вдалося.

ЗНОВУ В БРОНЗІ

Проте згаданого бізнесмена випередили в брежнєвській «альма-матер» — Дніпродзержинському технічному університеті, який готує металургійні кадри. Масивну бронзову меморіальну дошку із зображенням найзнаменитішого випускника на старому корпусі на тому ж проспекті Пеліна встановили за часів «махрового застою», наприкінці 70-х. Проте провисіла вона зовсім недовго, до розвінчання культу особи Леоніда Ілліча. Зняли її за суворою вказівкою згори, однак, судячи з усього, без особливого бажання й ентузіазму. Колишній керівник ВНЗ наказав зберегти дошку до кращих часів, і з того часу вона лежала на інститутському складі. На раритет звернув увагу новий проректор з питань АГЧ Олександр Добрик. Порадившись із колегами, він вирішив почистити реліквію, яка потьмяніла від часу, й прилаштувати її на колишньому місці в переддень брежнєвського ювілею. «Наш дніпродзержинський скульптор Гарник Хачатрян, — розповідає О. Добрик, — надав бронзовій дошці практично первозданного вигляду. Повісили ми її на будівлю без будь- якої помпи, просто віддали данину поваги знаменитому землякові, який чимало зробив для рідного міста». «Свого часу, — розповідає проректор, — Брежнєв починав свою партійну кар’єру як інструктор у відділі, який очолювала моя бабуся. Мій батько був видним партійним працівником, який також добре знав Леоніда Ілліча. Сам я працював на металургійному комбінаті разом із його братом — Яковом Іллічем. І можу вас запевнити, що це були достойні люди». За брежнєвських часів, говорить О. Добрик, було побудовано практично всю лівобережну частину Дніпродзержинська, тоді ж звели міст через Дніпро, дамбу гідроелектростанції та ще багато різних об’єктів. До речі, саме Брежнєв у 30-і роки займався прокладкою першої лінії трамвая, яка служить місту досі. Одним словом, у дніпродзержинців є всі підстави з повагою ставитися до Леоніда Ілліча. Звичайно, до відкриття меморіальної дошки городяни ставляться по-різному. «Нормальні люди, — зазначає з цього приводу проректор, — ставляться нормально, а ненормальні — відповідно». Як би там не було, почин працівників університету і всіх причетних до відновлення меморіальної дошки, високо оцінив міський голова Олег Захорольський. Він нагородив їх подячними грамотами за виявлену ініціативу. Сам міський голова вважає, що добра пам’ять про Брежнєва має назавжди залишитися у його земляків — у зв’язку з цим влада міста має намір назвати на його честь Центральний парк культури та відпочинку, розташований прямо за будинком міської ради. Судячи з відгуків більшості городян, особливих заперечень щодо цього наразі немає.

КОМЕНТАР

Юрій ШАПОВАЛ , професор, доктор історичних наук (із Дніпродзержинська по телефону):

— Основна мотивація сьогоднішньої уваги до епохи Брежнєва полягає, як я зрозумів, у тому, що це найвідоміший дніпродзержинець. До цього додався ще й мотив, що це єдиний генеральний секретар ЦК КПРС, який родом з України. Ось ці дві, причини про які, принаймні, публічно було сказано під час Брежнєвських читань, що відбулися вчора (19 грудня. — Ред. ) в Дніпродзержинську. Наразі інших мотивацій не прозвучало. Але, я знаю з друку, з певних публічних оцінок, йдеться про певну ностальгію за так званою стабільністю. Коли всі чудово розуміли, хто нами править, коли всі чудово розуміли, чого варті ці люди, коли всі розуміли, що демократії ніякої немає, але для людей було дуже важливим, що країна давала можливість прогнозувати власне життя, вони знали правила гри, вони могли планувати свій сімейний бюджет, розвиток своєї сім’ї, забезпечення і т.д. Я гадаю, що насправді ось ці параметри домінують, якщо ми говоримо про ностальгію за брежнєвським часом. Ну й плюс, звичайно, спрацьовує особливість людської психіки: відштовхувати все неприємне, все небажане. Але, скажімо, Брежнєву готові пробачити вторгнення в Чехословаччину, війну в Афганістані, що, звичайно, мало величезне негативне значення, дестабілізувало ситуацію у світі й принесло людські жертви. Розмова, яка відбулася тут, стала для мене важливою ще й через те, що виступаючі не ідеалізували Брежнєва. Це була абсолютно реалістична розмова про людину, яка любила дрібничку, нагороди, який заохочував царедворців, який правив з 70-х років фактично в нездоровому стані. Тобто в цьому значенні тут давалися абсолютно тверезі оцінки. Це було найважливіше спостереження на цьому читанні.

Вадим РИЖКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: