Про те, що територіальне самоврядування — основа будь-якого процвітаючого суспільства, доводив посланцю Данила Галицького ще Захар Беркут. Та й із моменту ратифікації Україною Європейської хартії місцевого самоврядування минуло вже майже десять років. Чому ж у такому випадку адміністративно-територіальна реформа пробуксовує й донині? На це й інші запитання намагалися дати відповідь учасники семінару-діалогу «Перспективи децентралізації та місцевого самоврядування в Україні», що проходив днями в Києві. Слухання відбулися під егідою проекту Європейського Союзу «Сприяння регіональному розвитку в Україні».
Основним завданням, яке ставив перед собою міні-форум, був доскональний аналіз закону про місцеве самоврядування (№3207), прийнятий Верховною Радою 23 грудня 2005 року в другому читанні. Треба так само відзначити, що цей семінар — перший у серії заходів, метою проведення яких є інформування суспільства про майбутню реформу місцевого самоврядування, а також поновлення дискусії на цю тему серед політиків.
Те, що пробуксовка реформи місцевого самоврядування є гальмом на шляху подальшого розвитку країни, навряд чи в когось викличе заперечення. Як писав свого часу Іван Франко, «поки люди в найменшому селі не матимуть слова в цивільних справах, доти болітиме все тіло української справи». Але водночас закон у тому вигляді, в якому він існує зараз, має низку серйозних недоліків і протиріч із багатьма положеннями Конституції. Зокрема, закріплене в Конституції розуміння місцевого самоврядування лише як права, реалізація якого не зумовлена відповідними можливостями, може призвести до появи територіальних громад, які, маючи права, не матимуть реальних важелів для вирішення питань місцевого значення.
Про те, що набуття чинності закону про місцеве самоврядування неможливе без одночасної зміни інших інституцій, говорив екс-віце-прем’єр із питань адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний. За його словами, консерватизм наявних фінансової і бюджетної моделей, тотальна податкова система, бажання контролювати всі фінансові потоки з Києва є великою перешкодою на шляху здійснення пакета адміністративних реформ.
На запитання автора про джерела фінансування дотаційних регіонів у разі проведення адмінреформи радник Президента Ігор Коліушко відповів: «Насамперед фінансування має складатися з податків фізичних осіб за місцем проживання, повинен бути податок на нерухомість... Це і є основна фінансова база для самоврядування».
Таким чином, у ході обговорення більшість учасників дійшли висновку про необхідність дуже серйозних змін до Конституції. Оскільки у виниклій ситуації вже неможливо провести якусь окрему реформу, не зачіпаючи ширшого спектру законодавства.
Противником такого підходу виступив голова Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук, який не є прихильником різких змін до Конституції. Кращим виходом, на його погляд, стала б певна перехідна модель із паралельним існуванням нових і старих відносин. Йому заперечив народний депутат Юрій Ключковський, який наголосив, що зміни до Конституції вже набули чинності. «Ми вже дестабілізували Конституцію і тому просто вимушені йти далі», — констатував він.
Що стосується хворих місць, що супроводжують реформу, то всі промовці зійшлись на думці, що такими є її кадрове й інформаційне забезпечення. Було зазначено, що відсутність роз’яснювальної роботи серед населення вже призвела і призводитиме до постійного клонування інциденту з участю того ж Р. Безсмертного в Макарові.
Підбиваючи підсумки під час прес-конференції, учасники нарікали на те, що, попри свою актуальність, тема місцевого самоврядування, якщо не супроводжується скандалами на зразок «макарівського», залишається малопривабливою для ЗМІ. І це попри те, що саме закон про місцеве самоврядування може кардинально змінити всю систему влади в нашій країні та стати сильним підмурком для побудови громадянського суспільства.
