Можна по-різному ставитися до лівих і їхніх істинних цілей, але важко заперечити їхню тезу про те, що референдум — це спроба «відвернути увагу народу від насущних проблем і перемкнути народний гнів на Верховну Раду, яка, користуючись депутатською недоторканністю, обібрала й знедолила народ».
Стовідсоткову впевненість у тому, що вся акція зі скасування депутатської недоторканності пов’язана конкретно з Павлом Лазаренком, має сам Павло Іванович — він так і сказав кореспондентові «Дня»: «Знищити Лазаренка — от головне завдання». В інших дещо ширший погляд на проблему. При цьому дуже характерним моментом є спосіб дії адміністрації Президента. Розісланий на місця «папір» про організацію «референдуму з народної ініціативи» iз вказівками й докладним переліком послідовності заходів (проведення зборів ініціативних груп, подача документів у Центрвиборчком, початок збирання підписів абощо — все це за участю і під контролем місцевої влади) — такий же незаконний акт, як і конкретний у своїй реальності.
Не випадково фракція НДП, яка щиро підтримує ідею про скасування недоторканності, виступила проти використання виконавчої вертикалі в організації «так званої народної ініціативи». НДП відчуває, вочевидь, у чому сенс підступів вкрай нелюбимого нині «оточення» Президента. Фракція вважає, що з недоторканністю ВР здатна впоратися самостійно, без дорогого референдуму, «якщо, звісно ж, ініціатори референдуму не ставлять за мету використати це питання як живець, на який може клюнути велика рибка у вигляді продовження або збільшення чиїхось повноважень», — вважають досить інформовані НДП-істи.
З ними згоден і Олександр Мороз аж до використання одних і тих же образів: «Ідея референдуму зводиться, звичайно, не до позбавлення депутатської недоторканності. Це черв’ячок, на який має клюнути рибка. Сам гачок — це продовження повноважень Президента. От і вся ідея». Тепер запитання: якщо на референдум йде одна сторона, чому не може відгукнутися тим же інша? Петро Симоненко вже запропонував «додаткові запитання» — про ставлення до реформ, про ліквідацію інституту Президента, про статус російської мови. Якщо дійде до справи, то, не виключено, що запитання з АП не проголосуються Верховною Радою для включення в опитування, а інші — проголосуються. Наприклад, Григорій Омельченко переконаний, що цілком можна ініціювати опитування на тему про дострокове припинення повноважень Президента. Для цього є серйозні підстави, про які раніше вже розповідав Юрій Кармазін: за Конституцією Президент обирається на п’ять років, вступає на посаду з моменту прийняття присяги. Тобто, 19 липня 1999 року закінчуються повноваження Леоніда Кучми як президента.
Потрібно зауважити, що в правовому сенсі ідея референдуму досить сумнівна. Голова Центрвиборчкому Михайло Рябець: «Для проведення референдуму, хто б його не ініціював, необхідно внести зміни щонайменше до 4-х статей чинного закону. Бо якщо цих змін не буде, то проведення референдуму з порушенням процедури тягне за собою визнання неправомiрним будь-якого рішення». Можна пригадати, що 1996 року перед ухваленням Конституції України адміністрація Президента саме й готувала «всеукраїнське опитування населення». Тобто, хоч черговий захід не може мати ніяких правових наслідків, але його результати — це серйозний спосіб морального та політичного тиску. З урахуванням усього вищесказаного це — та ж сама палиця на два кінці.
