Чим ближче день виборів — тим більше суперечок, завзятої боротьби, що охоплюють суспільство. На жаль, це наша посткомуністична реальність, коли внаслідок соціальної інерції політичний антагонізм, який виникнув на стику старого й нового, процвітає, незважаючи на те, що підгрунтя для гострих суперечностей не існує.
Чому я говорю про ці цілком очевидні речі? Тому що в кожну нову виборчу кампанію виборцям доводиться стикатися з одним і тим же: «друзями» і «ворогами» народу, з «червоними» і «білими», з «поганою» владою і «талановитою» опозицією та багато чим іншим, що є таємницею політичних технологій.
За час, що залишився до голосування — трохи менше 50 днів — ми взнаємо стільки «таємниць», скільки не взнали за останні 50 років. Головна небезпека полягає в тому, що частина людей може повірити в усілякі небилиці, «полуничку», «смажені» факти. І хоча після виборів вони відринуть як каламутний потік, виборчий потяг уже піде. І для всіх нас важливо, щоб виборці мали об’єктивну інформацію про те, що відбувається, програми партій і кандидатів. Бо при всіх недоліках нинішня влада змогла забезпечити найвищі темпи промислового виробництва серед країн СНД (15,4%), про що не без почуття заздрості говорять наші сусіди.
У країні зберігається мир, немає міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, поліпшується добробут людей. Зростають реальні заробітна платня й пенсії, обсяги інвестицій, житлового будівництва. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Саме за це всім нам і треба голосувати. Адже наявні реальні зрушення, нехай ще невеликі, скромні, але заперечувати їх неможливо. Наша країна зберегла єдність, свій життєвий економічний і духовний простір, а буде єдина Україна — буде і щастя, і воля, і достаток. У цих результатах вагома заслуга всіх політичних сил, усього нашого народу й Президента Л.Д. Кучми. Незважаючи на найскладніші процеси суспільно-політичної трансформації, влада змогла гідно відповісти на виклик часу, стабілізувати темпи суспільного розвитку.
31 березня 2002 року ми обиратимемо не просто депутатів усіх рівнів — ми обиратимемо долю країни на найближчі десять років. І кожен громадянин, кожен керівник не має права на помилку. Нам усім потрібно навчитися берегти стабільність і порядок.
Там, де вирують крайнощі, де на оглядини виставляються чужі вади — там немає істини, там немає правди, там немає перспективи. Прогресу та процвітання, високого рівня життя неможливо досягти, без почуття міри критикуючи один одного. На жаль, в Україні переважає конфронтаційна силова традиція політичного життя. Підвищуючи політичний тонус основних інститутів влади, вона істотно їх послаблює й знижує могутність держави загалом.
А якщо подивитися на регіональний і нижче — побутовий рівень, то тут ми стикаємося з такою кількістю конфліктів, які не властиві цивілізованим країнам. Дана обставина створює численні затори в соціально-економічній і духовній сферах.
Після 1991 року, розвалу СРСР, минуло вже доволі часу, щоб навчитися і політичної культури, і політичного діалогу, компромісу. І наше спільне завдання, наш громадянський обов’язок у період виборчої кампанії перемагати цивілізовано, коректно ставитися один до одного — життя ж не закінчується 31 березня. Хто ж потім розгрібатиме гори політичного сміття з образ і підозр?
На перемогу й майбутню владу заслуговують ті, хто діятиме спокійно і з гідністю, спираючись на здоровий глузд, духовні цінності нашого народу, хто вже довів здатність на практиці забезпечувати вихід країни з кризи. Такого результату може досягнути єдина країна, яка єдина в минулому, сучасному й майбутньому, єдина в духовності й вірі.
Стратегічне значення матиме створення в майбутній Верховній Раді більшості, здатної забезпечити ефективну роботу й відповідальність парламенту і влади. Таку більшість може бути сформовано самим народом уже в ході виборів. І тоді в нас не буде постійних змін політичного забарвлення, стане менше політичних хамелеонів, а ухвали, що приймаються парламентом, носитимуть прогресивний характер і відповідатимуть інтересам народу.
Коли ми подолаємо внутрішні розбіжності, тоді влада й народ будуть єдині, а суспільство об’єднають демократичні цінності, спільні інтереси. Саме за таку єдину Україну я й голосуватиму!
