Президент Віктор Ющенко має намір вивчити текст угоди про створення антикризової коаліції на предмет її відповідності до Конституції України. Про це журналістам повідомила учора прес-секретар президента Ірина Геращенко на брифінгу. «Президент України повинен вивчити в тому числі й коаліційну угоду на відповідність її положень до Конституції України, щоб там не було статей щодо порушення державного суверенітету й інших», — сказала Геращенко. За її словами, він зробить це протягом 15 днів, що передбачені Конституцією для ухвалення рішення про подачу подання на прем’єр-міністра у Верховну Раду. Вона також зазначила, що розпуск парламенту може бути тільки останнім аргументом Президента...
Тим часом багатьох цікавить не лише те, чи Президент представить парламенту на затвердження прем’єром кандидатуру Віктора Януковича. Залишається також відкритим питання — чи піде на співпрацю з Партією регіонів фракція «Наша Україна». Щонайменше регіонали на це розраховують. Про таке бажання, зокрема, свідчать і слова одного з лідерів Партії регіонів Євгена КУШНАРЬОВА, який цими днями відповідав на запитання учасників літньої школи практичної журналістики в газеті «День». Детальніше — в інтерв’ю з ним.
«НАВ’ЯЗУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ ПРИЗВОДИТЬ ДО ПРОТИСТОЯННЯ»
— Я живу в Запоріжжі, а тому добре обізнана зі складнощами, які в цьому регіоні переживає українська мова. За часів Радянського Союзу, а нині і в незалежній Україні пострадянські і проросійські партії настільки «втоптали» її авторитет, що громадяни просто соромляться розмовляти своєю рідною мовою. Чи залишається в цьому контексті актуальним для Партії регіонів питання надання російській мові офіційного статусу?
Чи все-таки ви будете підвищувати авторитет української мови?
— Політики дійсно можуть інколи загострити ситуацію в суспільстві і навіть спровокувати її, але якщо не існує в суспільстві підгрунтя, то скільки б політики не волали: «люди виходьте і повставайте проти когось», вони б нічого не досягнули. В Україні все- таки існує історична проблема різності світогляду, що відбивається в мовних, релігійних питаннях у різних частинах держави. Про це говорили науковці ще в XVIII-XIX століттях. Україна розташована на європейському і євразійському цивілізаційному зламі — так вона формувалася як держава, і формувалися і ми як народ. Можливо, саме тому нам не вдавалося тривалий час розбудовувати власну державність. Треба ставитися до цього спокійно і, навпаки, зберігати всі відмінності, водночас формуючи українську політичну націю на основі ідей, які б об’єднували. Якщо нав’язувати Україні світогляд однієї частині — сходу чи заходу, — то отримаємо лише протистояння. Я не ідеалізую Леоніда Кучму, але вважаю, що він знайшов вдалий багатовекторний варіант політики, який і дозволяв утримувати в країні певний спокій. Із одного боку, він підтримував розвиток української мови, української культури. Але з іншого, він не робив це в агресивний спосіб, який міг би викликати певний супротив на сході. Водночас всі пам’ятають, що Леонід Кучма під час виборів 1994 року обіцяв зробити російську мову другою державною. Згодом про цю обіцянку всі забули: східна частина почувала себе цілком спокійно, бо насправді ніякого наступу на російськомовну частину України не відбувалося. У 2002 році при створенні «Нашої України», а особливо в 2004-му на президентських виборах політики використали ці розбіжності, щоб привернути на свій бік якомога більше електорату. І це, безумовно, призвело до загострення відмінностей, до певних спекуляцій на цих відмінностях. Як наслідок, одна половина України з жахом дивилася, що буде, якщо переможуть одні політики, а інша була перелякана можливим приходом інших. Коли помаранчева революція після другого туру покотилася із заходу і пішла до Києва, то повірте мені, що на сході (а я це добре відчував в Харкові) люди були просто пригнічені. Вони дійсно відчували страх. Тому що все до такої міри загострилося, що було відчуття, ніби переможених в цій країні за людей ніхто рахувати не буде. І частково так і відбулось. Ми отримали ситуацію, неприпустиму для цивілізованої, демократичної країни, коли в країні були переможці і були переможені. Це ще можна допустити в середовищі політичної еліти, але не в суспільстві. Переможці вважали, що їхній світогляд є обов’язковим для всіх. І тому сьогодні нагальною суспільною і політичною потребою є вироблення ідеології національного примирення. Носієм цієї ідеології може бути тільки президент. Принаймні, він її зобов’язаний ініціювати. А от втілити її в життя повинна політична еліта. Але об’єднати державу і суспільство роз’єднана політична еліта не в змозі. Вона повинна сама спочатку переступити через свої образи. Ми ж працювали багато років разом: у «Нашій Україні» перебуває багато моїх друзів, колишніх підлеглих.
Із приводу питання мови. Ми, безумовно, повинні відроджувати українську мову, робити її такою, аби нею володіли всі, хто живе на території України. Я в цьому абсолютно переконаний. Але головне — не можна це робити примусово. Треба бути терплячим, треба заохочувати всіляко суспільство і в першу чергу тих, хто працює в органах влади.
— А можна суспільство заохочувати, а від державних службовців вимагати?
— Я би поєднав ці побажання. Коли ми зобов’яжемо людину, то вона буде розмовляти на якомусь суржику, який буде неможливо слухати. А якщо ми скажемо: шановна молодь, якщо ви в майбутньому хочете працювати в органах державної влади, в інформаційному просторі (має бути певний, але не безмежний перелік), то після навчання у вищих навчальних закладах муситимете скласти іспит на володіння державною мовою. Якщо, приміром, ви нею володієте на середньому рівні, то отримаєте свою заробітну плату. Якщо й після 5 років навчання ви не змогли опанувати державну мову на відповідному рівні, то ваш посадовий оклад буде скорочено на 20 відсотків; якщо ви вільно володієте, то отримаєте додаткові 30 відсотків. Я вірю, що такий підхід був би ефективнішим. Моє власне переконання в тому, що державна мова в Україні повинна бути одна — українська. Російська та інші визначені в нас мови національних меншин мають мати статус регіональних згідно з відповідною Європейською хартією.
— А чи не вийде так, що російську в багатьох регіонах введуть замість української, але не паралельно з українською? Коли говорять про Швейцарію, то тамтешній депутат повинен знати мову всіх кантонів. Ми ж ставимо для наших парламентаріїв дуже низьку планку...
— Проблема існує. Але будь- яку проблему можна по різному вирішувати. Якби ми прийняли закон, який би дозволяв територіальним громадам шляхом референдуму надавати тільки російській мові статус регіональної, то це було б великою помилкою. Тоді б відбулось те, про що ви говорите. Треба прийняти закон про мовну політику в державі, де було б чітко визначено всі пріоритети розвитку української мови, обов’язковість володіння державною мовою у певних сферах життя і разом із тим заходи щодо вільного розвитку мов меншин.
— Наскільки важливим є питання надання російській мові статусу регіональної? Чи це не була своєрідна політична маніпуляція для впливу на центральну владу? Ви затверджені віднедавна керівником парламентського комітету з правової політики. Які правові підстави ви можете навести для надання російській мові регіональної?
— Це безпідставні правові суперечки. У мене є професійний переклад Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. У цьому документі існує поняття мови, що вмирають. Але там є чітке визначення регіональної мови. Це — мова, яка використовується меншою частиною населення, що компактно проживає на певній території. Ця мова відрізняється від державної. І в самій Європейській хартії, і в законах України чітко сказано, що розвиток регіональної мови не повинен ніяким чином заважати розвитку державної мови. Якщо ми зараз спробуємо не згадувати про це питання, не створювати додаткового напруження, то сама по собі проблема зникне. Бо завжди будуть радикали, які намагатимуться підхоплювати цю тему, доки вона не знайде свого нормального вирішення. Тому перед нами вибір — або ця тема переслідуватиме нас багато років, або ми знайдемо цивілізований спосіб її вирішення. На мій погляд, цей цивілізований спосіб якраз полягає у використанні Європейської хартії.
«У ПАРЛАМЕНТІ, НА ЖАЛЬ, ЛЮДИ ІНКОЛИ НЕ КЕРУЮТЬ СВОЄЮ ПОВЕДІНКОЮ»
— Як би ви пояснили такий, м’яко кажучи, не зовсім коректний початок коаліційної діяльності Партії регіонів — побиття одним із ваших однопартійців журналістів СТБ? У чому проблема вашого списку?
— Зразу скажу, що я жалкую, що все це відбулося. Я засуджую це однозначно. Але по- перше, передбачити як себе поведе людина в екстремальній ситуації не може ніхто. У Олега Калашнікова добра біографія. Він відданий своїй партії. Людина працювала на партію і отримала право увійти в список партії, бути обраною народним депутатом. Але сталося таке, і ми побачили що ця людина в якійсь ситуації веде себе неадекватно.
Що стосується Танюка (Депутат «Нашої України» Лесь Танюк звинуватив у побитті регіоналів минулого тижня. — Ред .). У парламенті були різні випадки. Зрозуміло, з точки зору людської поведінки це погано, але парламент — особливе місце і статус у депутатів трошки інший, ніж у звичайних громадян. Клюєв одразу приніс Танюку вибачення за те, що один із наших хлопців штовхнув його. У парламенті, на жаль, люди інколи не керують своєю поведінкою. Тому єдиний вихід зробити те, що ми зробили у вівторок: усі сіли на місця і почали працювати. У такій атмосфері ніхто нікого навіть словом не образить.
— Коли Партія регіонів збирається провести референдум щодо вступу України до НАТО? Чи готова ваша партія пояснити суспільству переваги вступу в НАТО і чи не розвалиться антикризова коаліція після цього?
— Це одне з гострих і складних питань для створення широкої коаліції. Коли ми вели переговори з «Нашою Україною», знайшли відповідну формулу. Вона полягала в наступному: ми співпрацюємо з НАТО як із відомою, потужною структурою в світі, як, до речі, співпрацює з НАТО і Росія. Але ми чітко визначилися: в країні може бути вільна агітація за НАТО і проти НАТО, це ознака демократичної країни. Рішення про вступ чи невступ до НАТО може прийняти тільки український народ на референдумі. Ми зафіксували цю формулу. Вона дозволяє нам бути щирими перед своїми виборцями, які не хочуть до НАТО. Ми їм говоримо, що ви і тільки ви будете вирішувати, чи бути нам в НАТО. У нас є аргументи, чому Україна не повинна вступати в НАТО. Ці аргументи ми повинні наводити. Наші опоненти мають аргументи, чому треба вступати в НАТО. У всіх наших позиціях є дещо приховане. Вступ до НАТО відрізає Україну від партнерських стосунків iз Росією. А від Росії Україна може і повинна мати великий економічний і соціальний зиск. Водночас ми будемо сприяти активній співпраці з НАТО.
— Чому було обрано назву антикризова коаліція? Ви не мали на увазі ті кризи, які, зокрема, були підтримані Партією регіонів — «парадом» регіональної російської мови, «територій без НАТО», подіями в Феодосії?
— Я вважаю, що на час створення коаліції в Україні була наявна парламентська криза. Зараз в Україні існує найбільш небезпечна криза — це криза влади. У нас нема ефективної, гармонічно побудованої влади ані в центрі, ані по вертикалі. Подивіться, суцільні конфлікти на всіх рівнях влади, в усіх напрямках. Президент обмежений в можливостях керувати державою. Інші органи влади, які повинні були перебрати на себе повноваження, ще цього не зробили. У нас низка конфліктів між обласними, районними радами і державними адміністраціями. Від цієї кризи похідними є кризи економічна і соціальна. Ми, з одного боку, радіємо, що за два місяці трошки почався ріст ВВП. Але кризові явища в економіці ще абсолютно не ліквідовані. Сьогодні ми тримаємось на інерції тієї економіки, яка була розкручена свого часу. Отож, на наш погляд найбільш вдалою назвою на той час коаліції була «антикризова». Але я вам відкрию одну таємницю: якщо нам вдасться вийти на формат широкої коаліції, вона отримає іншу назву. Можливо — об’єднавча, а можливо, коаліція національного примирення.
Щодо питання про регіональну російську мову, «території без НАТО», події в Феодосії — це сплески, які підтверджують мою тезу про кризу влади. Сьогодні місцеві ради вкрай політизовані, тому що туди прийшли політичні сили, які хочуть втілити свої програми в життя. Інша річ, що дещо з того, що перебирають на себе обласні ради, вони не мають права перебирати. І вищезгадані явища — це перехід правової межі. Але це ще одне свідчення, що суспільство політизоване, влада вкрай розбалансована і ради починають «лізти» туди, куди вони не мають права «лізти».
«ТІЛЬКИ РАЗОМ ІЗ ПРЕЗИДЕНТОМ «НАША УКРАЇНА» Є ТІЄЮ СИЛОЮ, З ЯКОЮ ТРЕБА РАХУВАТИСЬ»
— Ви отримали призначення на керівництво одним із ключових комітетів в парламенті. Якими ви бачите перші три найважливіші кроки, які варто було ініціювати?
— Перший крок — другий етап конституційної реформи і комплекс законів, які забезпечують побудову нової системи влади — це новий закон про місцеве самоврядування. Другий крок — це закон про державні адміністрації і низка інших законів, які дозволять другому етапу реформи бути втіленим в життя. Я також хотів би, щоб було схвалено Закон про президента, Закон про Кабінет Міністрів. Ці три кроки дозволять нам зняти напругу в системі центральної, регіональної і місцевої влади.
— Які шанси сьогодні існують щодо створення ширшої коаліції у відсотковому вимірі?
— Спілкуючись з представниками «Нашої України», я бачу, що відсоток тих, хто виступає на користь такої коаліції, значно перевищує відсоток тих, хто не підтримує. Але є Президент, який значною мірою сьогодні контролює «Нашу Україну». І сьогодні «Нашій Україні» потрібен Президент, бо нашоукраїнці надто слабкі, щоб із ними рахувалися серйозно. Тільки разом iз Президентом вони є тією силою, з якою треба рахуватись. Із іншого боку, вони потрібні Президенту, бо це єдиний інструмент в нього, який дозволяє вести в парламенті якусь гру. Якщо Президент погодиться на кандидатуру Віктора Януковича, то дасть «Нашій Україні» дозвіл на формування широкої коаліції, бо формат її створення ми вже знайшли. А Янукович — це остаточна кандидатура. Він для Партії регіонів, для 8 мільйонів українців не просто політичний лідер, а символ, прапор, надія людей. Президент повинен розуміти, що якщо ця зв’язка буде добре працювати, то виграє Україна. Якщо політика буде ефективна, то і південь, і схід почнуть змінювати ставлення до Президента.
— Які будуть кроки на відновлення іміджу України. І як ви сприймаєте «сусідство» в коаліції із комуністами?
— Тільки зрозуміла для Європи політика, яка будується на засадах європейської демократії, може відновити імідж України. Ми повинні власними діями показати, що ми дійсно рухаємося до європейської демократії і цінностей. Щодо сусідства з комуністами, то воно виглядає неприроднім для стабільної держави, де політичне змагання іде за класичною формою: капітал і наймана робоча сила. В змаганнях цих політичних сил — забезпечення суспільного прогресу більшості цивілізованих країн світу. Якщо сьогодні головною метою поставити об’єднання України, то присутність у коаліції комуністів є нормальною і природною на певний час. Цей парламент приречений на експеримент. Ми тільки вчимося працювати в нових координатах парламентсько-президентської держави. Ми зараз знаходимося в перехідній моделі, коли уряд формує і президент, і парламент. Внутрішня напруга, змагання різних гілок влади не зникне. Тому якщо ми пройдемо цей іспит, якщо ми вийдемо на нормальну формулу президентських виборів в 2009 році, яка б унеможливила повторення такого протистояння, то я думаю, що з наступної каденції президента ми зможемо почувати себе в цих координатах більш упевнено.
— Яку галузь народного господарства ви бажаєте реформувати в першу чергу? Чи буде розроблена програма підйому українського села?
— Я тут не претендую на істину в останній інстанції, але переконаний, що нам необхідно вирішувати декілька серйозних завдань. По-перше, врегулювати систему взаємовідносин держави і бізнесу. У цій сфері ми маємо дуже велике і вкрай небезпечне взаємопроникнення, необхідно їх роз’єднати: бізнес не повинен впливати на рішення держави, а влада не повинна «кришувати» бізнес. По-друге, потрібно здійснити структурну перебудову нашої економіки, вона дотепер мало пристосована до нормальних ринкових умов. Ми начебто змінили форму власності, але державні підприємства мають дуже неефективне управління. Та частина, що перебуває здебільшого «в тіні», не дає якісної віддачі. Аграрний сектор повинен залишатися в сфері найбільшої уваги держави й користуватись її підтримкою. Ми повинні переходити до того, щоб земля стала товаром.
ХТО ВТІЛЮВАТИМЕ ІДЕАЛИ МАЙДАНУ?
— Яка роль молоді в суспільній діяльності?
— Наш час відкрив колосальні можливості для молоді, але не всі в цих нових умовах відчули вигоди демократії, свободи, деякі навпаки знаходяться в стані ейфорії, забуваючи, що свобода вибору — нелегке випробування. Я пам’ятаю часи дефіциту, коли жінкам вибрати чоботи було надзвичайно легко, просто іншого вибору не було. Коли кажуть, що в нас не така молодь, то заперечую — «така», вона дуже «просунута». Сьогодні багато молодих людей цікавляться і глибоко розбираються в ситуації в країні. Це вже не електорат, а справжні громадяни, які мають власну позицію, розуміння і бажання бути не об’єктом, а суб’єктом в усіх життєвих процесах.
— В Україні була розпочата система кредитування молоді, сьогодні ця політика дещо пригальмована. Як ваша політична сила буде вирішувати це питання?
— Програма житла для молоді не є новою, проте я її вважаю вкрай необхідною. За неконтрольованої політики Юлії Тимошенко уряд Єханурова був змушений призупинити цілу серію соціальних програм, тому що в бюджеті просто не вистачає коштів, аби тримати їх на необхідному рівні. Варіантів два: або зменшити ці програми, або підвищити розвиток економіки. Безумовно, треба використовувати другий варіант. Ми визначили свої пріоритети загальнонаціонального значення: об’єднання України, створення ефективної і чесної влади, підйом економіки, підвищення рівня життя людей.
— Виходить, все залежить від рівня виконання, адже ви практично продекламували гасла Майдану?
— Необхідно консолідувати під цю ідею кадровий потенціал нації, а він не може бути ефективним без сходу і півдня. Населення цих регіонів, можливо, і не розмовляє українською мовою, але любить Україну не менше ніж захід і центр, можливості яких в цьому плані дещо обмежені.
— Що відбуватиметься з зовнішньою політикою?
— Якби мені хтось це сказав... Я переконаний, що корективи в неї необхідно вносити. Ми не можемо рухатись в ЄС, нехтуючи інтересами нашого власного товаровиробника. Це не означає, що ми зовсім відмовляємось від європейського вектору, в жодному разі. Згадайте, Польща вже ввійшла до ЄС, але її фахівці підрахували, що вона на середні показники рівня життя вийде через п’ятдесят років, то скільки треба Україні? Я не хочу, щоб ми в Європі на східцях жили, це принизливо, краще нам трошки побути в дещо закритому середовищі. Це як маленьку рослинку пересадити відразу у вільний грунт, вона не витримає натиску сонця і вітру, необхідно їй дати час окріпнути, так і нашу економіку необхідно підготувати до відкритості та співпраці із світовою економікою. Ми повинні рухатись, але розумно.
— Як ви прокоментуєте вчинок О.Мороза, адже фактично він зрадив «помаранчевих» на користь власних інтересів?
— Є така формула: світом правлять інтереси. Я вас не буду переконувати, що О. Мороз керувався виключно державними інтересами, але якщо він на цій посаді принесе користь державі, то тим самим реалізує і державні, і власні інтереси, це є нормальним.
— Ви заявляли про те, що будете втілювати в життя адміністративну реформу. Що вона собою представляє, як вона буде втілена в життя?
— Європейський регіоналізм. Проводити децентралізацію влади може лише сильна держава, яка користується великим авторитетом в суспільстві, слабка влада спровокує тільки відцентрові тенденції.
— Усі, хто приходить до влади, говорять про свою силу, про принципи, на яких вони будуватимуть свої дії. Які засади у вас і на яких принципах ви бубуватимете свої дії? Ви вважаєте себе сильним?
— Вважаємо себе сильними, безумовно, тому що ми спираємось на дуже вагому народну підтримку. Ми — це Партія регіонів. Ми як політична сила отримали перевагу. Народ визначив нас першими. Ми отримали результат, яким пишається будь-яка партія в Європі — за 30%. Це видатний результат. Тому ми на сьогодні почуваємо себе, з одного боку, дуже впевнено, з іншого — дуже відповідально, тому що знаємо, як один необережний крок може призвести до втрати суспільної підтримки. Щодо принципів: я не буду стверджувати, що я цю формулу придумав, але я її одного разу використав у статті — критерії оцінки людини, яка іде на державну посаду: професіоналізм, патріотизм, порядність. Я дотримуюсь цієї формули. На першому місці повинен бути все ж таки професіоналізм, тому що коли в минулому році на перше місце поставили відданість ідеалам Майдану, тобто патріотизм, то ми отримали не ту владу. Можна скільки завгодно любити Україну, але люди, не підготовлені до влади, набагато більше шкоди завдадуть своїй державі, при всій своїй любові. І щодо порядності — я вважаю, що політика без моралі — це страшна річ. Я не ідеалізую політику, вона не може бути до кінця чистою, але я б хотів, щоб вона була настільки моральною, наскільки це можливо. А вона настільки моральна, наскільки моральні люди, які роблять цю політику, тому в моєму триптиху на третьому місці стоїть саме порядність, моральні цінності. Вони є дуже важливими. Я намагався завжди позбавлятися, а тим більше не брати в команду людей, які нехтують мораллю і вважають, що всі засоби доступні заради мети.
«IЗ БІЛЬШОСТІ ДО ОПОЗИЦІЇ РІДКО ПЕРЕХОДЯТЬ, А З ОПОЗИЦІЇ ДО БІЛЬШОСТІ НАБАГАТО ШВИДШЕ»
— Наскільки легко давалося рішення по розподілу парламентських комітетів?
— Ми і наш лідер в першу чергу намагались бути послідовними. Ми вимагали від тодішньої коаліції, щоби був пропорційний розподіл комітетів, ми його забезпечили. У нас усі комітети поділені абсолютно чітко пропорційно кількості депутатів. Я вважаю, що і «Наша Україна» і БЮТ отримали і ті комітети, які цінуються, і ті, які, може, вважаються менш вагомими, хоча, я вважаю, що всі комітети є дуже вагомими для суспільства в цілому. Сьогодні нема підстав, щоб депутати не працювали в комітетах. Депутат отримує заробітну платню, якщо працює в парламентському комітеті, бо це — його місце роботи, не парламент у цілому, а комітет. Якщо на сьогоднішній день буде здійснений якийсь демарш однією з партій, він не загальмує роботу і не зупинить роботу комітетів. Мінімальна чисельність комітету — сім осіб. І ми — решта фракцій — займаємо мінімальну чисельність в усіх 26 комітетах і контрольній комісії. Тому зараз я ніякої небезпеки не вбачаю.
— Чи існують домовленості між вашою партією, Компартією та соціалістами щодо певних кроків, які б забезпечували життєздатність коаліції?
— Які гарантії? Це — необхідне дотримання зобов’язань і домовленостей, які існують між фракціями та між лідерами. Ми як партія найбільш потужна ідемо на будь-які поступки заради зміцнення нашої коаліції. Ні соціалісти, ні комуністи, враховуючи їх чисельність, не мали права на те, щоб отримати по три комітети. Тим більше, що вони вже отримали посади голови ВР та першого віце-спікера, але ми пішли на це, ми віддали їм за рахунок нашої квоти додаткові комітети. Так само зараз ми йдемо назустріч «Нашій Україні», бо дійсно вважаємо, що вона повинна бути в широкій коаліції. Життя свідчить про те, що з більшості до опозиції рідко переходять, а з опозиції до більшості — набагато швидше.
— Знаємо, що у вас багато державних орденів, а також нагород інших країн. Якою з них ви пишаєтеся найбільше? Власне, яким вчинком у своєму житті пишаєтеся найбільше?
— У мене дійсно три ордени Ярослава Мудрого 5, 4, 3-го ступеня. Я дійсно пишаюсь тим, що я один iз небагатьох в Україні, хто має три ордени Ярослава Мудрого. Я пишаюся тим, що я нагороджений французьким орденом Почесного легіону. Мене нагородив президент Франції у 1998 році, коли я перебував у складі державної делегації і ми проводили досить не прості переговори. Взагалі, в мене 5 іноземних орденів. У мене 4 церковних ордени, теж достатньо високих. Це також ті нагороди, якими безумовно можна пишатись.
Щодо вчинку, я не зможу відповісти на це запитання. Я вірю в те, що мій кращий вчинок — ще попереду. Я його обов’язково зроблю. Мені не байдуже те, що думають про мене люди. Коли в минулому році так сталося, що мене кинули за грати, і коли я отримав величезну суспільну підтримку, я відчув гордість і почуття, що я жив і працював недаремно. Найстрашніше для державного діяча, якщо бачиш, що в таких умовах нема людей, окрім сім’ї, які тебе підтримують.
— На ваш погляд, якою на сьогодні є національна українська ідея або якою вона повинна бути?
— Імператив сьогоднішнього часу — ідея примирення суспільства, досягнення суспільної злагоди. Це є сьогодні головним. Національною ідеєю в моєму розумінні є створення такої країни, держави, яка найвищою своєю цінністю вважає людину. А для людини життя складається зі всього того, що вона хотіла б отримати, звичайно, в розумних межах. Людина має право нормально працювати, отримати нормальну освіту, збагачувати себе духовно, забезпечити нормальний відпочинок, мати можливість родині створити усі необхідні умови: житлові, побутові. Але якщо намагатися в цю ідею вмонтувати якісь національні символи, які чомусь у нас, на жаль, межують iз «шароварщиною», в нас тут нічого не вийде. Ми всі повинні пишатися своєю країною, але ми будемо це робити тоді, коли країна любить нас. Країна — це інститут влади. А інакше навіщо мені потрібна ця країна? Пишатися тільки тим фактом, що вона існує. Тоді у багатьох з’являється бажання залишити цю країну...
