Початок на 1-й стор.
Ознаки організованої злочинності почали виявлятися в нашому суспільстві давно й були цілком детермінованими. Корінні зміни в політичній, економічній, соціальній сферах не могли не відбитися й на характері самої злочинності. Перманентний стан конфлікту між законодавчою та виконавчою владою і внаслідок цього величезні огріхи в законодавстві відкрили для злочинних елементів найширше поле діяльності. У результаті індивідуальна злочинність почала швидко поступатися місцем груповій, а та, у свою чергу, стрімко переростати в організовану злочинну діяльність. Ці зміни, природно, потребували створення стійких і складніших злочинних структур. У свою чергу, зниження життєвого рівня населення забезпечило невичерпну соціальну базу для подібних організацій. У кінцевому результаті злочинні угруповання стали набувати ознак своєрідних трудових колективів, побудованих на принципах сумісності елементів, цільової функціональної та структурної ієрархії, прогресуючої диференціації функцій, прогресуючої інтеграції та соціальної експансії. (До речі, це твердження дисертанта викликало пожвавлену дискусію, де новаторська точка зору перемогла). У діяльності подібних структур стали виявлятися і характерні відмінності залежно від мети, яка висувається: одні ставили перед собою політичні чи ідеологічні цілі, інші займалися злочинною діяльністю як промислом задля одержання прибутку, котрий був основним або додатковим джерелом існування.
Однак усі ці зміни залишалися поза існуючим законодавчим полем, а правова наука за ними нерідко просто не встигала. Ухвалений іще 1993 року закон «Про організаційно-правові заходи в боротьбі з корупцією та організованою злочинністю», який передбачав протягом року розробку системи заходів, спрямованих на протидію організованій злочинності, так і залишився невиконаним. У Карному кодексі України досі немає поняття «злочинна організація» і немає самостійної норми, яка б обумовлювала відповідальність за створення злочинної організації та участь у ній. Це призводило до того, що відповідальності уникали чимало організаторів злочинних угруповань, зате з переможних реляцій міліції, яка затримала лише безпосередніх учасників того чи іншого злочину, складалося хибне уявлення про ефективну боротьбу з організованою злочинністю. На думку члена-кореспондента Академії правових наук Олександра Свєтлова, з тієї тисячі зафіксованих МВС злочинних угруповань і віднесених до розряду організованої злочинності справді злочинних організацій нарахується не більше ніж 30. Однак і ставлення до них має бути відповідне. Тому характеристика злочинної організації, дана автором дослідження, і на її основі запропоновані ним зміни в законодавстві дозволять підвищити ефективність протистояння організованій злочинності. У свою чергу, член спеціалізованої вченої ради університету, народний депутат Олег Литвак зазначив, що, якби подібне дослідження з’явилося іще 1993 року і, як наслідок, відбулися зміни в законодавстві, держава не наробила б багатьох помилок, коли одночасно були створені 6-те управління в МВС та управління «К» в СБУ, які породили між собою антагонізм, коли кожен курокрад вважався ледь не мафіозі.
На досить легкому ставленні з боку влади та суспільства до проблеми організованої злочинності зробив наголос і сам дисертант. За словами Євгена Марчука, сьогодні особливу небезпеку і для народу України, і для держави загалом становить проникнення організованої злочинності до політичної та економічної сфери. Однак поки що власті про це лиш говорять і мало що роблять. Це стосується як виконавчої влади, так і нинішніх народних депутатів. Як зазначив Євген Марчук в інтерв’ю кореспонденту «Дня», навіть таке чисто політичне явище, як парламентська криза, прямо пов’язане зі створенням сприятливих обставин для появи та діяльності злочинних організацій.
— Зауважте, вже півроку немає парламентського контролю над діяльністю виконавчої влади, особливо у сфері бюджету та зовнішніх позичок. Адже саме безконтрольність витрачання бюджетних коштів, іноземних кредитів створює сприятливий грунт не лише для глупоти й непрофесіоналізму, але і зловживань. Вільне поводження з бюджетом сприяє процвітанню організованої злочинності, причому високого класу, зі своїми зв’язками в органах місцевої влади, в урядових структурах. Із другого боку, виконавча влада сьогодні виявляється неспроможною забезпечити функціонування навіть чинних законів, особливо у сфері економіки.
— Надзвичайні й безконтрольні повноваження виконавчої влади свого часу призвели до появи декретів, які розв’язали руки шахраям, котрі пограбували половину населення України за допомогою всіляких трастів. Чи не призведе до подібного й поява нинішніх указів Президента?
— Поява цих указів пов’язана з парламентською кризою. Не буду зараз їх аналізувати. Можливо, вони й потрібні. Однак мене в цьому випадку хвилює інше: хоч якими б не були передумови для їх появи, але якщо виконавча влада вторгається в конституційне поле, то це свідчення того, що в суспільстві розвивається дуже серйозна хвороба. Спроба привчити суспільство до можливості такого вторгнення — не найкраща практика. Якби всім цим указам передував широкомасштабний комплекс заходів із боку Президента та уряду, який би був націлений на вихід із кризи, і укази вінчали б якусь програму дій, то можна було б заплющити очі. Проте якщо це ізольовані дії та ще й на фоні популістських заяв про те, що Президент бере на себе відповідальність (подібної до неї не було майже 4 минулі роки), то тут виникає маса запитань.
А враховуючи дискредитацію парламенту в пропрезидентських ЗМІ, а також дії, котрі сприяють затягуванню парламентської кризи шляхом впливу на процес обрання спікера, то є всі підстави передбачити, що комусь дуже потрібно, аби не було нормального парламенту, а значить, і нормального парламентського контролю.
— Євгене Кириловичу, знову повертаючись до теми боротьби з організованою злочинністю, як позначиться на ній теперішня ротація у правоохоронних органах?
— Узагалі ротація управлінського ешелону — це цілком нормальне явище. Проте якщо це відбувається раптово, причому за рік до президентських виборів, і якщо кадрові перестановки нічим не пояснюються, це викликає природну настороженість і питання: а чи справді кадрові зміни викликані необхідністю підвищення ефективності правоохоронних органів саме в боротьбі зі злочинністю? Я, наприклад, знаючи людей, яких переміщують сьогодні з місця на місце, не бачу гострої необхідності в цих переміщеннях. Тому все це схоже більше на політичну акцію.
— Серед журналістів ходять чутки про те, що Президент таким чином намагається позбутися напередодні виборів людей Марчука.
— Так, я чув про це; не знаю, наскільки це відповідає дійсності. Однак зверніть увагу, Міністерство внутрішніх справ, на адресу якого останнім часом лунає чимало критики, залишилося практично незайманим. Зате СБУ зазнавало досить суттєвих кадрових змін. І те, що всі ці перестановки здійснюються келійно, без якихось пояснень, дає підставу для того, щоб якоюсь мірою з подібними твердженнями погодитися. Але якщо це дійсно так, то, гадаю, навряд чи це буде сприяти підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю. Особливо з організованою.
I
