Читач може гідно оцінити іронію автора статті «Спіраль світової економіки» Олександра Баєва («День», 22 жовтня), котрий безпомилково передбачив реакцію П. Симоненка на виникнення світової економічної кризи. Комуністи справді пожвавилися. «Робоча газета» аршинними літерами зловтішно сповістила: «Капіталізм повзе на кладовище!» А головний комуніст України на позачерговому з’їзді КПУ в своєму виступі тріумфально обрушив усю міць радянської пропагандистської риторики на «світовий порядок, збудований на фінансовому лібералізмі та силовій гегемонії США». Заразом дісталося перебудовним лідерам за те, що вони ввергли Україну в світову капіталістичну систему. Таким чином, Симоненко отримав можливість зайвий раз позиціонувати себе перед своїм електоратом в образі захисника трудящих усього світу.
Не менш іронічно прозвучали співчуття автора з приводу того, що сьогодні «немає партії, яка взялася б за проведення курсу порятунку, і немає країни, яка будувала б свою економіку на основі планування». Є така партія! — твердо переконаний П. Симоненко (знайомий мотив, чи не так?) і з трибуни з’їзду запропонував «відлучити від влади нинішній режим, замінити політичну систему, що захищає інтереси лише великого капіталу». А ще «...націоналізувати великі підприємства». Про того, хто прийде на зміну існуючій політичній системі, головний комуніст мовчить. Але гасло «Вся влада рад» він озвучити поки що не наважується. Щоправда, буквально цієї весни у своїй програмній заяві він серйозним тоном закликав пролетарів усіх країн об’єднатися і роз’яснив, яким чином потрібно готуватися до майбутньої світової пролетарської революції.
Між іншим, автор статті, вочевидь, призабув те, що все ще існує країна, яка на околиці цивілізації наполегливо «будує свою економіку на основі планування». Це КНДР, останній осередок «привиду комунізму».
Але повернімося до кризи... Автор, мимоволі солідаризуючись із комуністами, стверджує, що «капіталістична система руйнується!» А світ пам’ятає, що теза про «загниваючий капіталізм» була написана на знаменах соцтабору. Але соцтабір уже впав, а капіталізм продовжує «загнивати», залучаючи під своє крило все нові й нові країни. Напевно все ж зарано ховати ліберальну демократію. І зовсім не тому, що не усвідомлена катастрофічна небезпека глобальних криз. А лише з тієї простої причини, що світовій спільноті, яка досконало вивчила «рідні плями» капіталізму, так і не вдалося виробити альтернативну ідеальну модель економічного розвитку... І це попри те, що споконвіку суспільство суворо засуджувало волаючу аморальність позикового капіталу. Адже ще Христос вигнав «міняйл», тобто лихварів із храму, а Коран досі забороняє банкам стягувати позиковий відсоток. Більше того, останнім часом провідні економісти наполегливо застерігали світову спільноту від небезпеки переважання «віртуальної» фінансової економіки, «що робить гроші з повітря», над реальною економікою, що виробляє товар. Не можна безкарно жити «у кредит». Водночас провідний біль банків у акумулюванні ресурсів, необхідних для підтримки прогресу цивілізації, не викликає сумнівів... Що до згаданих автором методів націоналізації та державного регулювання економіки, то вони не є ні повторними спробами «матеріалізації привиду комунізму», ні, тим більше, створенням нової економічної моделі. Ці методи з доволі короткочасним успіхом використовувалися ще Ф. Рузвельтом за часів Великої депресії, за що, до речі, критики звинувачували його у соціалістичних пристрастях. Беззаперечний факт: ліберальні демократії процвітають, постійно балансуючи від кризи до кризи у крихкій рівновазі між кейнсіанством і монетаризмом. І при цьому на багатотисячних антикризових демонстраціях ми не бачимо гасел «Геть капіталізм, вся влада радам!» Бо світова спільнота цей шлях рішуче відкинула і навряд чи погодиться, як передбачає автор статті, повернути історію «на круги своя». Бо як свідчить народна мудрість: «Тимчасові невдачі кращі, ніж тимчасові успіхи». І Ф. Фукуяма все ж правий у тому, що ліберальна демократія в доступному для огляду майбутньому не має альтернативи. А «посипав він голову попелом» через те, що порушив моральний кодекс ученого: «Ніколи не говорити «ніколи»!
