Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Єврошоу»

19 червня, 2002 - 00:00

Сама фраза «Європейський вибір України», на мій погляд, є вельми невдалою. Уявіть собі того, хто сидить на горі в самому центрі Європи і кричить: «Я хочу до Європи». Для усмішки пасує, а для серйозного сприйняття — не дуже. У цьому плані набагато більше пасує речення, запропоноване редакцією: досягнення Україною євростандартів — у політиці, економіці, громадському та приватному житті.

Чому ми так повільно рухаємося на Захід? Фрази про європейський вибір, про рух на Захід — не більше, аніж міфи, необхідні нашим політикам для того, щоб відвернути увагу від реальності. Насправді, ми нікуди не рухаємося — те, що зараз відбувається в політиці, дуже нагадує анекдот часів будівництва БАМу, коли генеральний секретар їхав побудованою колією приймати роботу. На запитання генсека, чому зупинилися посеред тайги, пролунала відповідь машиніста: «Далі дороги немає, рейки закінчилися». «Нічого, — сказав генсек, — всі вийдемо з вагона і почнемо розгойдувати вагон — будемо удавати, що їдемо!»

У роки незалежності України ми тільки тим і займаємося, що розгойдуємо вагон: колишні райкомівці, міськкомівці, обкомівці та цеківці, яких призначили в адміністрації на посади реформаторів, боролися з колишніми райкомівцями, міськкомівцями, обкомівцями і цеківцями, призначеними на роль вірних комуністів-ленінців. А оскільки реформаторам належало отримувати пристойний пайок, то реформаторів стало так багато, що сотні партій недостатньо, щоб забезпечити всіх політичними портфелями, і тому наші реформатори розгойдують вагон із одного боку, а власники ситного пайка — з іншого. На політичне шоу це трохи схоже, але назвати це політичною боротьбою ніяк не можна — програмно-статутні документи практично не можна відрізнити, методи роботи однакові, один і той же почерк колишньої вищої партійної школи, та і особистий склад схильний до міграцій, в залежності від того, в якому місці призначено черговий фуршет. Вибачте, політики, за таке порівняння, але те, чим ви займаєтеся, по-іншому назвати не можу. За роки незалежності, ми під виглядом створення нового українського дому скопіювали мавзолей, зберігши всю систему стосунків, що існувала раніше, щоправда, під іншими назвами.

Незважаючи на те, що Україна перебуває в самому центрі Європи, незважаючи на те, що найбільш модним реченням політиків став «Європейський вибір», до євростандартів ще далеко.

Ви можете собі уявити, щоб німецький підприємець знищував німецького фермера? Я — не можу. Навпаки, купуватимуть у свого, підтримуючи та збагачуючи своїх. Так чому ж наші підприємці перед кожною збиральною кампанією накручують ціни на пальне, а після збирання врожаю збивають ціни на сільгосппродукцію, чим фактично знищують сільгоспвиробника?

З екранів телевізорів нам розповідають, що немає чим збирати врожай, а підприємства сільгоспмашинобудування недовантажені. У нас навіть ціла спілка є, яка об’єднує промисловців і підприємців, що неодноразово проголошувала за свою мету захист власного виробника. Ось тільки приїжджають захисники вітчизняного виробника на свої заходи на супердорогих невітчизняних іномарках, в імпортних костюмах і подібне.

Пригадую, як одного разу керувати сільським господарством призначили колишнього керівника комітету з питань спорту. Я нічого не маю проти цієї людини, може, він прекрасний фахівець в галузі сільського господарства, але тоді навіщо призначати його керувати комітетом з питань спорту, у нас що, фахівців у галузі спорту немає? А якщо він хороший фахівець у галузі спорту, то який сенс призначати його керувати сільським господарством?

На жаль, у нас на політичну сцену вийшла маса колишніх комсомольських непотоплюваних працівників, яких пересаджують з крісла в крісло, тому що головним критерієм високого професіоналізму є абсолютна послужливість і особиста відданість.

Це як же треба не поважати свою країну, свій народ, щоб на посади призначати за принципом «щоб нікому не заважав»?

Ось тому ми так повільно рухаємося на Захід.

Для прискорення руху в напрямку євростандартів необхідно передусім змінити систему цінностей у державі. В усьому цивілізованому світі вищу цінність має інтелект. Доти, доки фінансові потоки в державі буде спрямовано через сумнівних ділків з рефлексом увірвати й сховати за бугром, а не через українських інтелектуалів — творців наукоємкої продукції, ми не зможемо прорватися на світові ринки й підвищити життєвий рівень народу. Немає майбутнього в держави, в якій правила гри задають ті, хто збив свій капітал на демпінгу, розпродуючи за безцінь те, що створювалося працею багатьох поколінь.

Чи реально досягнути рівня країн ЄС? Абсолютно реально. Наш народ ухитряється виживати за умов, у яких жодна інша країна не змогла б вижити. Наш народ талановитий і працелюбний, наша земля родюча і багата, наші інтелектуальні ресурси — величезні. Ось лише розпорядитися всім цим треба по- господарськи й не дозволяти нечистим на руку ділкам грабувати й знищувати свій народ. За дуже короткий термін Україна може досягнути такого рівня життя й розвитку, що нам не треба буде проситися до ЄС, нас туди тільки запрошуватимуть як рівноправного партнера — ось це і є український вибір.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
Газета: 
Рубрика: