Депутат фракції НУ-НС Геннадій Москаль пройшов свого часу шлях від простого інспектора до генерал-лейтенанта міліції. Під час позачергових виборів, що відбулися 2007 р., Геннадій Москаль увійшов до Ради за списками «Народної самооборони» Юрія Луценка, що є однією зі складових напівмертвого нині блоку НУ-НС. Сьогодні, 2010 р., він жорстко критикує своїх колег за зміну політичної орієнтації, парламент — за імітацію роботи, людей за те, що симуляторів привели до влади. Москаль — один з найактивніших законодавців, у інтерв’ю «Дню» розповів також про те, чому припинив писати закони, про підкуп нардепів від БЮТ і НУ-НС та обопільну безвідповідальність українців і власників депутатських мандатів.
— Літнім канікулам ВР передував «роздрібний», але регулярний перехід представників БЮТ і НУ-НС до табору правлячої більшості. Деякі з ваших колег, той же Юрій Луценко, Олесь Доній, говорять про те, що не з доброї волі опозиціонери міняють парламентську прописку. Мовляв, з боку регіоналів використовується метод батога (погрози порушити кримінальні справи) і пряника (більш ніж солідні суми за вступ до коаліції). Скільки тут правди, скільки — домислів?
— Запевняю, ніхто й нікого в парламенті не залякував. До того ж, там і не треба було нікого залякувати, оскільки бездоганно спрацьовував інший механізм — фінансовий. Давайте говоритимемо відверто: «Наша Україна», як, утім, і «Народна самооборона» не мають більше шансів самостійно потрапити до парламенту. Це й було основним аргументом у бесідах з представниками фракції НУ-НС. Розмова приблизно виглядала так: «Побудеш ти в парламенті до 2012 року, й що, куди далі підеш? Нікуди. Отже, бери гроші, давай картку, заший рота й сиди собі тихо». Це не перебільшення, ви ж бачите: «тушок» нікуди не пускають — ні на телебачення, ні на інтерв’ю. Вони можуть навіть і до парламенту не ходити, це нікого не цікавить. Цікавить те, щоб їхня картка була. На цьому й кінець історії.
— Ні, не кінець, Геннадію Геннадійовичу. Те, що Верховна Рада перетворилася на майданчик «купи- продай» — це факт. Але факт і те, що в історії деградації парламенту, як у будь-якій медалі, є зворотний бік. У цьому конкретному випадку це стосунки й відповідальність (а точніше їхня відсутність) законодавців і тих, хто делегував їм владу — виборців. Виборці НУ-НС голосували за одну ідеологію, а так звані слуги народу, змінюючи політичну орієнтацію на діаметрально протилежну, навіть не обтяжують себе тим, щоб вибачитися перед людьми. У будь-якій європейській країні «тушка» наступного ж дня стала б політичним трупом, у нас — ні. Саме те, що порушення, зокрема й моральних принципів, стає правилом, а не винятком, лякає.
— Якщо вже торкнулися цієї теми... Ситуація нагадує відоме «з грязі в князі». Відверто скажу, можу заощадити на чому завгодно, але костюма з троєщинського ринку не вдягну. Якщо ти публічна людина, будь ласка, виглядай охайно. Так от, деякі з нинішніх «тушок», які вчора виглядали як постійні клієнти троєщинського ринку, сьогодні ходять у костюмах Brioni з портфелями від Dupont. Я інколи не стримувався, запитував: «Брате, тобі що, дядько в Канаді спадок залишив?» Якби це був стиль життя — немає питань, але ж усі бачили, як він виглядав учора і за рахунок чого розбагатів сьогодні.
Пам’ятаю, 2005 р. я прийшов до МВС, і мені один співробітник казав, мовляв, ось, Геннадію Геннадійовичу, ви в костюмі Brioni ходите. Завжди в таких випадках кажу: «Я прийшов сюди в цьому костюмі, в ньому й піду. Було б погано, якби я прийшов у костюмі фабрики «Більшовичка», а пішов з міністерства в Brioni». А що перебіжчики? Вони вже в парламентську їдальню не ходять їсти — в ресторанах обідають. Раніше я з багатьма депутатами — нинішніми «тушками» літав у відрядження. То вони запитували в аеропорту: «Геннадію Геннадійовичу, у вас є машина чи нам з гаража ВР замовляти?» А тепер у них треба проситися, щоб підвезли.
Сталося спотворення волевиявлення. Якщо взяти результати виборів, підсумовувати їх, побачимо, що БЮТ+НУНС=228 голосів (для створення коаліції вистачає й 226. — Авт.). Таким чином, очевидно, що люди віддали свої голоси не за тих, хто сьогодні створив правлячу парламентську більшість. Проте повернемося до витоків. Хто спочатку руйнував і потім зруйнував коаліцію? З благословення панів Ющенка й Балоги більшість була розбита, а фракція НУ-НС розбомблена на групи. Наприклад, ЄЦ, за який люди не голосували. У блоці НУ-НС було дев’ять партійних акціонерів, проте такої політичної сили як ЄЦ не було. Як вони могли опинитися в парламенті, не будучи легітимно обраними народом на виборах? Потім ті самі Ющенко й Балога методично добивали «Нашу Україну — Народну самооборону». Коли Ющенко збирав представників НУ-НС, поводився підкреслено зневажливо. Більше того, так і просив: «Щось не подобається? Грюкніть дверима і йдіть». Саме це більшість депутатів НУ-НС, зокрема я, Гриценко, Тарасюк, інші, потім і зробили. Тобто все робилося для того, щоб розвалити, знищити єдність. Це перше.
Друге. Конституційний Суд узаконив коаліцію «тушок». Волю народу КС просто нівелював. І ви правильно ставите питання: дійсно, якщо людина йшла на вибори під прапорами «Нашої України», «Народної самооборони», «Пори», УНП або БЮТ, виборці проголосували за неї й гасла цієї конкретної політичної сили. І навряд чи б виборці віддали голос за те, щоб, балотуючись від однієї політичної сили, він представляв у ВР іншу партію і реалізував її ідеологію. Що їм робити, в Сірка очі позичити? Ви як журналіст, акредитований у парламенті, самі знаєте: вони підвальними коридорами ходять, уникаючи контакту з представниками ЗМІ. А чому? Та тому що журналісти ж обов’язково поставлять такі ж їдкі запитання, які і ви зараз ставите. Тому «тушки» ховаються й ні перед ким звітувати, а тим паче вибачатися, не будуть. У той же час, вони чітко розуміють, що їх до виборчих списків більше ніхто не візьме. Кому потрібні зрадники?
— Знову-таки про неоднозначність ситуації. Так, зрадники нікому не потрібні. І в цьому контексті Юрій Луценко, який є лідером нині «покійної» «Народної самооборони» в ефірі «Шустер live» сказав, мовляв, це ж чудово, за гроші Партії регіонів ми позбавляємося зрадників. Але ні Луценко, ні Тимошенко як лідер БЮТ не пояснили, як так вийшло, що такі люди з’явилися в прохідній частині списку їхніх політичних сил. Невже вчора такі досвідчені політики не бачили «ху із ху»?
— Давайте все-таки не забувати, що Москаль — це Москаль, а Луценко — це Луценко. Я не був акціонером «Народної самооборони». Акціонерів було два (50х50) — пан Жванія і пан Луценко. Я, як кажуть у центрі зайнятості, найнята робоча сила, мене запросили до списку. Причому потрапив до списку в останні хвилини. Тому особисто своєї провини я не відчуваю. Я нікого не рекомендував у список НС...
— Переформулюю: чому проект «Народна Самооборона» збанкрутував, хто за це має відповідати, чому вчорашні «самооборонці», нікому нічого не пояснюючи, тікають або до коаліції, або, як пан Куликов — до штучного проекту ЄЦ.
— Що стосується Куликова. Тут доречно пригадати радянський анекдот, коли радісний син прийшов додому й каже: «Мамо, я вступив до партії». А вона відповідає: «Вічно ти, синку, вступиш то в л...но, то в партію». Так і Куликов. Якщо Єдиний центр — це політична сила, то горілка — безалкогольний напій. ЄЦ — це проект трьох людей Балоги, Криля й Петьовки. ЄЦ був партією за рахунок того, що Ющенко віддав Балозі разом з президентським факсиміле адміністративний ресурс. Сьогодні ж ситуація інша. Очевидним є бунт у лавах ЄЦ у Києві, бо Куликов заявив, що буде главою столичного проводу Єдиного центру. Але ж на цю посаду не призначають, повинна відбутися районна виборча конференція, потім — місцева, яка й обирає главу. Але так відбувається в разі, якщо це партія. Якщо ж це авторитарний табір Балоги, тоді так, можливі й призначення подібного роду. Але що, питається, вони в Києві набрати можуть? Нуль цілих, нуль десятих?
Чим сильна була Компартія? Тим, що основним їх принципом було: підбір, розставляння й виховання кадрів. На превеликий жаль, жодна з політичних партій у нашій державі цим не займається. Звідси й результат. А ви думаєте, якщо перемогла б Юлія Володимирівна, в Партії регіонів, Блоці Литвина не знайшлися б Павлики Морозови? Знайшлися б!
— А можливо, варто скасувати інститут коаліції, який веде до деградації й без того не зразкового українського парламентаризму?
— Річ у тім, що парламентаризму сьогодні в Україні немає. Повірте мені, не лише «тушки», а й завзяті прибічники Партії регіонів, які стояли біля її витоків, у парламенті сьогодні мають нульовий вплив. Чому? Тому що за 10 хвилин до старту пленарного засідання Чечетов приносить роздруківку законопроектів і проти кожного з них стоїть або мінус, або плюс. Одним словом, парламент сьогодні — це декорація, а депутати не впливають на ухвалення будь-якого роду рішень. Парламентарії просто освячують своїм голосуванням прийняті в якійсь «масонській ложі» рішення, позначені плюсами й мінусами. Навіть лідер фракції ПР — Єфремов нічого не вирішує, оскільки рішення плюс чи мінус щодо того чи іншого законопроекту остаточне й оскарженню не підлягає.
Єдине, що сьогодні тішить, то це те, що в парламенті немає коаліції конституційної більшості.
— ВР — хвора безнадійно й невиліковно, чи все ж таки є деякі, нехай немедикаментозні — реанімаційні методи, здатні змінити ситуацію?
— Ситуація приблизно така: й смерті Бог не дає, й жити людині не хочеться. Є ВР — немає її, ходить депутат на засідання парламенту — не ходить — це не має жодного значення, оскільки, як я казав раніше, депутат сьогодні нічого не вирішує. Я входив у десятку депутатів, які були найактивніші на законодавчому полі. Але я припинив писати законопроекти! А сенс? Бачивши, що автори — з НУ-НС або БЮТ — документ провалюють, не розглядаючи. Хіба що під псевдонімом реєструвати законопроекти, може пощастить — розглянуть, пощастить у квадраті — ухвалять.
Що останнє мене вразило. Президент збирає РНБО, порушує тему наркоманії. Незадовго до цього я вношу законопроект, що базується на європейському досвіді, на досвіді DIA — Дирекції у боротьбі з наркотиками США. Ні, знаючи актуальність проблеми, взяли й провалили, незважаючи на рекомендації до ухвалення з боку КМУ. Який тоді сенс писати законопроекти?
— Ну, це як подивитися. Ось, наприклад, ваш колега по фракції Юрій Кармазін пише не лише законопроекти, а й чисельні поправки до законодавчих ініціатив коаліціонерів. Звісно, поправки відхилюють, але Кармазін може обгрунтовано заявити: я пропонував альтернативу, вказував на недоліки і так далі А опустити руки й нічого не робити — найлегше.
— А з ким ви пропонуєте боротися? З регіоналами? То їх народ обрав. Зі зрадниками, «тушками», які відстоюють не ту ідеологію, з якою йшли на вибори? То за них більше люди не проголосують. У Кримінальному кодексі є таке. Якщо йдуть двоє, один бачить відчинене вікно — заліз, пограбував, пішов, а другий промовчав. Але відповідати він буде як співучасник, оскільки він мовчки спостерігав, схвалюючи тим самим крадіжку. Сказати про себе, що я сиджу сьогодні в Україні, засунувши голову в пісок, не можу.
— Чи є шанс, що ситуація (зокрема у ВР) зміниться після виборів? Адже сьогодні опозиція виглядає слабо, влада діє агресивно — наступально, намагаючись надовго зацементувати себе на всіх рівнях влади.
— Так, згоден, владу можна зацементувати, але питання в тому, чи можна зацементувати виборця? Це з одного боку. З іншого — знаєте, я сам із Західної України, часто буваю в селі, спілкуюся з людьми. Вони постійно обурено так кажуть: «Що ж це за влада така!» На мої аргументи, що ви самі цю владу й обирали, заявляють, мовляв, їх змусили віддати голос. Це байки. Кого хто змушує? Зайшов на виборчу дільницю, взяв бюлетень, запнув шторку, поставив галочку. Ніхто в кабінці нікого не залякує.
На мене ображаються, але я часто кажу: скоро Україні як незалежній державі виповниться 20 років. Це вже, як то кажуть, здорова сформована людина. То, може, нам треба не парламент міняти, а виборців? Наших відправити до Канади, а з Канади — сюди. Тоді проголосують чітко, зрозуміло, правильно й далекоглядно.
Нам, схоже, подобається куйовдитися в болоті: обрали владу, через місяць клянемо її. І так з року в рік. Немає сьогодні, в першу чергу, відповідальності виборця, а ви хочете, щоб була відповідальність депутатів. Зараз-от народ на місцях сидить, гудить, лає владу. Я кажу: «Не лайте, продемонструйте свою громадянську позицію на виборах 31 жовтня». Але ж підуть і за тих же голосуватимуть.
Проте є ще один нюанс. З кожними новими виборами, дедалі більшу вагу має фінансове заохочення виборців. Усі чекають грошей за голос. Зараз ось мене постійно запитують, скільки одна партія даватиме, скільки інша, скільки десята. Люди чекають, хто скільки дасть, а ви про високі матерії говорите...
Як виходити із ситуації, що склалася? Я вважаю, що треба змістити центр на місця. Нічого ні коаліції, ні опозиції сидіти в Києві. Треба їхати в регіони й, починаючи з маленького села, говорити з людьми. Якщо люди не зрозуміють і своєї провини в ситуації, що склалася, — будемо в болоті й далі.
Взагалі, я вважаю, що ми мали єдині демократичні вибори 1994 року, які провів Кравчук. Тоді ніхто — ні влада, ні міліція, ні СБУ не втручалися у виборчий процес. Боюся, більше таких виборів не буде.
Маємо те, що маємо. На жаль, ці слова Кравчука вже стали крилатими й народними. Які виборці, такі й депутати, й навпаки. Ніхто з парашута на територію парламенту, обл-, рай-, міськради не спустився. Усіх обрав народ. А от як обирав... Ви ж, журналісти — ланцюгові пси демократії — будіть народ. На жаль, ми сьогодні в глибокому сні...
