Поставити чіткий і безпомилковий діагноз усьому, що відбувається нині на політичному українському полі, важко навіть такому досвідченому політикові, як Леонід Кравчук. Перший президент незалежної України з подивом розводить руками, мовляв, навіть під час палких сімейних сварок існують певні правила, порушити які — означає зруйнувати сім’ю, а в сьогоднішній політичній «родинці», переконаний Леонід Макарович, йде гра без правил. Причому, уточнює пан Кравчук, цією грою вітчизняні політики смішать не лише пересічних українців, а й увесь світ.
Прогнози Леоніда Кравчука, поради першого президента нинішнім першим діючим особам, а також анекдот про карликів у політиці — в інтерв’ю Леоніда Кравчука «Дню».
— Леоніде Макаровичу, риторичне запитання з аж ніяк не риторичним підтекстом: що відбувається в українській політиці і як з цим боротися? Чому емоції грають мало не вирішальну роль у діях вищих посадових осіб держави?
— Знаєте, якщо бути до кінця відвертим, то зізнаюся, що я й сам не можу дати певну оцінку ситуації. Можна сказати одне: це не є чимось характерним, це, швидше, унікальне українське явище, коли посадові особи не спілкуються одне з одним. Коли, наприклад, прем’єр телефонує Президенту, а він не бере слухавку. Але ж це, вибачте, телефонує людина не в приватних, скажімо так, цілях, це телефонує людина, від розмови з якою, можливо, залежить важливе для держави рішення.
А Президент не вважає за необхідне з нею спілкуватися, бо, бачте, він до неї негативно ставиться. Вони, як я розумію, переводять політику в побутову площину: сваряться, як з дружиною, з коханкою, не знаю з ким іще... Та й навіть у цих випадках, повірте, треба дотримуватися певних правил. А тут — суцільна гра без правил. Я вважаю, що це ознака неймовірно низької політичної культури лідера держави. Оточення Президента, яке мало б допомагати йому виконувати свої повноваження й бути прикладом у державотворенні й державній поведінці, навпаки, схиляє його до базарного рівня розбірок. Хіба це припустимо, коли Секретаріат грає (або удає, що грає) свою гру, Президент удає, що не помічає всього, що відбувається. Секретаріат вважає, що розводити базар у стінах Банкової — це є демократія, вседозволеність, безвідповідальність, зневага до інтересів людей — це теж демократія.
У мене складається таке враження, що Віктор Андрійович пишається тим, що може розпускати парламент. Ви знаєте, от я спостерігаю за ним, і чесно: здається, що він, мов дитина, тішиться цією думкою. Ось він ходить і промовляє собі, милуючись своїми можливостями: «Я даю їм іще один день, я їх можу розпустити, розігнати, припинити їхні повноваження...» А насправді, як я знаю й відчуваю, те, що говорить Президент, і те, що йде з Секретаріату, — це паралелі, які не перетинаються.
— Ви щойно сказали про те, що Президент хвастає тим, що має право розпускати парламент. Разом із тим, є приказка: «Чому не дурити, якщо дуряться». Іншими словами, а чому не розпускати, якщо депутати явно згодні на цю роль? Адже парламентарії сьогодні говорять про все: про острів Сардинія, про конфлікт глави держави й голови уряду в аеропорту «Бориспіль», про все, тільки не про те, що руйнуються й без того хиткі основи українського парламентаризму.
— Розумієте, як вам сказати... Парламентарії ж відчувають, що ця розмова — це розмова німого з глухим. Ця розмова, власне кажучи, ведеться давно. Я ще пам’ятаю, за часів, коли я був у парламенті, сам особисто з трибуни Верховної Ради виступав за часів президентства Кучми й казав про те, що не можна, скажімо так, не поважати й кривдити парламент. А зараз!? Коли людина їде з візитом до іншої держави й звідти робить заяви про те, що в нас, мовляв, поганий парламент? Нинішній Президент їде до США, й усі свої виступи присвячує тому, який поганий у нього прем’єр-міністр. Про що мова!?
— Перепрошую, переб’ю, а прем’єр-міністр нормально в Росії поводилася, коли слухала, як пан Путін відверто ображав Президента Ющенка?
— Я саме й хотів розвинути цю тему задля об’єктивності. Так, цілком слушно, дивує (м’яко кажучи), коли прем’єр відвідує іншу країну й не реагує, коли Україну кривдять. Я вважаю, що ми тут, у своєму домі, можемо, висловлюватися не дуже дипломатично. Це наше право, оскільки ми обираємо людей, ми їх можемо поставити на місце, критикуючи. Але коли іноземець це робить? Я свого часу послухав пана Затуліна (депутат Держдуми РФ. — Авт.), коли він виступав у Луганську, тут же, здається, у вашій газеті дуже різко заявив, що він перебуває в суверенній державі й що він не має права говорити образливі речі на адресу українського Президента. Минулого тижня в Москві (під час візиту до РФ прем’єра Тимошенко. — Авт.) була дещо інша ситуація, оскільки Путін говорив з Кремля, зі «своєї хати» іншими словами. Повірте, я нікого не захищаю, але коли до мене приходять гості, я у своєму домі можу висловлюватися так, як вважаю за потрібне. А от що стосується гостя, то його позиція є вельми делікатною. Якщо він прийшов у гості, він має щонайменше промовчати, тим самим продемонструвавши, що для нього позиція господаря неприйнятна. Тут, узагалі, є вельми делікатні речі. Знаєте, коли, наприклад, лідер цієї нової партії ЄЦ... забув, як його прізвище...
— Кріль.
— Так, точно, Кріль. Так от, я йому, цьому Крілю, сказав: «Як ви можете, якщо ви вважаєте себе демократом, не реагувати на те, що в Секретаріаті Президента є людина, в якої робочі функції, судячи з усього, зводяться до образ прем’єр-міністра? І як ви можете вважати себе демократом, коли ви, злякавшись Тимошенко, вимагали від неї, щоб вона дала клятву, що не балотуватиметься в президенти й лише за цієї умови за неї проголосують як за прем’єра?» Уявіть собі цивілізовану країну, де таке взагалі можливе!? Адже Президент міг одразу поставити питання й сказати: «Ви мене принижуєте, оскільки вважаєте, що я вже не можу змагатися з Тимошенко, й ви з неї берете слово, щоб вона не конкурувала зі мною». Хіба це припустимо!? Адже вони не розуміють простих речей дипломатії в політиці, вони, повторюю, поводяться на рівні побутової кухні. І в цьому вся трагедія. Парламентарії за ці роки вичерпали вже все: й заклики, й критику, й звернення до Конституційного Суду, й вони бачать, що це все не дає жодних результатів з боку Секретаріату Президента й з боку безпосередньо глави держави. Нинішній Президент вважає, що парламент, вибачте за такі слова, — це таке собі зібрання неспроможних людей.
— Сьогодні Президент і прем’єр кивають (м’яко кажучи) в бік одне одного, звинувачуючи візаві в коаліційних та інших бідах. Разом із тим, ніхто з представників вищого ешелону влади не говорить про відповідальність за кризову ситуацію, що склалася. Хто, на ваш погляд, мусить сьогодні нести цю відповідальність?
— На першому місці за рівнем відповідальності, за висотою відповідальності, стоїть Президент. Мене часто запитують: «Леоніде Макаровичу, чому ви критикуєте, як правило, Президента?» Та тому, що він, згідно з Конституцією, має найбільші повноваження й несе найбільшу відповідальність. Далі відповідальність несе парламент як орган, який, згідно з чинною Конституцією, формує коаліцію й уряд. Але слід іще розрізняти: відповідальність перед народом, відповідальність перед державою, відповідальність перед світом. Я зараз на перше місце ставлю відповідальність перед українським народом. За всієї складності того, що відбувається навколо нас. Ми бачимо світову фінансову кризу. Ми бачимо, що відлуння цієї кризи вже доходить і до нас. Приклад? Металургія. Хіба не зрозуміло, хіба в нас немає власного досвіду, щоб зрозуміти: щойно починаються вибори (зокрема, дострокові парламентські минулого року), миттєво міняються ціни, курси, валюта, та все! Так от я кажу: якщо сьогодні для Президента найважливіше питання полягає в достроковому припиненні повноважень парламенту, а не в роздумах про те, що Україна може потрапити в дуже й дуже складну економічну ситуацію, то про що може бути мова? Хіба, вибачте, треба мати велику голову, щоб побачити реальні загрози? Вони ж наводять божевільні приклади, мовляв, в Італії, в Польщі часто були вибори. Я знаю, що часто. Але там сформована влада, сформоване громадянське суспільство, діють потужні партії, а країна стоїть на міцних ногах. А ми сьогодні перебуваємо в нестійкій ситуації, й усім це відомо. Можливо, лише лідери наші цього не знають. Кожен з них тільки й плекає надію, що переможе. Ви пам’ятаєте, що казали Президент і НУ-НС, коли вони йшли на торішні дострокові вибори!? Я пам’ятаю, вони казали, що наберуть не менш як 35—40 відсотків голосів. Вони й посади тоді розписали: хто буде спікером, хто буде прем’єром... Та все, все було розписане до кожної коми й крапки. І раптом Юлія Тимошенко взяла й усе це їм зруйнувала, й вони одразу, на другий день почали думати, як змінити ситуацію. Одразу почалися розмови про те, що вони проти прем’єра Тимошенко, хоча всі підписали коаліційну угоду. Одразу Іван Плющ зайняв якусь особливу позицію. Одразу почали то голосувати, то не голосувати. Потім дійшли вже й до голосування руками. Я відверто кажу, не маючи до когось особливих симпатій або антипатій, що всі ці місяці йшла мишача метушня, суть якої зводиться до того, як змінити владу? От сьогодні ми й бачимо результат. Це ж не випадковість. Якби це була випадковість, я, можливо, м’якше говорив би. До цього йшли! Це була спланована, системна, послідовна робота оточення Віктора Андрійовича Ющенка та фракції «Наша Україна» на злам ситуації, щоб знову повернути собі владу.
— Як ви вважаєте, чому не склався коаліційний пасьянс ПР і БЮТ? Прем’єр Тимошенко напередодні заявила про змову одного з лідерів Партії регіонів Ріната Ахметова з Президентом Ющенком, мовляв, вони вирішили неодмінно йти на вибори.
— Я цього не знаю, однак я знаю інше. Коли проходили торішні парламентські вибори, в президентському Секретаріаті Колесников і ще декілька людей вели переговори про те, як створити коаліцію. Відразу після виборів Ющенко зробив заяву, мовляв, перемогла демократична коаліція, це добре, але 228 — це замало для того, щоб ухвалювати відповідні закони й проводити відповідні реформи. А лише одна ця заява дала відповіді на безліч питань. У деяких країнах перевага в один голос, а вони всі працюють. Однак нам це було не під силу, й були плани оточення Президента, придворних політологів, що зводяться до того, як змінити прем’єр-міністра. Хіба ми цього не бачили й не знаємо? А тепер вони запитують: «Чому розвалилася коаліція?» Так от, якщо тоді велися такі переговори, я не виключаю, що ведуться вони й зараз. А взагалі, виходить дивна ситуація: якщо «Наша Україна» об’єднується з Партією регіонів — це все на благо країни, це патріотизм, а коли Юлія Тимошенко з Регіонами — це, виявляється, зрада. Подвійні стандарти, що демонструються на очах у людей, які вже часто відверто сміються з цього.
— А що можуть змінити вибори: комусь дістанеться на два мандати більше, комусь на десять менше?
— Ви знаєте, переконаний, що нічого не зміниться, оскільки я не можу навіть припустити, що, наприклад, не прийде до парламенту Партія регіонів на чолі з Януковичем. Хоч би що там казали Рінат або Колесников, голосувати будуть за Януковича, бо він є реальним лідером, якого знають люди. І нехай вони не вдають із себе великих вождів, бо, повторюю, голосують за Януковича, а не за Богатирьову, Колесникова або Ахметова. Крім Януковича прийде Тимошенко. Я впевнений, що візьмуть своє й комуністи. Щось візьме й «Наша Україна». Думаю, менше, ніж узяла на торішніх виборах. «Наша Україна» свого часу взяла 20—23%, тому результат зменшився, а 2007-го в них, здається, був результат 12%. Якщо вони зараз візьмуть 4—5% — це буде для них великою перемогою. У мене у зв’язку з цим анекдот про карликів: «У країні карликів усе неправильно: й людей поганих обирають до парламенту, й економіка в кризі. Плюс до цього неймовірно погана демографічна ситуація: народжується дедалі менше карликів. Старший карлик зібрав людей — еліту карликову, сів у залі, дивиться й мовчить. Пауза триває, й раптом із залу лунає: «Чому ти нас зібрав, кажи щось». Він подивився в зал іще раз і каже: «Карлики, припиніть займатися сексом». Усі страшенно здивувалися, адже прийшли про політику говорити, а тут... «Чому?» — перелякано питають карлики. «До мишей досексуалитесь», — відповів він.
Ось я хочу провести аналогію: якщо Президент щороку призначатиме дострокові вибори, то «Наша Україна» дійде до мишей.
— Леоніде Макаровичу, хоча нинішні політичні лідери не дуже прислухаються до порад, утім, ваша порада зважаючи на поточний момент для Президента Ющенка й для прем’єр-міністра Тимошенко.
— Вони зайшли в дуже глибокий клінч ненависті й боротьби одне з одним, тож, гадаю, моя порада вже не спрацює. Я пропонував би всім зійтися, поміркувати, як припинити врешті це безладдя, й домовитися про те, як уникнути дострокових виборів до парламенту. Повірте мені, вибори — це сьогодні найстрашніше для країни, оскільки ми втягнемося у виборчу смугу, й цій смузі не буде кінця й краю. Суспільство, розбуркане такими виборами, стане некерованим. Що можна було б порадити саме сьогодні? Зупинити посміховисько перед світом. Я вже не можу зупинити їх у рішенні провести позачергові вибори, це нереально, вони вже все вирішили. Однак зупинити посміховисько, припинити виносити на суд українського й світового товариства брудні речі, які є в нашому житті, — це єдине, що можна зробити на даний момент. І ще. Якщо підуть, а вони підуть, на дострокові парламентські вибори, то треба знайти сили, волю й розум, треба показати культуру, показати хоча б маленькі ознаки демократії, показати людям, що ви — влада, а не зборище випадкових людей, які на хвилі демократії прийшли до влади й не знають, що з цією владою робити. Треба поводитися як освічені люди, поставлені на український Олімп українським народом. Це дві мої поради: не бути смішними в очах світу й не допустити бруду, який супроводить у нас будь-які вибори. Якщо цей бруд буде пливти рікою, то ймовірність потрапляння до парламенту гідних людей зменшуватиметься, зменшуватиметься, зменшуватиметься. Знову будуть закриті списки, знову будуть віддані люди, знову будуть кнопконатискувачі й знову все почнеться спочатку. Насамкінець я хотів би дати ще одну пораду. Якщо дві вищеозвучені рекомендації не буде взято до уваги, то, повірте мені, до Верховної Ради прийде дуже нервова партія «Батьківщина» (БЮТ), Партія регіонів, комуністи й іще щось прийде. І перше, чи вони, в рамках Конституції та законів, займатимуться — зроблять усе, щоб проголосити Президенту імпічмент. Чому? Тому що він в очах суспільства і в очах парламенту буде найбільш, скажімо так, винною людиною, яка привела країну до таких поганих наслідків.