Інформаційне поле ще мало досліджений феномен, особливо в суспільній сфері, але саме він дозволяє чимало з’ясувати в сучасній картині світобудови, відповісти на гострі питання сьогодення. Інформаційне поле — річ фіксована, воно вступає у взаємодію з матеріальними структурами, змінює їх і саме змінюється під їхнім впливом. Це доводить, що інформація і, зокрема, ідея як її різновид не є химерою, а здатна перетворити матеріальний світ, тому й вимагає до себе пильної уваги.
Найпринциповіша відмінність живого від неживого — в тому, що живі системи мають здатність примножувати і концентрувати в просторі навколо себе інформацію, яка потім використовується для саморозвитку системи. Здатність же бодай просто утримувати певну інформацію про довкілля мають навіть деякі неживі системи, наприклад кристали, оскільки система кристалу складається з багатьох підсистем і кожна конфігурація підсистем відповідає іншому інформаційному станові, тобто кристал здатен запам’ятати зовнішні впливи, які змінювали його структуру, навіть якщо ці впливи перестали діяти. Ця здатність кристалів використовується в запам’ятовуючих пристроях комп’ютерної техніки. Ті ж таки кристали можуть приймати і значну дозу енергії без того, щоб руйнуватися. У природі інформаційні й енергетичні процеси майже завжди йдуть паралельно, їх важко диференціювати. Але в принципі можливі і процеси, в ході яких енергетичний стан системи не змінюється, а інформаційний стан змінюється дуже суттєво.
Живі системи мають здатність самостійно створювати умови не лише для поглинання енергії й інформації, а й для вироблення нової інформації. Основною ознакою живого є самоорганізація. Тільки живі системи можуть передавати з покоління в покоління збагачений обсяг інформації. Визначальну роль при цьому відіграє самовплив однієї частини системи на інші через запаралелену структуру носія інформації — молекули РНК і ДНК. Ефект самовпливу стає можливим також за рахунок ущільнення конфігураційного простору (який сам по собі є носієм інформації) за рахунок його спіралізації і надспіралізації. Тому що чисто геометрично можливості для концентрації спадкової інформації в одиниці простору є обмеженими, тому в еволюції живого неминуче настає момент, коли інформація починає передаватися не через гени, а через першу сигнальну систему, а згодом — через другу (мову). При цьому інтенсивність і концентрація інформаційного поля так посилюється, що воно починає чинити зворотний вплив на свого продуцента.
Особливо великої ваги цей вплив набуває для саморозвитку людського суспільства, адже кожний його різновид вирізняється з-поміж іншого тим, як за допомогою інформаційного поля суспільства його лідери стимулюють та контролюють активність мас. При цьому інформаційне поле відривається від свого матеріального носія, набуває певної автономії, сприймається як щось відокремлене від суспільного буття, більше того — як щось суще поза суспільством і над суспільством. Так з’являється ідеологія. Строго кажучи, ідеологія є функцією від інформаційного поля суспільства. Подібно до того, як рослина перетворює спожиту інформацію на квітку, так і етнос індукує своїм інформаційним полем національну ідею — найкомпактніше «записану» програму свого розширеного самовідтворення. В основі національної ідеї лежить усвідомлений, а ще частіше — неусвідомлений, традиційний здоровий спосіб життя людини і суспільства в цілому.
Тому академічне вироблення національної ідеї, розробка ідеології науковими установами — справа необхідна, але недостатня. Недарма свого часу зазнав невдачі проект уведення до вузівських програм курсу наукового націоналізму — попри всю логічність і доцільність такого заходу. Національну ідею не можна витворювати штучно, якщо інформаційне поле соціуму збіднюється, тоншає, слабшає, як це відбувається нині в Україні. Лише потужна мережа мас-медіа, навіть безвідносно до конкретного змісту циркулюючої в них інформації, утворює оте інформаційне поле, в якому і оновлюється постійно національна ідея.
Чим більш насиченим є інформаційне поле, тим важче його зруйнувати або створити. Густота інформаційного поля є одним з основних показників життєздатності етносу. У давньоруську добу розвинуте літописання забезпечувало єдність і відносну консолідованість етносу. На початку XIV ст. літописна традиція тоншає, локалізується і етнос роздирається на шматки сусідніми державами. Проте єдність інформаційного поля знову відновлюється за допомогою пісенного фольклору (за оцінками, понад півмільйона «великих» пісень і балад, не рахуючи малих жанрів), що й забезпечує появу козацько-гетьманської держави. Після того як більша частина українських земель потрапила під владу царату, останній розгорнув цілеспрямоване нищення насамперед саме інформаційного поля нації і лише потім вдався до її фізичного винищення.
Нинішнє інформаційне поле України надто залежить від перипетій передвиборної боротьби, його інтенсивність дуже мінлива. Сягнувши піку в березні-98, вона пережила різкий спад у наступні місяці (багато газет перервало чи й узагалі припинило свій вихід; дуже зменшилися наклади, зросли ціни тощо). Восени 1998 р. інтенсивність інформаційного поля стає поволі зростати у зв’язку з майбутніми президентськими виборами. Існує небезпека, що після жовтня-99 відбудеться загальний обвал мас-медіа. Така неритмічна пульсація інформаційного поля є серйозною загрозою інформаційній екобезпеці нації, оскільки є лише два головні чинники, що забезпечують стабільність держави: єдина фінансова система і стале інформаційне поле.
Єдність інформаційного поля нації забезпечує кілька його підсистем:
— загальнонаціональна мова — складний комплекс літературної норми сленгів, просторіччя; дуже важливим її складником є корпус фразеологізмів літературно-кінематографічного походження, а також політичні фразеологізми, якими українська мова активно збагачується останніми роками;
— система національних образів світу;
— система національних ідей;
— канали циркулювання інформації.
Сучасні українські партії провадять затяту боротьбу за вплив на інформаційне поле, за розширення своєї присутності в ньому. Ідеальні стартові умови для цієї боротьби мали комуністи з їхнім чітко усталеним образом-ідентифікатором. Для КПУ, зареєстрованої 1993 р., життєво важливим було заявити про себе не як про новозареєстровану, а й як про відновлену, відроджену партію радянської доби. За цим стояли не тільки претензії на колишнє майно КПРС, а ще важливіше — претензії на її інформаційну нішу в суспільній свідомості. Проте сучасна КПУ дедалі менше й менше схожа на колишню «керівну і спрямовуючу» силу радянського суспільства. Відносні успіхи сучасної КПУ грунтуються виключно на підміні понять, на експлуатації віртуальної реальності, за якою нічого не стоїть. Проте інтенсивна експлуатація інформаційної примари не може тривати надто довго. Старий образ КПРС поступово тьмяніє, залишається дедалі менше людей, які індукують той грізний образ, він тоншає і врешті лусне. Новий же образ наші комуністи поки що так і не створили.
Дещо подібна картина і в націонал-патріотів. Їхнє інформаційне поле — це поле борців за Українську державу в умовах тотального протистояння. Воно вже вимагає узгодження з реаліями нинішнього дня, взаємодії з інформаційними полями нових потенційних союзників із числа колишніх противників. Та й саме по собі інформаційне поле націонал-патріотів відчутно слабшає, вимагає посилення новими ідеями, породженими практично участю в чорновій повсякденній державотворчій роботі.
У найбільш вигідній (поки що) ситуації перебувають українські центристи. Їхнє інформаційне поле ще тільки формується, воно, за великим рахунком, вільне від якогось вантажу минулого, тому дуже мобільне і пластичне. Центристи відкриті найрізноманітнішим ідеям, проте їхньому полю бракує певного стрижня, несучої конструкції. Роль такого стрижня мала б відіграти відповідна інтерпретація національної ідеї.
