Наприкінці цього місяця Україна вперше за свою історію зможе разом з цивілізованою рештою світу відзначати День «права знати». Адже вже чотири місяці як в країні діє закон про доступ до публічної інформації. Він запровадив у наше життя дійсно європейські нормативи. Подумати тільки: чиновник, відповідаючи на запит українця, зобов’язаний вкластися в п’ять днів!
Інша річ, що більше половини громадян країни навіть не знає про існування цього документа, а тому від них, природно, жодних запитів не надходить. Дієвість закону про доступ до публічної інформації досліджував (опитано 2007 респондентів у всіх регіонах України) фонд «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Випереджаючи свою розповідь про дослідження, директор фонду Ірина Бекешкіна зазначила, що закон про доступ до інформації дійсно може зрушити з місця процес демократизації країни. Але на її думку, він діятиме лише тоді, коли «за цією інформацією люди звертатимуться у разі виникнення потреби в цьому законі». Поки що, на думку соціолога, цей процес перебуває в зародковому стані. За словами Бекешкіної, понад 52% респондентів відповіли, що не знають про те, що в Україні було ухвалено такий закон. 36,5% щось чули, але не знають подробиць. Лише 10,6% знають про ухвалення цього закону і про його основні положення. 20,6% українців вважають, що закон вплине певним чином, але цей вплив буде недостатньо істотним, 4,2% сподіваються, що у сфері ухвалення цього закону влада стане більш прозорою і менш корумпованою. Але найгірше, що 48,3% опитаних вважають, що цей закон не зробить владу більш прозорою і менш корумпованою.
Коментуючи результати опитування, Бекешкіна сказала, що 13% населення України хоча б одного разу, включаючи і роки радянської влади, надсилали запити на інформацію до державних організацій. І досвід спілкування не надихає на нові спроби, тому що тільки більше третини тих, хто надсилав листи (36,5%), отримали відповіді по суті, а майже половина (45,5%) були вимушені задовольнятися відписками, 18% взагалі не отримали жодної відповіді. Цим визначається істотний песимізм (50%) стосовно дієвості закону про доступ до інформації. Експерт навіть говорить про «феномен безсилля», що виникає у громадян, які намагаються отримати інформацію про свої права і реалізувати їх. В той же час вона переконана, що для популяризації і просування закону в повсякденне життя людей необхідно переконувати за допомогою «успішних історій» звернення до влади, коли громадяни отримували цілком вагому відповідь і в результаті розуміли, що вони «матимуть» від цього закону.
Журналіст каналу СТБ Сергій Андрушко включив закон про доступ до інформації в сферу своїх професійних інтересів. Він зазначає, що з введенням його в дію громадяни «отримали унікальний інструмент — контролювати владу». До цього, вважає Андрушко, «влада спокійно могла робити справи за закритими дверима». Андрушко наводить приклади успішних історій використання закону. Так, в одному з сіл Миргородського району Полтавської області закрили так звану неперспективну школу, і людей дуже цікавило, чи возитиме дітей до нового місця навчання шкільний автобус... У районі «чесно відповіли»: гроші на це бюджетом не передбачено. Цю відписку відтворили місцеві ЗМІ. Владі довелося «крутитися». І вже наступного дня вона презентувала селянам шкільний автобус.
Ще більше вражає інший приклад. Один громадянин довго набридав владі своїми зверненнями. Але не отримав жодної відповіді. Після виходу закону про доступ до інформації він надіслав запит, у якому вимагав копії відповідей на всі попередні звернення, чим сильно спантеличив чиновників. Їм довелося терміново писати і надсилати відповіді на всі його листи і лише після цього відповідати на останнє звернення.
Український незалежний центр політичних досліджень провів дослідження 35 регіональних органів влади щодо готовності виконувати закон про доступ до інформації. Його підсумки можна було б назвати втішними. Так, 77% організацій, де було проведено моніторинг, розробили і затвердили необхідні внутрішні положення про структурні підрозділи або призначили відповідального за доступ до публічної інформації. Спеціальні місця для роботи з документами забезпечили 83% органів влади, 94% надають послуги з копіювання і друку документів, 57% — враховують, аналізують запити на інформацію і оприлюднюють її на своїх сайтах. Найбільш підготовленими до роботи в умовах дії закону про доступ до інформації виявилися Донецька і Луганська облдержадміністрації, а також Дніпропетровська облрада. Загалом готовність регіональних органів влади можна визнати «позитивною, але недостатньою», відзначив експерт методологічної групи з доступу до інформації Віктор Андрусів. Головним недоліком роботи із законом він вважає низьку компетентність чиновників, які нерідко просто не знають, як відповідати на запити людей і на які документи посилатися.
В той же час, відповідаючи на питання «Дня», він сказав, що покращувати закон зараз недоцільно, оскільки побоюється, що це лише призведе до зворотного результату. Експерт повідомив, що вже з’являються, наприклад, пропозиції виключити із закону положення про оприлюднення декларацій чиновників...
