В Україні тривають дискусії з приводу ухваленого Конституційним Судом (КС) рішення, яке остаточно узаконило коаліцію «тушок». Низка експертів і опозиція підкреслюють антиконституційний характер цього рішення, яке, до того ж, суперечить попередньому вердикту суддів від 2008 року. Влада, в свою чергу, в особі міністра юстиції та представників Партії регіонів говорить, що все законно, все правильно. Аргументи народного депутата від ПР Ірини Бережної:
— Я б хотіла звернути вашу увагу, що саме депутати фракції Партії регіонів виступили ініціаторами звернення до Конституційного Суду для роз’яснення ч. 6 ст. 83 Конституції України в контексті процедури формування парламентської коаліції. Нова влада була зацікавлена в офіційному підтвердженні легітимності сформованої парламентської більшості й, відповідно, всієї вертикалі влади.
На мій погляд, Конституційний Суд виголосив абсолютно законне й справедливе рішення — визнав право кожного депутата, незалежно від його фракційної приналежності, входити до складу парламентської коаліції. Відмінність цього рішення від позиції КС дворічної давності судді пояснили нормами ухваленого Закону «Про Регламент Верховної Ради України».
Я впевнена, що рішення КС цілком виправдало очікування як українських громадян, так і міжнародних партнерів нашої країни. Тепер є чітка впевненість в ефективній і стабільній роботі Верховної Ради. Остання надія опозиції на дестабілізацію політичної ситуації в країні та проведення дострокових парламентських виборів з ухваленням цього рішення не справдилася.
— Рішення КС спирається на Закон про Регламент ВР, але хіба закон може бути вищим за Конституцію? До того ж, навряд чи можна говорити про те, що очікування багатьох українських громадян виправдані.
— Рішення КС розтлумачило цілком очевидні норми Конституції України. У Конституції немає статті, що забороняє народним депутатам право на особисту думку, особисте рішення або особисте голосування. Тому Конституційний Суд фактично офіційно підтвердив право кожного народного депутата висловлювати власну політичну позицію, а не бути маріонеткою в руках партійних лідерів.
Стаття 83 Основного Закону сформульована дуже неоднозначно. Не зрозуміло, хто є домінантою в коаліційному процесі: фракція чи більшість від конституційного складу депутатів. У коаліції має бути більшість депутатів від конституційного складу Верховної Ради, але не уточнюється, чи мають бути депутати виключно від фракцій, що утворюють коаліцію.
Також нагадаю, що ч. 9 ст. 83 Конституції свідчить: принципи формування, організації та припинення діяльності коаліції у Верховній Раді України містяться не лише в Конституції, а й у Законі про Регламент Верховної Ради України, в якому, на відміну від Конституції, чітко виписана процедура формування коаліції. Це й лягло в основу ухваленого суддями КС рішення.
— Є два протилежні рішення Конституційного Суду: 2008 та 2010 рр. Обидва вони чинні. То якого ж з них дотримуватися?
— 2008 року народні депутати звернулися до КС з проханням роз’яснити, чи правомочна коаліція, якщо в її складі менше половини від конституційного складу парламенту.
На що Конституційний Суд виніс рішення — Верховна Рада України має ухвалити відповідний нормативний акт, у якому буде чітко виписана процедура формування й припинення діяльності парламентської коаліції.
У результаті 10 лютого 2010 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Регламент Верховної Ради України», який дає відповіді на всі питання про принципи формування та діяльності коаліції в парламенті й останнє рішення КС це підтвердило.
— Багато експертів, опозиція заявляли про політичний тиск на суд...
— Діюча опозиція добре навчилася двох речей — критикувати, нічого не пропонуючи натомість, і займатися популізмом. Гучні заяви Юлії Тимошенко про «підкуп» суддів КСУ залишаються нічим не підтвердженими, голослівними звинуваченнями. А погрози Тимошенко про звільнення всіх суддів КС — це прямий і цинічний тиск на суд.
— Ви говорите про гучні заяви опозиції, які можна розцінювати як тиск на суддів. Але за день до офіційного оголошення вердикту суду перший віце-прем’єр Андрій Клюєв фактично виголосив це рішення. То хіба така заява не є тиском на суд?
— Проект рішення КС був розміщений на порталах багатьох інтернет-видань за декілька днів до офіційного оголошення. Думаю, слід ставити питання про ліквідацію каналів, якими просочилася інформація, й тим самим була порушена «таємниця дорадчої кімнати». Я вважаю, що обговорення позиції суду до оголошення рішення — це спадок останніх років правління помаранчево-сердечної команди. Я згодна, це абсолютно неприпустимо для правової держави.
— Навіщо ж тоді перший віце-прем’єр діє у фарватері цього, як ви кажете, «спадку»?
— Не треба підміняти поняття. Перший віце-прем’єр Андрій Клюєв виголосив власний прогноз щодо рішення КС. Він не оприлюднив його офіційно й навіть не коментував його законність.
— На адресу правосуддя, зокрема Конституційного Суду, постійно лунають звинувачення в політичній кон’юнктурності. Можливо, склад КС слід обирати, а не формувати за квотним принципом?
— Питання досить дискусійне. На жаль, не лише Конституційний Суд, а вся судова система країни стала надто залежною від політики й політиків. Саме тому Україна гостро потребує судової реформи, зокрема й у контексті зміни процедури призначення суддів. Я є членом Парламентського комітету з питань правосуддя, тому можу сказати, що законопроект «Про судоустрій і статус суддів України» сьогодні доопрацьовується перед винесенням до сесійної зали для ухвалення в цілому. Хочу також зауважити, що 16 березня цей законопроект схвалила Венеціанська комісія Ради Європи.
Що стосується питання про впровадження виборності суддів народом, я вважаю цю систему передчасною для сучасної України. Рівень правової кваліфікації громадян поки не дозволяє розраховувати на підбір професійних суддівських кадрів. А що стосується питання політичної залежності суддів, то порядок обрання їх народом проблему, на жаль, не вирішить. Я як голова підкомітету із систематизації й адаптації законодавства України до міжнародно-правових стандартів у сфері правосуддя й статусу суддів регулярно аналізую практику застосування законодавства в європейських країнах. Можу сказати, що в країнах, де суддів обирають люди, дуже часто політичні сили сприяють кандидатам і допомагають виграти вибори. Тому питання залишається відкритим: чи буде зменшена політична залежність суддів за умови їхньої виборності, або ж навпаки?
— Яким же є висновок?
— В основі процедури справедливого відбору суддівських кадрів має лежати кваліфікаційний іспит, а суддею ставати повинен кандидат, який показав найкращий результат на іспиті. Треба повністю ліквідовувати передумови виникнення корупції.
Так само слід посилити контроль над діючими суддями, особливо у випадках неодноразового скасування винесених ними рішень.
Ще один важливий аспект у боротьбі з корупцією в судовій владі — зміна процедури призначення на адміністративні посади. Так само слід змінити практику розподілу справ головами судів. Подібна схема роботи призвела до формування «пулу» близьких до голови суддів, готових прийняти будь-яке «потрібне» рішення.
Відкритість судової системи — ще один чинник боротьби з корупцією в судах. Не так давно почав функціонувати Державний реєстр судових рішень, але знайти в ньому рішення суду за окремими критеріями, щодо конкретного судді або сторони у справі, практично неможливо. Цю ситуацію необхідно кардинально міняти.
— Якщо говорити про формування коаліції, в цілому про політичну реформу. Існує дуже багато проблем, нарікань, критики. Можливо, українські політики, суспільство не були готові до таких змін?
— На жаль, політична реформа 2004 року так і не була доведена до кінця в частині місцевого самоврядування. Також не були чітко розмежовані повноваження президента й органів виконавчої та законодавчої влади. До чого це призвело на практиці, спостерігав весь український народ протягом останніх п’яти років. Тому, безумовно, необхідно вносити зміни до Конституції, усунути наявні колізії та завершити політичну реформу наданням більшої незалежності місцевому самоврядуванню.
— Віктор Янукович уже вибудував владу під себе, фактично, як підкреслює багато експертів, він володіє навіть більшими повноваженнями, ніж свого часу Кучма. До того ж, немає закону про опозицію. Чи не призведе це до абсолютизації влади?
— Якщо уважно проаналізуєте Конституцію часів Кучми й Конституцію зразка 2010 року, стане зрозуміло, наскільки великою різниця в обсязі повноважень двох президентів. Тому побоювань з приводу абсолютизації влади не повинно бути.
Щодо другого питання хочу нагадати, що, будучи в опозиції, Партія регіонів внесла до Парламенту проект закону «Про опозицію», в якому були чітко регламентовані права та обов’язки опозиції, а також закріплені механізми контролю над владою, але правляча тоді «демократична коаліція» активно перешкоджала ухваленню цього закону.
— Маються на увазі фактичні повноваження Президента...
— Фактично Президент Віктор Янукович має лояльного прем’єр-міністра й дієздатну парламентську коаліцію, головні принципи роботи яких — професіоналізм і співпраця. Але це не означає абсолютизації влади, а свідчить про стабілізацію політичної ситуації в країні.
У кожного представника правлячої команди сьогодні своя ділянка роботи, рівна частка відповідальності й одна спільна мета — подолання наслідків кризи й поліпшення життя людей.
