«Антиамериканізм» Осами Бен Ладена — це лише остання і найбільш люта форма ідеї, давно виплеканої світськими, так званими, прогресивними, націоналістично настроєними арабськими інтелектуалами, і проповідуваної під різними назвами: антиімперіалізм, антисіонізм, арабський соціалізм і панарабізм. В основі всіх вищезазначених ідеологічних течій лежать реальні, більш або менш виправдані мотиви для невдоволення. Серед них пріоритет треба віддати несправедливості, вчиненій у вигляді насильного виселення мільйонів палестинців, яким супроводжувалося народження Ізраїлю в 1948 році.
Однак арабським націоналістам та лівим «антиімперіалістам» мого покоління (до числа яких я колись належав) не вдалося спрямувати це почуття невдоволення на будівництво громадянського суспільства, як це буває, коли громадянські свободи завойовуються у важкій боротьбі з тиранічними режимами (можна навести приклад Латинської Америки 80-х років). Наша нездатність поставити перед собою такі цілі породила вакуум, що швидко заповнився законспірованим поглядом на історію, посиленим тими самими тираніями, що приписали провину за все світове зло «великому Сатані» — Америці, або «маленькому Сатані» — Ізраїлю.
Небезпечним негласним наслідком такого підходу стала загальноприйнята думка, що «ми, араби» не маємо, або майже не маємо жодної можливості змінити несправедливі закони, за якими живе цей світ. Мусульмани взагалі, і араби зокрема, стали усвідомлювати себе «вічними» жертвами XX століття, приреченого на сізіфову «боротьбу» проти сатанинської несправедливості. Було загублено сприйняття себе, як реальної політичної сили, спрямованої на послідовне досягнення конкретних політичних цілей.
Слід зазначити, що араби — не єдині, хто звів себе в «ранг» мучеників. Сучасна самосвідомість ізраїльтян сформувалася, зрештою, на основі Голокосту так само, як національна самосвідомість палестинців сформувалася під впливом ізраїльсько-палестинських відносин. Такі домірності (а їх багато) створили могутній «комплекс жертви», характерний тією або іншою мірою для всіх жителів Близького Сходу (палестинців, ізраїльтян, курдів, вірмен, тюркських народів, шиїтів та сунітів).
В арабському світі, особливо після перемоги Ізраїлю у шестиденній війні 1967 року, цей комплекс перетворився на рушійну силу, як у політиці, так і в культурі, що лягло в основу появи таких кривавих режимів, як режим Саддама Хусейна в Іраку та Хафеза Асада у Сирії. Від світських арабських націоналістів смертоносний антиамериканський настрій перейшов до раніше нечисленних релігійних фанатиків. У 1979 році він злився з антишахськими настроями, ставши одним із основоположних чинників іранської революції. Піднявшись таким чином, хвиля антиамериканізму заполонила всі основні напрями ісламського руху від Алжиру до Пакистану.
Арабський і мусульманський світ сьогодні має повний набір проблем, пов’язаних з економічним крахом та масовим безробіттям, знаходячись під владою ще більш репресивних режимів. Але багато в чому найбільша помилка ісламського світу — це помилка інтелектуальна, особливо ж помилка інтелігенції — письменників, вчених, художників, журналістів тощо, які, за деякими винятками, виявилися не в змозі кинути виклик найбільш диким параноїдальним фантазіям, пануючим у регіоні. Більш того, вони підтримують їх своїм небажанням вирватися з парадигми націоналізму (наприклад, простягнути руку солідарності своїм колегам в Ізраїлі).
Навпаки, вони виступають у ролі непримиренних критиків, осипаючи своїх правителів докорами за недостатньо антисіоністську або антиімперіалістичну політику. Заплутавшись у всьому цьому, дуже складно створити сучасну, правову політичну систему, яка могла б стати основою для загального процвітання. За відсутності альтернативи міркуванням, багатим нескінченною жалістю до себе і свого мученицького становища, хіба дивно, що зневірені представники середнього класу тяжіють до радикального мислення і терористичної діяльності? Їх страхітливі суїцидальні акції викликають негайні та ще більш люті дії у відповідь, що, у свою чергу, посилює глибину усвідомлення своєї мученицької долі, що залучає нових мучеників. Ось та безодня, на краю якої сьогодні знаходяться арабські та мусульманські суспільства.
І щоб уникнути небезпеки, що їм загрожує, мусульмани та араби, а не американці, повинні знаходитися на передових позиціях у війні нового типу — війні, яку слід вести для нашого власного порятунку та порятунку наших душ . Це й є, як скажуть вам знавці ісламу, чиї переконання зараз не в моді, істинне значення слова «джихад», значення, спотворене терористами та смертниками, а також тими, хто аплодує і знаходить виправдання їхнім діям. Вигнання зла, вчиненого ними від нашого імені, — ось завдання цивілізації, яка постала перед арабами та мусульманами в і за межами арабського та мусульманського світу (Осама Бен Ладен стер цю межу) на зорі XXI століття. Проект Синдикат для «Дня»
Кенан Макійя народився у Багдаді (Ірак), нині викладає в Університеті Брандейс, США. Він є автором наступних книг: «Республіка страху: політика сучасного Іраку» «(University of California Press, 1989, 1995), «Жорстокість і безмовність: війна, тиранія, повстання і арабський світ» (Penguin, 1993) і «Скеля: історія Єрусалима сьомого століття» (Pantheon Books, 2001).
