Хтось сказав: треба міняти прапори, щоб нічого не змінилось.
Як тоді, так і тепер, при владі не найкращі, а, мабуть-таки, найгірші —
інтелектуально та професійно посередні та ще й не обтяжені совістю. Як
почувається за такої влади, «під такою» владою, нормальна людина? Беззахисною.
Вона весь час, як на фронті — треба бути готовою захищатися (від самої
влади). Щоправда, добре тим, хто звик «служити» начальству, виконувати
вказівки, бути «гвинтиками» й «коліщатками» в цій системі.
Як тоді, так і зараз, відбувається профанація святих слів
і понять, людей отруюють «новомовою». Людина весь час під контролем. Я
помітила, як поступово зникли розмови «про політику», здається, останньою
темою, на яку ще дозволили «поговорити», була «справа Лазаренка» — дозволили
«випустити пар». Тепер тихо й глухо, «як у танку». А люди повністю «закрилися»
— здається, єдина думка, єдине бажання: щоб «пронесло», якось вижити —
життя на рівні інстинкту. Історія повторюється вже як фарс, але не перестає
бути трагедією.
Тетяна ЛИСЕНКО, історик
Київ
