Останнi кадровi рiшення Президента країна й досi «пережовує». Чи виправданими були такi радикальнi президентськi заходи? Про це в інтерв’ю газеті «Експрес» розмірковує патрiарх української полiтики Iван Плющ. Уже пiвтора десятирiччя вiн — незмiнний депутат Верховної Ради, був її спiкером та вiце- спiкером. А з урахуванням його партiйно-господарської кар’єри радянських часiв, загальний полiтичний стаж Iвана Степановича становить бiльш анiж сорок рокiв. Свого часу Iван Плющ мав іще один титул: через близькiсть стосункiв із Вiктором Ющенком його нерiдко називали «духовним батьком» тодiшнього голови Нацбанку та Кабiнету Мiнiстрiв. Саме з ним Вiктор Андрiйович радився в найважчi перiоди свого життя, саме до його думки дослухався найбiльше.
— Коли ви помiтили першi трiщини в єдинiй помаранчевiй командi?
— Це були не розбiжностi мiж Ющенком i Тимошенко. Я пам’ятаю, як важко було створити коалiцiю «Сила народу». Ви пам’ятаєте, що дуже довго хтось не давав Ющенку згуртувати таку коалiцiю.
Тому, менi здається, рiч тут не в них обох, а в тому, що в Тимошенко є своє оточення, а в Ющенка — своє. Оточення Ющенка — різношерсте, багатобарвне. А Юлине оточення — це на зразок комунiстичного або вiйськового. Сказали: «Я — начальник, ти — дурак, преклоняйся!»
I навпаки. Загалом Ющенко був демократичним, толерантнішим, думав, що саме вiн у цьому кублi знайде порозумiння. Але дiйшов висновку, що порозумiння неможливе, i зробив те, що зробив.
— Ви не вбачаєте в тому, що сталося, вини самого Президента? Адже вiн дав своїм колегам небувалi повноваження, якi часто-густо були просто не передбаченi законом?
— Вiн не переступив через себе. Вiн не до кiнця рахувався із законом. Ющенко не мав президентського досвiду. Був обраний Президентом, але поки що не став ним. Через те Ющенко, на жаль, вчився на своїх помилках. Безперечно, що допустився помилок, але зробив це, бо понадiявся на свою мiсiю, на своє уявне мiсце в тiй командi.
— Як ви гадаєте, нинi Вiктор Андрiйович уже зрозумiв свої помилки?
— Менi здається, що вiн не зовсiм зрозумiв суть усього того, що сталося. Тож й далi робить помилки. Вiн безперервно звертається до аудиторiї: «Друзi!» Не можуть бути усi друзями! Не можуть усi бути ворогами, але не можуть усi бути й друзями. Є однодумцi, є симпатики i є опоненти. Не кажучи вже про конкурентiв. Тож, якщо сидить аудиторiя, то треба завжди розумiти, що вони не всi друзi. А Ющенко думає, що в нього мiсiя зверху i що для нього всi — друзi. Так не буває, на жаль.
У нього, знаєте, є багато таких виступiв, що аж у зубах застряють. Ющенко повинен пам’ятати: коли вiн виходить до засобiв масової iнформацiї, то цього має потребувати суспiльство i вiн сам як Президент, як гарант стабiльностi.
Але я не розумiю, коли вiн виходить на чотири канали, щось говорить пiвтори години, а показують тридцять хвилин. Потiм виходить на двадцятитисячну аудиторiю у Львовi, пiсля чого йде із Безсмертним до Українського дому. Ну як так можна! Ющенко каже, що вiн Президент не Народного союзу «Наша Україна», а всiєї України. А Безсмертний каже: «Добре, тодi ви є Президентом блоку «За Ющенка!». Фiгня якась. Та нехай вони вдвох розберуться, врештi-решт, а вже потiм виходять до журналiстiв!
— Тобто ви вважаєте, що вiн переоцiнив свою роль i своє значення?
— Переоцiнює. I своє значення, i свої можливостi. А роль його виписана Конституцiєю. Нехай частiше її читає, там i побачить свою роль.
Ось Ющенко заявив: «А що таке полiтреформа? Що це таке? А яка вона?». Треба було йому читати цей документ, перш нiж давати вiдмашку проголосувати за неї усiєю фракцiєю «Наша Україна». Чотириста голосiв було, пам’ятаєте? I Ющенку треба не запитувати, що це таке, а прочитати той закон, за який вiн дав добро голосувати.
— Ви згадали про негативний вплив на Ющенка його оточення. Але ж воно нинi начебто вiдiйшло в тiнь.
— У Ющенка було різношерсте оточення. Було оточення, до якого належав я, нацiонально-свiдоме, патрiотичне, яке виплекало Ющенка, зробило з нього публiчного полiтика i привело до президентства.
I було інше, яке, на жаль, мало перевагу. У чому? Це вже сьогоднi з’ясовують правоохороннi й iншi органи. Але це оточення нiкуди не вiдiйшло. Поки що воно ходить у коридорах. Уже не сидить у кабiнетi, але ходить у коридорах. I Президент повинен розумiти: або вiн із ним, або воно не повинно ходити навiть у коридорах.
