Iнформація про те, що заступник голови Хмельницької облдержадміністрації Олександр Ступарик повернувся з Києва лідером обласної організації «Трудової України», не стала для місцевого політичного бомонду громом серед ясного неба. Ніхто не має жодного сумніву, що у передвиборних перегонах «ТУ» вирішила використати повною мірою адміністративний ресурс, уособлюваний Олександром Леонідовичем. Однак виникло багато питань щодо планів самого Ступарика, щодо того, як поєднуватиме відповідальну роботу у виконавчій гілці влади з партійною. Про це – в розмові кореспондента «Дня» з регіональним партлідером.
– Доручення партії для мене особисто таке важливе й відповідальне, що я взяв професійну відпустку, щоб зосередитися на політичній роботі. Активно зустрічаюсь з людьми на місцях, пропагую ідеї трударів, агітую, щоб поповнювалися наші лави «Трудової України». Спираюсь на актив, створений попереднім керівництвом облорганізації, щоб долучати нові «багнети». І це дає сподівані результати. За три тижні створено багато нових первинних осередків у великих підприємствах. У Кам’янці–Подільському – два, у Красилові й Славуті – по три, у Шепетівці та Хмельницькому – також по три... Всього – 23. Поширення нашого впливу на трудові колективи, приватних підприємців, на безробітних триває.
– Про це вже чути у містах і селах краю. Дехто говорить про «ступариковський призов і набір». От, мовляв, що буває, коли за діло береться заступник губернатора. У відпустці він чи не у відпустці, а діло он як іде!
– Зважаючи на нашу живучу звичку до чиношанування, змушений погодитися: службове становище голови посилює облпарторганізацію, підносить її популярність. Але я складаю оцінку ситуації за іншими ознаками. Маю на увазі досвід, організаторські здібності, імідж, стосунки з людьми, що складалися роками ще відтоді, коли працював на виробництві, у комсомолі, у бізнесі. Мова йде, передусім, про те, щоб ідеями партії «Трудова Україна» перейнялися фрезерувальники, слюсарі, швачки, складальники, свердлувальники, кухарі, кулінари, безробітні.
Ідея ж проста, зрозуміла, загальнодоступна – поєднання праці з чесним капіталом. У тому, що ця ідея правильна, давно переконалися робітники заводу «Темп» у Хмельницькому, де, до речі, найбільша, найдавніша у нашому краї первинна парторганізація «ТУ».
– Майже як за Марксом...
– Та ні, якраз все навпаки. «Темп» – то колишній гігант військово–промислового комплексу. З розвалом Союзу розвалилося й це підприємство, залишилися без роботи та засобів існування тисячі робітників, «ітеерівців». І так було доти, доки на «Темп» не прийшов потужний інвестор. Створюючи додаткову вартість, цей капіталіст спрямував гроші на оновлення виробництва. Запроваджено нові технології, створено нові високооплачувані робочі місця. Тепер там інша проблема: повернути з ринків кваліфіковані кадри, зокрема, й інженерів, технологів.
– Хто ж він, той інвестор? Чи, не з вашою, Олександре Леонідовичу, активною участю він придбав акції «Темпу»? І чи то не один з «грошових мішків» партії «Трудова Україна»?
– За цим великим і нині одним з найуспішніших у країні підприємств – фірма «Інтер–контакт», яку пов’язують з ім’ям відомого та шанованого у політиці, ділових колах пана Єдіна. Так, одного з лідерів «Трудової України». Фірма інвестувала «Темп» у період, коли став губернатором і створив свою команду управлінців Віктор Миколайович Лундишев.
Наша область ще залишається бідною на інвестиції. Та, звісно, було б неправильним кидатися в обійми будь–якого, як ви кажете, грошового мішка. Аби не додушив у своїх палких і «щирих» обіймах «лежаче» підприємство. Спостерігаючи, як підноситься, збільшує податкові та інші відрахування завод «Темп», ми в облдержадміністрації зробили логічний і принциповий висновок, що пан Єдін – серйозний, перспективний партнер, заслуговує на повну довіру. Тому з ним можна і треба продовжувати, розширювати співробітництво.
– Олександре Леонідовичу, якщо ви одержали портфель голови облпарторганізації, то, мабуть, особисто заслужили на повну довіру. Мабуть, створений нормальний клімат для бізнесменів нашої області, якщо фірма «Інтер–контакт» не просто стала власницею двох цукрових підприємств, а й вклала значні кошти саме у врожай цього року. Маю на увазі два цукровi заводи – у Наркевичах і Старокостянтинові.
– Зразу розповім про цукровий завод, до якого «Інтер–контакт» ніякої причетності не має. Отой, що у селищі Антоніни. Три роки стояв, а на четвертий рік, нарешті, заводський гудок покликав людей на роботу. На бурякопункти, в цехи. Разом з підприємством ожило й селище, яке лило сльози радостi над звареними після дуже тривалої перерви солодкими кристалами. Крім цього заводу в Антонінах іншого немає. Люди пропадали без роботи, геть занепадала соціальна, комунальна сфера селища. Аж поки не прийшов інвестор, який вклав мільйони гривень, аби запустити завод.
Над заводами у Наркевичах і Старокостянтинові вже, було, зависла загроза такої ж лихої долі – не почати сезон цукроваріння. Чому, запитують, буряки вивозять за межі області? Пояснюю популярно: зокрема, й тому. що аграрії беруть на заводах ресурси «під майбутній урожай», а потім, коли вже цей, заставлений, урожай збирають, часто–густо віддають в інші руки, щоб не розрахуватися з своїм кредитором. Зрозуміло пояснюю? Той, хто заробив і позичив комусь свої гроші, доб’ється, щоб йому борг повернули. Він і сам обов’язковий у ділових взаєминах і такого ж партнера шукає або виховує його, партнера, у тому ж дусі.
– Та невже, Олександре Леонідовичу, бізнесовий світ, як мовиться, зійшовся клином на «Інтер–контакті»?
– Мабуть, не зійшовся. Але ж були такі з великими грошима, які бажали скупити гуртом та вроздріб заводи, та навіть не знають, як ростуть цукрові буряки і як з них солодкий продукт вариться. Ступарик сам не вирішував, кому й куди інвестувати виробництво. З губернатором, з іншими його заступниками, відповідними службами вивчали питання, аналізували, співставляли можливості покупців. Робота – за правилом: сім разів відміряй, а потім ріж.
Світ таки не зійшовся клином на «Інтер–контакті», як область – на цукрових заводах. У Красилові – агрегатний завод, у Летичеві – завод продтоварів і швейна фабрика. Ці та багато інших підприємств «лежали» й не ворушилися, аж поки їх не купили тямущі люди. Вже створили нові робочі місця, впровадили новітні технології, випускають конкурентоспроможну на внутрішньому ринку продукцію.
Інший переконливий приклад — руберойдовий завод у Славуті. Акціонери цього підприємства одержали з нашою допомогою кредит в інноваційному фонді, реконструювали цехи, дали людям високооплачувану та приємну роботу, а споживачі — дахове покриття, євростандарт.
— Інвестори, яких ви назвали, причетні до «Трудової України»?
— Стали причетними з місяць тому. Не за вказівкою, звісно. Ідеї нашої партії для них прийнятні. І для тих, кому вони дають можливість для людського існування, прийнятні. На жаль, ми й досі перебуваємо у полоні соціалістичних догм, коли всі — однакові, всім — однаково. Настала пора збагнути, що люди народжуються різними. Хтось може створити і забезпечити робочі місця, а хтось — зайняти ці місця.
— Дякую за відвертість і популярність викладу, пояснення ідеології «Трудової України». Сподіваюсь, що ви будете відверті та щирі у відповіді на запитання про далекосяжні плани облпарторганізації.
— Ніхто й не приховує того, що ми прагнемо впроваджувати у свідомість мас свою ідеологію, взяти представницьку владу на всіх рівнях — від сільради до парламенту. Це ж нормальне людське бажання — одержати можливість для впливу на перебіг подій, для зміни життя на краще. Ось гостра проблема, на яку сьогодні звертають увагу громадськості наші шановні інвестори. Це проблема кваліфікованих кадрів, якi бажають працювати у нових умовах. Той-таки «Темп» уже втомився оголошувати про набір високооплачуваних фахівців. Свого часу виштовхнуті на ринки люди загубили кваліфікацію, не бажають повертатися на заводську прохідну. Кузні робітничих кадрів, як колись було названо профтехучилища, погано орієнтуються на ринок праці, організатори навчання поки що не вгадують перспективи. Виконавчій владі не до снаги розв’язати це питання самотужки.
— То парторганізація буде сама висувати кандидатів до представницької влади чи погоджуватиме кандидатури з іншими парторганізаціями? Бо ж у нашого губернатора ще два заступники, які стали лідерами облпарторганізації.
— Так, перший заступник голови облдержадміністрації Анатолій Овчарук очолює облорганізацію Партії регіонів, заступник голови облдержадміністрації Віталій Циц — облорганізацію Аграрної партії. Гадаю, що окремі кандидатури погоджуватимемо, інші ж будемо висувати й підтримувати самі. Вистачить сил і можливостей. Адже говорив уже: серед наших активістів і симпатиків — дуже впливові, авторитетні люди.
— Новина, що вас, Олександре Леонідовичу, призначили головою облпарторганізації, тут-таки зчинила гармидер на нашій провінційній політичній кухні. Заходилися вас «призначати»... То куди ж ідете за підтримки виконавчої влади і з фінансовими ресурсами «ТУ?»
— Я дуже поважаю лікарів і вчителів, які тепер переважають в обласній, міській раді. Та вони, представники інтелігенції, хіба що знають, як ділити фінанси. Серед депутатів поки що, на жаль, мало людей, які знають як і вміють заробляти гроші, поповнювати скарбницю населеного пункту, держави. Вважаємо, що на ринках, на яких поки що тримається Хмельницький, у близькій перспективі не втримаєш ні бюджетну, ні комунальну сферу, ні пенсіонерів.
— Суворі оцінки складаєте. Одначе місцеві спостерігачі вважають, що непорозуміння між двома гілками влади — від принципової позиції авторитетного голови обласної ради Миколи Приступи. Про Хмельницький: якби, кажуть, не ринки, то місто давно пропало б, а так живе й не зовсім кепсько. І ще кажуть, що після відпустки ви вже не повернетеся на посаду заступника губернатора. То які ж, Олександре Леонідовичу, ваші найближчі плани?
— Нині людський поголос вирішує багато чого за нас. Дякуючи цьому, взнав, що мене призначають і мером, і депутатом ВР, і депутатом обласної ради. Але ніхто не запитав про мої особисті плани і бажання. А насправді буде і не перше і не друге, і не треттє, а буде п’яте або четверте — найближче для душі. Вже у грудні скажу, чи я буду балотуватися на міського голову, чи до обласної ради, чи до парламенту. Або й у бізнес піду... Не розумію, чому подеколи політику ставлять над економікою. Політика та економіка — партнери. Коли ж на економіку нанизують, як огірок на виделку, політику, діла не буде.
— Або ви ще не визначилися остаточно, або не погодили своє рішення з тими, з ким слід погодити?
— І визначився, і погодив. Кореспондент «Дня» буде першим серед пишучої братії, якому заявлю про своє остаточне рішення.
— Дякую за високу довіру.
