Стаття А. Гальчинського («День», 7.09.2007), присвячена не тільки «Капіталові» К.Маркса, 140 років з часу виходу в світ якого відзначає наукова громадськість. Це грунтовний огляд діяльності К.Маркса в оцінках світової наукової громадськості. Найбільше привертає увагу обгрунтована констатація факту догматизації марксових положень так званим марксизмом-ленінізмом у інтересах більшовицької революції і партноменклатурної верхівки, яка прийшла до влади. Шкода, що автор, відзначивши невипадковість «збігу принципів тоталітарного соціалізму й соціал-нацизму», не об’єднав ці «ізми» з іще одним — з італійським фашизмом, назву якого — фашизм — слід би було і поширити на них та інші подібні партійно-бюрократичні системи правління. Із-за їхньої спини проглянула б фізіономія сучасного українського партійно-пропорційного коаліційного ладу з його корпоративними списками, які італійці й називали фашинами, тобто пучками хворосту, які нелегко переломити. Ви тільки подивіться на поведінку представників цих пучків- списків!
Більшовицькі пучкісти догматизували, на мій погляд, найважливіше у Маркса: твердження про виробництво як «пануючий момент» у суспільному процесі стосовно споживання. Догматизація полягала в тому, що твердження, яке у Маркса стосувалося капіталістичного виробництва (предмет його дослідження і детального аналізу), було поширене більшовиками на суспільний процес взагалі. Мета очевидно корпоративна — пучкістська. Люди як особистості зникали у тому виробництві, ставали робочою силою, частиною засобів виробництва, що належало бюрократичній верхівці і керувалося нею.
Автор цих рядків ще до колапсу «пучка» — партійної влади комуністів, — будучи науковцем, звернув на це увагу, зокрема, в журналі «Філософська думка» (1988, № 3), в монографії (Социально-педагогическая концепция воспитания. — Киев, Мин. ВиСОУМК ВО /русск. и укр. яз./, 1990 — 12,4 д.а.) і в інших монографіях (1993, 1998). А вже в новітній час у парламентському журналі «Віче» (№4(157), 2005 р.).
Суть критичних зауважень зводиться до того, що суспільний процес можна розглядати в двох аспектах — виробництво і ... споживання. Останній аспект є нічим іншим як аспектом відтворення (виховання!) у суспільстві суб’єктів виробництва — особистостей. У ньому виробництво стає підпорядкованим вихованню, яке і є суспільно організованим людським споживанням. До речі, з аналізом цього процесу в Інституті проблем виховання АПН України підготовлена докторська дисертація, яка, щоправда, не захищалася досі із суб’єктивних причин.
Виведення процесу виховання, тобто розвитку особистості в статус «пануючого моменту» в суспільному потоці й у політиці держави, державних установ ставить економіку і виробництво у його підпорядкування.
Для розуміння цього необхідно було К.Маркса читати не через «Короткий курс ВКП(б)». Не будемо вдаватися у виклад деталей аналізу пануючого у суспільстві процесу споживання у його виховній, розвиваючій особистість сутності. Відзначимо тільки, що і К.Маркс, і Ф. Енгельс наполягали на творчому, недогматичному підході до їхніх наукових положень, викладок. Сьогодні ми маємо для цього всі можливості, враховуючи те, що К.Маркс уже вивільнений із чіпких рук марксистів (які, проте, не лишають надій).
