КОМПРОМIСНИЙ БЮДЖЕТ
Головним героєм «портфеліади» у комітетах за правом може вважати себе Петро Олексійович Порошенко. Хоч би тому, що він отримав парламентське крісло, яке варте, зі слів його колеги по фракції «Наша Україна» Миколи Томенка, дев’яти інших. Йдеться про нове для Петра Порошенка амплуа голови бюджетного комітету Верховної Ради.
Історія боротьби за перше право контролювати формування бюджету на законодавчому рівні, вести дискусію з урядом, коректувати витратні статті «економічної Конституції» за галузями, регіонами (аж до районів), можливість диктувати тим самим свої умови виконавчої влади і, що важливо, піклуватися про благополуччя всіх підприємств загалом і кожного окремо, заслуговує окремого розгляду. З самого початку основним претендентом на найбільш грошовий комітет «четвірка» запропонувала Віктора Ющенка. Враховуючи майбутній 2004-й та безперечні фінансові «таланти» претендента, подібне призначення виглядало, м’яко кажучи, відверто.
Провал «квартетного» пакету і, треба вважати, бажання Віктора Андрійовича встановити паритет у гілках влади, посадивши у крісло прем’єр- міністра «кого-небудь» із «Нашої України», ситуацію дещо змінили. І, кажуть, навіть дали лідеру БЮТ Юлії Тимошенко нову надію (раніше у ході переговорів «четвірки» — чого не зробиш для досягнення компромісу — Юлія Володимирівна «пожертвувала» бюджетом на користь свого екс-шефа). Але мрії «газової принцеси» про бюджетний плацдарм на майбутні президентські вибори такими й залишилися. На закритому засіданні представники регіонів у «Єдиній Україні» визнали амбіції Тимошенко надмірними і, як стало відомо «Дню», варіант пакету, в якому на бюджеті сиділа пані Тимошенко, підтримати відмовилися «у будь-якому разі».
Об заброньований за опозицією комітет, таким чином довелося ламати списи в «Нашій Україні». Чим, власне, «наші» й займалися всю п’ятницю, поки хвиля рейтингового внутрішньофракційного голосування під патронатом Віктора Ющенка, за небезкорисливої підтримки рухівців, не «прокотила» Віктора Пинзеника. Політикою тут, очевидно, і не пахне: РУХи підтримали не ідеологічно близького ПРПіста, а представника великого бізнесу.
Чи виправдає Петро Олексійович виявлену йому довіру? Досвід роботи на посаді глави підкомітету з питань цінних паперів і фондового ринку «фінансового» комітету ВР минулого скликання, можливо, зіграв не останню роль у його призначенні. Принаймні дозволив ініціаторам призначення Петра Порошенка закрити очі на його не зовсім «чисте» політичне минуле й імідж «солодкого олігарха» (справою порушивши дане на виборах слово — усунути «грошові мішки» від бюджетних потоків).
Проте не виключено, що точки зіткнення Петра Олексійовича та Віктора Андрійовича лежать не тільки у політичній площині. Результати протистояння «єдиних» і «наших» українців в окремо взятому бюджетному комітеті можна вважати компромісними. І не тільки тому, що очолила його людина, колись близька до «регіоналів». На допомогу Петру Олексійовичу на посади його двох перших заступників Верховна Рада визначила людей з офіційно протилежного «Нашій Україні» табору — екс-заступника донецького губернатора Віктора Януковича Валерія Коновалюка та перевірену НДПістку Людмилу Супрун.
Хто-хто, а пані Людмила Супрун, яка з 1993 по 1998 рік очолювала асоціацію ділової співпраці «Інтерагро» (екс-голова правління АКБ «Україна» пан Полетуха, пригадується, називав «Дню» цю компанію серед двадцяти найбільших боржників збанкрутілого банку), на грошах знається. Під таким наглядом, якби забажав Петро Порошенко використати бюджетні важелі на користь свого фракційного боса, — не допомогло б навіть звання заслуженого економіста України. Хіба що за умови подальшого зближення представників шахтарського краю з прагматиками з «Нашої України».
ПРОМИСЛОВI, ЕКОНОМIЧНI I ФIНАНСОВI
Ще однією знаковою перемогою «Нашої України» стало призначення Юрія Єханурова на посаду глави комітету з питань промислової політики та підприємництва. Знаходячись поблизу джерел приватизації, екс-голова Фонду державного майна (1994 — 1997 рр.), екс-міністр економіки неодноразово переконував громадськість, що чиновник повинен бути «фігурою сервісу», а не адміністративною перешкодою на шляху розвитку підприємництва і ринкових відносин у країні. Можливо, саме своїми діями на відповідальних посадах Юрій Іванович зобов’язаний тим, що в кулуарах Верховної Ради його вважають «вірною людиною Ющенка». Враховуючи промислово-адміністративний стаж, призначення Юрія Єханурова на посаду «інтегрованого» у виконавчу владу комітету в частині бюджетних і приватизаційних пріоритетів називають невипадковим. Як і «цілюще управління» адмінреформою та кураторство над приватизацією за часів перебування Єханурова на посту першого віце-прем’єра. Адмінреформа, як відомо, провалилася, а пік тіньової приватизації припав якраз на час цього кураторства.
Найбільш універсальний — із погляду фінансового лобі — комітет із питань економічної політики отримала фракція КПУ. Його очолив Станіслав Гуренко. Чи означає це, що ринкові перетворення в країні супроводжуватимуться відчайдушним опором «червоних»? У кулуарах Верховної Ради говорять про компетентність у бізнесі, толерантність, професіоналізм й уміння домовлятися пана Гуренка, який у тандемі з «єдинником» Володимиром Демьохіним, навряд чи стане гальмом «ринкового паровоза».
Вельми показові кадрові призначення відбулися в комітеті з питань фінансової й банківської діяльності. Усупереч прогнозам, питання оподаткування і митниці з компетенції цього комітету не виводили. Можливо, тому, що головою цього комітету став «трудовик» Сергій Васильович Буряк. Багато хто вважає це призначення ще одним красномовним свідченням відбору до комітетів за спеціальністю. Що ж — за «Брокбізнесбанк» тепер можна бути спокійним. А ось призначення одним із заступників Сергія Буряка номера двадцять чотири у списку Ющенка Віктора Капустіна можна розглядати як данину капіталовкладенням у передвиборну кампанію. Перед приватним підприємцем, який уперше перекваліфікувався в депутати, постав чудовий шанс виявити себе на законодавчій ниві.
Тоді як лідер НДП Валерій Пустовойтенко, який отримав крісло голови транспортного комітету, та аграрій Михайло Гладій, який не без великих зусиль «пробив» портфель першого заступника однойменного комітету для Василя Калинчука, заспокоює своїх «вихованців» і думає, що робити у разі розпаду «єдиних», «регіонали» та «трудовики» святкують перемогу і будують далекосяжні плани. Воно й зрозуміло. Партії регіонів, що задовольнила свої паливно-енергетичні апетити в уряді, вдалося зробити це й у парламенті. На посаду глави ПЕК-комітету обрали екс- заступника Віктора Януковича, одного з лідерів депутатської групи «Регіонів» у складі «Єдиної України» Андрія Клюєва.
ЗОВНIШНЯ ПОЛIТИКА ТА PR
Досить неоднозначним уявляється й призначення головою комітету із закордонних справ Дмитра Табачника. Декларована ним провладна орієнтація (а сьогодні це євроатлантизм) явно не відповідає російським бізнес-інтересам його одіозних колег. Чи крокуватиме тепер Україна в Європу iз Казахстаном та Білоруссю? Відповідати на це запитання пану Табачнику доведеться найближчим часом і своїм, і «нашим». А компенсувати його діяльність, швидше за все, буде Борис Тарасюк («Наша Україна»), який отримав портфель голови комітету з питань євроінтеграції. «Багатовекторність» у парламенті дуже ймовірна.
До речі, про міжнародну співпрацю... Лідер фракції імені свого імені — Юлія Тимошенко, яка так і не домоглася від Віктора Ющенка комітету з питань свободи слова (його очолив Микола Томенко, який має серйозний досвід створення інформаційних мотивів), отримала достатню компенсацію в особі Василя Онопенка, обраного головою правового комітету, і Анатолія Матвієнка — «голови» держбудівництва та місцевого самоврядування. Принаймні достатню для того, щоб не турбуватися про юридичне обґрунтування депутатської недоторканності протягом найближчих чотирьох років. А ось чи не використовуватимуться ці комітети для банального PR-а під час неминучої реформи системи влади — питання. СОЦIАЛЬНI АНАХРОНIЗМИ
Вінцем розгулу політичної логіки у парламенті стали призначення в комітетах із питань соціальної політики і праці (голова — член фракції КПУ Василь Хара, заступник — рухівець В’ячеслав Кириленко), із внутрішніх міжнаціональних питань (голова — лідер НРУ Геннадій Удовенко, заступник — комуніст Микола Шульга) і у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (голова — комуніст Петро Цибенко, заступник — рухівець Валерій Альошин). Яким чином просуватимуться в парламенті пенсійна реформа, реформа охорони здоров’я, розглядатися мовні й інші проблеми? Причому вирішуватися, виходячи з ринкових реалій, а не лозунгів? Може, комуністи виступають за приватні пенсійні фонди як інструмент інвестицій? Чи рухівці за десять років показали, що здатні «пробити» податкові пільги для української книги? Швидше за все, про ефективні перетворення у соціальній і культурній сферах доведеться на час забути.
Чого не скажеш, наприклад, про аграрну реформу. Головою профільного парламентського комітету став президент Асоціації фермерів України, член «НУ» Іван Томич. Можливо, законодавче забезпечення Земельного кодексу (встановлення механізмів купівлі-продажу, відчуження паїв за неповернення кредитів, оцінка землі) відбудеться без врахування «корпоративних інтересів».
Ну а загалом поділ постів у парламенті підтвердив стару хворобу українського політикуму: тільки тактика і жодної стратегії. Політичні та лобістські апетити нелівої частини «четвірки» призвели до того, що під час голосування постанови про розподіл парламентських комітетів допустили ряд стратегічних помилок. Комуністи, які програли вибори та отримали у своє розпорядження трохи більше шістдесяти місць у парламенті, зуміли виграти сім комітетів (у тому числі два провідних — регламентний та з питань економічної політики). Сила їхнього впливу на законотворення, таким чином, істотно зросла. А можливості Верховної Ради четвертого скликання в плані ринкових перетворень (переважна більшість народних депутатів називають себе прихильниками саме такої моделі розвитку) значно знизилися.
КОМЕНТАРІ
Віктор ЮЩЕНКО, «Наша Україна»: «По окремих позиціях, особливо щодо бюджетного комітету, у «Нашій Україні» була нелегка дискусія. Однак я сподіваюсь, що всі члени фракції з розумінням поставляться до рішення, яке прийняте. Воно, звичайно, дає чимало приводів для незадоволення, однак дає й надію на компроміс. Що ж стосується питання дієздатності парламенту в цілому, то вона залежить від політичної більшості. А створення більшості можливе лише за умови підписання політичної угоди».
Юрій КОСТЕНКО, «Наша Україна»: «Прийнятий варіант розподілу портфелів — це «середнє арифметичне», яким ніхто, в тому числі і «Наша Україна», не задоволений. Депутати з УНР голосували «проти» ще й тому, що вважали: спочатку слід підписати політичну угоду, а вже потім ділити комітети.
Юлія ТИМОШЕНКО, фракція БЮТ: «Ми не брали і не збиралися брати участь у брудному процесі розподілу посад. Та процедура, яка відбулася сьогодні по призначенню комітетів, нічим не відрізняється від процедури обрання спікера. Що ж до двох комітетів, які одержали члени нашої фракції (а це — комітет iз питань державного будівництва та місцевого самоврядування, головою якого обраний народний депутат Анатолій Матвієнко, а також комітет iз питань правової політики, головою якого став Василь Онопенко. — Ред. ), то зі своїми подальшими планами повинні визначатися самі власники портфелів. А взагалі-то комітети — речі доволі декоративні. Я не думаю, що за допомогою будь-якого комітету, навіть бюджетного, можна чимось допомогти виходу країни з кризи. Мені здається, що в боротьбі за них більше важать амбіції та службові машини, ніж прагнення щось змінити».
Олександр МОРОЗ, фракція СПУ: «Розподіл, який стався, вважаю компромісним. Немає ні абсолютних виграшів, ні повних поразок. Іншого шляху з безвиході, мабуть, і не було. В межах виділених квот наша фракція взяла ті комітети, які нас найбільше цікавили».
Юлій ІОФФЕ, фракція «Єдина Україна»: «Розподіл портфелів справедливим не назвеш. Не хотілось би називати конкретних прізвищ, але один iз новопризначених комітетських керівників рівнем професіоналізму просто лякає. Таке враження, що про предмет своєї майбутньої роботи він не має навіть елементарного поняття. На жаль, як і слід було очікувати, при поділі портфелів керувалися політичними, а не професіональними критеріями. Хоча, у кінцевому рахунку, все залежить від складу комітету, а не від керівника. Що ж до працездатності парламенту, то будь-яке рішення, хоч якось пов’язане з політикою, буде пробуксовувати — від політичних суперечок нікуди не дінешся.
Петро СИМОНЕНКО, фракція КПУ: «Олігархічні сили зрозуміли — якщо при розподілі комітетів задіяти ту ж саму схему, що й при призначенні керівництва парламенту, робота вищого законодавчого органу буде паралізована. Тому і пішли на поступки, прийнявши ініціативу, запропоновану нашою фракцією — 20 посад керівників комітетів віддати «четвірці», а 5 — двійці. В результаті розподіл комітетських посад справді врівноважив співвідношення сил між різними силами. Хоча фракція КПУ, враховуючи її кадровий потенціал, змогла б очолити не лише 6, але й всі комітети Верховної Ради. Це могло б повністю зняти проблему використання парламентських посад для лобіювання інтересів тих чи інших олігархічних груп.
