4 квітня спікер Верховної Ради України академік Володимир Литвин дав інтерв’ю російської радіостанції «Эхо Москвы», журналістам Венедиктову і Димарському. Досить звичайне інтерв’ю у фірмовому стилі В. Литвина. Звичайно, коли Володимир Михайлович починає демонструвати свою лояльність Кремлю, то витримати споглядання цього епічного процесу можуть лише люди емоційно загартовані. Тут і «плач Ярославни» щодо тяжкої долі російської мови в Україні, і «оповідь» про невіддільність (?!) сходу і півдня України від... Росії, і твердження про те, що нібито в цій частині України лише 30% людей цікавляться питаннями економіки (це під час кризи?!), а 70% — російською мовою, Росією і не вступом у НАТО, тут і запевнення В.М., що він — радянська людина, небайдужа до всього, що відбувається в... Радянському Союзі (це коли Венедиктов запитав його про події у Південній Осетії улітку 2008 року).
Але були навіть для Литвина досить сміливі заяви.
Спікер Верховної Ради на запитання російських журналістів про Чорноморський флот сказав: «Сьогодні, я гадаю, не відкрию великого секрету, якщо скажу, що Військово-морські сили України мають стовідсоткове зношення. Ми можемо сказати: «Чорноморський флот Росії повинен виконувати функції захисту українських військових кордонів, виступати одним із гарантів безпеки України». Попередник Литвина в спікерському кріслі О. Мороз у період розділення Чорноморського флоту між Україною та Росією привів українських матросів і офіцерів у стан ступору заявою про те, що якби це залежало особисто від нього, то він віддав би весь флот Російської Федерації без будь-яких компенсацій. Але віддати флот, означало віддати територію — Севастополь та Крим, бо саме за територію, а не за кораблі насправді йшла боротьба.
Віддати ці землі України під контроль озброєних формувань країни, політики якої постійно на них претендують, це дуже цікавий задум В. Литвина...
Сьогодні російський інтернет-простір переповнений сюжетами про «визвольний» похід російської армії в Україну. Кількість таких сюжетів відчутно виросла після відомих подій у Грузії.
Наведу лише один із безлічі прикладів.
І інтернет-виданні «Русский журнал» був опублікований прогноз деякого Ігоря Джадана «Операція «Механічний апельсин». У своєму сценарії автор журналу, якого пов’язують з відомим кремлівським політологом Глібом Павловським, описує, як розправлятимуться з Україною: «Демонстраційний повітряний ядерний удар у стратосфері в районі південної частини Прип’ятських боліт, нанесений уночі, надзвичайно допоміг би в цьому випадку. Він не наніс би істотного збитку, якщо не рахувати виведення з ладу ліній електропередач і електричних приладів у радіусі 100 км. Проте його було б видно у Львові, який ненавидить «москалів», і навіть у Польщі. Він відразу протверезив би гарячі голови, продемонструвавши неабияку рішучість Кремля».
Існує також безліч сценаріїв захоплення російськими військами Севастополя та Криму. Ось один із них: «Росія анексує Севастополь і окуповує острів Тузла, забезпечивши тим самим контроль Керченської протоки, якою з Кубані на територію України вторгнуться російські війська. З Новоросійська в Крим переправляють десант, його висадку на берег прикриває флот, що базується в Севастополі».
Той самий флот, який В.М. Литвин залишив там як «гаранта безпеки України». В «тему» мислить пан спікер...
Ну, інтернет, це як паркан, там кожний може написати, що він хоче, — від ліричних віршів до брудної лайки. Адже ще й книжки видаються в сусідній країні масовими тиражами. Ось тільки останні російські книжки про війну проти України:
Гліб Бобров «Эпоха мертворожденных»;
Федір Березін «Война 2010. Украинский фронт»;
Максим Калашников, Сергій Бунтовський «Независимая Украина. Крах проекта»;
Георгій Савицький «Поле боя — Україна. Сломанный трезубец»;
Олександр Сєвер «Русско-украинские войны».
Зрозуміло, що сьогодні, коли нафтогазовий рай у Росії закінчується і штучно надутий рівень життя повертається до своєї радісної норми, терміново потрібно знайти винуватця всіх бід російського суспільства. Тож попит на подібні видання — забезпечений.
А українські Військово-морські сили зовсім не зношені на сто відсотків. Перебуваючи в найважчих умовах стовідсоткової байдужості до них (як і взагалі до всіх Збройних сил нашої країни) з боку Верховної Ради, Кабінету Міністрів, українські моряки на всіх спільних навчаннях із флотами держав НАТО стабільно дістають високі оцінки, що свідчить про вміння за майже повного безгрошів’я підтримувати бойові кораблі в належному стані. Тут потрібно говорити не стільки про зношення флоту, скільки про зношення (150-відсоткове!) правлячої верхівки України, які давно забула про обов’язки забезпечувати обороноспроможність держави, зміцнювати українську армію та флот.
Я висловлю особисту думку: з елітою, яку втілює нинішній спікер Верховної Ради, Україна взагалі не має ніякого майбутнього. «Патріоти», довівши власну оборону до критичного стану, запрошують іноземні війська захищати Україну...
Кого запросити, щоб захищали нас від таких «вождів»? Куди б нам їх відправити? У Буркіна-Фасо, Зімбабве, Чад? Так, адже й там такі не потрібні.
А тепер про «могутній», в уявленні академіка В.М. Литвина, Чорноморський флот РФ. Сьогодні в складі Чорноморського флоту лише 13 великих кораблів. Серед них реальним бойовим ядром є лише шість — крейсер «Москва», два великі протичовнові кораблі і три сторожовика. Є ще два досить іржаві підводні човни, один з яких не може рухатися в підводному положенні, а другий — перебуває у вічному ремонті, який недавно припинили через відсутність коштів. Один із вищезгаданих протичовнових кораблів також не вилазить з ремонту, а незабаром узагалі піде на утилізацію. Наймолодшому кораблю ЧФ у цьому групуванні 27 років, а граничний термін експлуатації без капітального ремонту і модернізації — 25 років. Як пише добре інформований кримський журналіст Володимир Притула, Росія має в Севастополі лише два відносно нові бойові кораблі, побудовані в 90-ті роки. Навіть на українському флоті таких кораблів — чотири.
Події у Грузії продемонстрували реальні бойові можливості Чорноморського флоту, коли в боях проти символічного грузинського флоту, що складається з легких катерів, п’ять російських кораблів (з восьми, які безпосередньо брали участь у протистоянні) зазнали пошкоджень, а кілька матросів загинули. Більшість кораблів ЧФ здатні нині пересуватися лише в Севастопольській бухті. А тепер, у зв’язку з кризою, відбувається масове скорочення особистого складу і службовців Чорноморського флоту. Вже звільнено 1,5 тисячі, очікується скорочення ще дев’яти тисяч (із них — три тисячі військових).
Російський політик і депутат Держдуми Віктор Ілюхін визнав, що лише військовому флоту Туреччини Чорноморський флот поступається в чотири рази. Ну, а проти НАТО шанси Чорноморського флоту абсолютно нікчемні.
У Москві немає ілюзій щодо бойової потужності Чорноморського флоту. Не для цього він потрібен, і не для цього його тримають у Криму. ЧФ — швидше, військово-політичне формування, ніж суто військове, і потрібен як «вуздечка» для України. За цю вуздечку завжди можна смикнути, спровокувати конфлікт, створити Україні проблеми. А для цього невигідно тримати аж 16 тисяч військовослужбовців, із функцією дестабілізації у Севастополі та Криму можна впоратися значно меншими силами. Чорноморський флот ще досить сильний (за рахунок берегової складової: морської піхоти, десантно-штурмових частин, танків, артилерії, бойових літаків тощо), щоб погрожувати Україні, але вже дуже слабкий, щоб захищати її від якоїсь третьої сторони. Та й де ця третя сторона? Невже сусіди України по Чорному морю — Болгарія, Румунія, Туреччина та Грузія — є ворогами нашої країни? Причому, настільки злобними, що здатні здійснити і прагнуть здійснити озброєний напад на Україну?
То від кого ж збирається спікер В.М. Литвин захищати нашу державу за допомогою російського Чорноморського флоту?
І невже в апараті Верховної Ради України не можуть забезпечити своєму голові довідку про реальну військово-політичну ситуацію в Чорноморському регіоні?
А водні кордони України з успіхом захистять її національні ВМС, і захистять з тим більшим успіхом, чим менше правляча еліта знищуватиме власну обороноздатність, демонструючи безвідповідальність і злочинну байдужість до своєї країни, якщо, звичайно, вона для них своя...
