Війни, лихоліття, катастрофи... Вони хвилями насуваються на життя світової спільноти. Нинішній рік повною мірою довів, що людина, як відособлена істота, дедалі слабшає і слабшає. Вигук «а що я можу зробити!» перетворився на кредо одноосібного індивіда. Загалом-то і стародавні закони свідчать — один у полі не воїн, та як же тоді протистояти невидимому опору природи. А вона — матінка наша — сьогодні використовує кожний момент, щоб показати людині «хто є хто» на цій планеті. Старий принцип «моя хата скраю» категорично суперечить нинішнім законам виживання, і саме тому існує суспільство, а у вищому розумінні — нація: щоб зв’язати безпорадні індивідуальні «лозинки» в один міцний віник.
Україна сьогодні проходить найсерйозніше випробування на виживання. А виживання ж безпосередньо залежить від згуртованості й солідарності кожного українця. Як ми все-таки звикли чекати підтримки держави і водночас ремствувати на невдалі її спроби допомогти. І якими ми стаємо сердитими, коли біда приходить саме до нас у дім, а допомоги ніхто не подає. Нашого собаку зарито саме тут: якщо тільки брати, і нічого не давати, то скоро нічого не залишиться, а якщо навпаки... Тоді все буде.
Нещастя у Миколаївській області могло ще тривати невизначений час, оскільки державі «допомагають» місцеві ставленики. У кожного, очевидно, рильце в «пуху» і почувши, що пахне смаленим, вони намагаються закопати все якнайглибше, жертвуючи не тільки людським здоров’ям. Слава Богу — загальний розум породжує ініціативу, і тоді на обрії з’являються сучасні Дон-Кіхоти, готові боротися з бюрократичними вітряками. У Миколаївському випадку місцевий губернатор і його команда докладали максимум зусиль, але в країні з дірявим бюджетом і постійним дефіцитом грошей, зробити щось конкретне практично неможливо. Залишається розраховувати на допомогу іззовні. Остання не забарилася. На місце екологічної катастрофи оперативно прибули представники Партії солідарності України на чолі з її головою Петром Порошенком. Звісно, не для того, щоб ознайомитися з ситуацією і зробити заяву у Верховній Раді. Надано реальну допомогу. Дітям — продукти, воду, спортивний інвентар, одяг; їхнім батькам у селі Болеславчик (близько 300 км від міста Очакова, де знаходяться евакуйовані діти) — автобус для регулярних родинних зустрічей. Це і є той нормальний принцип — «давати» від душі, якщо є можливість. Партія солідарності має досить великий досвід гуманітарних операцій і тому ніколи не запізнюється, коли потрібна допомога, не має значення чия, просто потрібна. Коли у Вінниці кримінали висадили житловий будинок (загинуло три людини), треба було терміново відбудовувати житло. Вибух розкурочив 12 квартир, і люди залишилися без даху. Лідер Солідарності був там на другий день після того, як це трапилося. Завдяки підтримці мера міста допоміг відбудувати руїну, виділивши кошти на цеглу, а також на медикаменти і тимчасове мешкання людей у готелі. Якщо хтось вирішить, що це хвалебна пісня Солідарності, то це зовсім не так. Це елементарний випадок, але він учить. Діяти треба всім, як один. І не треба думати, дивлячись на того, хто просить, що зі мною такого не буде. Життя — спіральна штука. Так може розвернути!
