У ніч на 25 травня, коли місто відпочивало після насиченого подіями Дня Києва, біля дому своїх батьків був жорстоко побитий активіст Гостиного двору Євген Парфьонов. Він саме розмовляв по телефону з другом, коли до нього підійшли шестеро молодиків міцної спортивної статури, тобто актуальної нині «антифашистської» зовнішності, й запитали: «Що, офігенний націоналіст?» Хлопець відповів: «Так» — і отримав удар в обличчя. Після цього молодики почали його жорстоко бити. Результат — у Євгена дві тріщини в черепі, струс мозку, зламана щелепа та порізана рука. Також хлопець не бачить на ліве око.
Прикметно, що це не перший подібний випадок: з початку травня на громадських активістів — партійних і безпартійних — було скоєно цілий ряд жорстоких нападів. 4 травня біля свого дому спортивними молодиками було побито Володимира Назаренка, голову молодіжної свободівської організації Солом’янского району. 10 травня починається переслідування Андрія Медведька, також свободівця. Йому надходять погрози. 13 травня громадський активіст Євген Мацько опинився в лікарні з тріщинами черепа. Нападники били кастетами. У цей же день побили брата свободівця Євгена Карася — Володимира Карася. Три «спортсмени» з кастетами били прямо під дверима його квартири, а після побиття запитують: «Ну что, походил на акции?» Наслідок: тріщини черепа, дірка в черепі, дві зламані щелепи, кілька зміщень кісток, посічене обличчя...
І от 25 травня скоєно напад на Євгена Парфьонова, а деякі інші активісти отримали чергову порцію погроз. «Я не раз отримувала погрози. Буквально два дні тому на дверях знайшла записку «Дограєшся». А до того був дзвінок мамі о третій ночі, що я на смерть розбилася. А перед тим міліція приїхала до моєї подруги й розпитувала, хто я така й чим живу, — розповідає «Дню» Тамара ШЕВЧУК, одна з активісток на захист Гостиного двору (безпартійна), подруга побитого Євгена Парфьонова. — Я не звертаюся в міліцію, бо ця справа буде висіти там — і не більше. Якщо вже є побиття, й міліція нічого не робить, то тут тим паче нічого не буде робити». Наша розмова з Тамарою відбувається відразу після того, як активістка зняла відео з камер спостереження біля «Сільпо», де й було побито Євгена. «Ми паралельно самі проводимо розслідування, бо міліція абсолютно нічого не робить», — говорить Тамара.
«МИНУЛО ДВА ТИЖНІ, А РЕАКЦІЇ — НУЛЬ»
Минулого тижня народний депутат від партії ВО «Свобода» Андрій Іллєнко (серед постраждалих більшість — свободівці) поставив міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку у ВР запитання щодо побиття невідомими активістів. На що міністр вкрай лаконічно відповів: «Проводяться слідчі дії» — і жодних деталей.
«Коли готувався напад на активіста Андрія Медведька, нам вдалося влаштувати «полювання на мисливців» і захопити їх зненацька, зняти їх на відео. Після цього було зроблено відповідні заяви в міліцію. Це відео, до речі, є в Інтернеті. Я особисто зустрічався з Генеральним прокурором і міністром МВС, скерував їм своє звернення. Але минуло вже майже два тижні — а реакції нуль. Ніхто не намагається шукати нападників, що наштовхує на думку, що їх кришує міліція», — розповів «Дню» народний депутат від партії ВО «Свобода» Андрій ІЛЛЄНКО.
Свою думку про можливий взаємозв’язок нападників і правоохоронних органів пан Іллєнко підкріплює зауваженням про продуману організацію нападів. «Людей вистежують, прослуховують їхні телефони, повністю відслідковують їхні маршрути пересування, а потім у під’їзді будинку нападають зі спини, б’ють кастетами по голові, кажуть: «Ты больше на акции ходить не будешь». Ця агресивна кампанія розпочалася на початку травня, і вже сукупно відбулося до десяти нападів. Нападають переважно на свободівців і простих громадських активістів. Інколи нападають на людей, які вже кілька років як відійшли від активності. Ми впевнені, що це так чи інакше пов’язано з правоохоронними органами, з їхніми базами даних. Це все настільки зухвало — з використанням кастетів, рації, відеорегістраторів високої якості, спецзасобів тощо, що очевидно вимагає професійної координації», — говорить нардеп.
У свою чергу правозахисник, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи Євген ЗАХАРОВ вважає, що держоргани повинні якось відреагувати на все це, інакше ситуація виглядає щонайменше дивно. «Має бути реакція державних органів на це, а все виглядає так, наче вони фактично в змові з тими, хто наймає й організовує побиття», — говорить у розмові з «Днем» пан Захаров.
Ігнорування міліцією і державними органами ситуації з нападами на активістів може призвести до вкрай негативних наслідків, упевнений правозахисник: «Це (напади. — Ред.) можна кваліфікувати як злочин на грунті ненависті. Це дуже серйозний злочин, і міліція має його розслідувати. І це абсолютно ненормальна ситуація, коли вона цього фактично не робить. Досвід останнього часу показує, що правоохоронні органи не дуже вже поспішають цим займатися. З другого боку, того молодого чоловіка, який побив журналістів, вже відпустили. Міліція поблажливо до цього ставиться — й це погано. Це призведе тільки до того, що люди, бачачи, що не діє сила права, будуть покладатися на право сили».
РЕПРЕСІЇ, ПОМСТА ЧИ ВИПАДКОВІСТЬ?
«Мені здається, цей процес було запущено після так званого сніжкового інциденту. Після нього, очевидно, було вирішено всіх «буйних» приструнити. Це — перша версія, яка спадає на думку. Після масового обліку всіх активних громадян із них виділяють актив — найбільш радикальний — і здійснюють на нього тиск», — розмірковує над можливими причинами раптової та вкрай агресивної кампанії проти активістів захисник Гостиного двору, ініціатор ГІ «Збережи Старий Київ» Ігор ЛУЦЕНКО.
Натомість Євген Захаров вважає передчасним називати ці напади репресіями, принаймні поки немає доказів: «Коли кажуть про репресії, то мають на увазі, що вони йдуть з боку держави. Для того, щоб стверджувати, що це справді з боку держави, треба мати відповідні докази. Поки що таких доказів не видно, й, гадаю, такі твердження передчасні. Це, скоріше, схоже на те, що маємо в Гостиному дворі: є дві сторони конфлікту — забудовник і протестувальники. Схоже на те, що забудовник просто наймає молодих людей, щоб вони за рахунок побиття змусили припинити опір цьому забудовникові».
Але, наприклад, Тамара Шевчук говорить, що напади було скоєно також на активістів, які не мали жодного стосунку до Гостиного двору, а значить, не заважали забудовникові, а були просто «політично активними людьми Києва». Активістка говорить, що не має жодного уявлення про причини цих нападів, хоча спочатку також схилялася до теорії про «сніжковий інцидент» і помсту.
СТРАШНІ РЕЧІ, ЯКІ... НЕ ХВИЛЮЮТЬ СУСПІЛЬСТВО?
Попри зухвалі напади на громадських активістів, жорстокі побиття й залякування — все це не набуло розголосу ані в ЗМІ, ані — що особливо дивує — в соціальних мережах. І це у свою чергу не спровокувало належного суспільного тиску на МВС і прокуратуру. Звісно, свою роль відіграли події 18 травня, які просто перетягли на себе увагу суспільства, а також те, що побиття активістів відбувалися у вихідні та свята, коли люди об’єктивно менше дивилися та читали новини. Але, крім цього, ці акції були добре продуманими. «Усі ці напади було сплановано так, щоб викликати найменший суспільний резонанс. Їх було максимально замасковано під якісь сторонні речі — нібито побутові напади, хуліганські, напади колекторів. Кожен раз це було щось нове — так, щоб це не виглядало спланованим терором, хоча насправді воно таким є. По-друге, паралельно з нападами відбувалися гучні речі, як-то події 18 травня й напади на журналістів — і вони відтіняють напади на звичайних активістів», — упевнений Ігор Луценко. А от Тамара Шевчук вбачає причину в суспільній втомі. «Люди вже настільки розчарувалися в цьому всьому, що їм уже просто це нецікаво. Усі знають, що в нас такі речі трапляються, й вже не звертають на них уваги», — говорить активістка.
Але тут відкритим залишається питання, чому політичні кола, зокрема опозиційні, так в’яло відреагували на факт побиття громадських активістів. Крім ВО «Свободи», жодна опозиційна сила поки що ніяк не відреагувала на це. «Частина цих активістів є партійними, і за партійних активістів уже була заява. А ті, хто непартійні, виходить, менш важливі для опозиції, щоб робити заяви? Крім того, опозиція ніяк не пов’язана з польовим активом, тож навіщо депутатам робити якісь заяви — вони цих людей не знають. Це, на мою думку, проблема віртуальності політики», — підсумовує Луценко.
КОМЕНТАР
Остап КРИВДИК, політолог, активіст:
«Тут тема ширша, ніж здається спочатку. Перше — це питання того, як виглядає сучасна українська антирежимна боротьба. Її стиль до кінця не визначено (під час помаранчевій революції, наприклад, це було чітке ненасильство). Утім, згадуючи ситуацію навколо БТР, насильство — присутнє. Друге — стиль боротьби прямо залежить від стилю дій влади. Оскільки влада й кримінальні кола пов’язані, то, як на мене, ці побиття є «ударом на випередження». Отже, опозиція в цілому не змогла стримати стиль ВО «Свободи», котрий не заперечує застосування сили, а в риториці навіть прямо заохочується. Влада ж зі свого боку не готова ні до компромісу, ні до застосування тонших методів управління ситуацією. Тому ці дві сили ведуть конфлікт у насильницьке русло. І переможе, звісно ж, влада, в якої є легітимне право на насильство.
Напади на активістів відкривають трагічну «нормальність»: має рацію той, хто б’є сильніше. Більше того, здатність фізично захистити себе стає необхідністю виживання.
Чому ситуація не здобула резонансу? Активісти й пересічні мешканці — це люди дуже різних світів. У них — різні цінності (те, на що вони витрачають свій час, талант, інші ресурси), різні кола спілкування. Українські активісти (і я серед них) — досить маргінальна спільнота, це «гостроконечники» в боротьбі з «тупоконечниками». Тому їхнє побиття не резонує — зокрема й у інформаційному просторі. Маразматичним є те, що вони «не важливі» та «не цікаві» — хоча на них тестують те, що буде потім зразково-показово застосовуватися до кожного, хто хоч трохи відверне носа від «нормального» напряму.»
