Шановний електорате!
Ну от і дочекалися. Зовсім скоро (у жовтні) відбудуться вибори президента нашої країни. Звичайно ж, тобі нині не до виборів. Город, дача, дітей хоч на місяць треба вивезти з міста. Ремонт знов-таки, хай йому грець, хоча б косметичний. Ходять чутки, що заборгованість з пенсій і зарплат скоро почнуть виплачувати. Брешуть, напевно... Ціни зростають, дітей після школи треба кудись влаштовувати.
Упродовж п'яти років наша думка цікавила владу точнісінько так само, як нас ціни на хлібобулочні вироби в штаті Арканзас. Тож я про що, як будемо обирати: за розумом чи як завжди. Щоб найбалакучішого й такого, що найбільше обіцяє, щоб потім ще п'ять років скаржитися: їм там угорі всі наші турботи до лампочки. Чи, може, все-таки варто відкласти всі інші турботи й добре замислитися. Бо ж наступного разу лише через п'ять років спитають.
Ось вони всі перед тобою: кандидати на вищий у країні державний пост. Сядьмо й поміркуємо, послухаємо, що вони нам обіцяють: закон, правила чи «поняття», й подивимося, що вони роблять. Звичайно, важко після сімдесяти років розвиненого соціалізму, але, з іншого боку, у поляків же вийшло. І в угорців, і в чехів, я вже не кажу про німців і французів. Ну, не дурніші ж ми за них!
