Оскільки в Америці знову спостерігається економічний підйом (Америка сьогодні підіймається після справж ньої кризи, а не просто економічного спаду), дефіцит поточних статей платіжного балансу збільшиться ще більше, і знову стануть модними міркування з приводу безпідставно високого долара. Проте сам факт покращання економічної ситуації в США, яке набагато істотніше і відбувається швидше й ефективніше, ніж деінде (в той час як Європа ніяк не вирветься з лещат, що заважають економічному зростанню, а японська економічна політика кабукі просто нікуди не веде), ще більше укріпить і навіть посилить долар.
Всі, хто передбачав крах «карткового будиночка» американської економіки (всі ті, хто думав, що банкрутство Енрона і було тим довгожданим знаком зверху, підтверджуючим їхню правоту), мабуть, зовсім знесилилися. Ніякого обвалу долара не передбачається. Фінансова стабільність, могутня продуктивність, гнучкість і динамізм роблять Сполучені Штати одним із найбільш привабливих місць для розміщення капіталу, приток якого й фінансує великий дефіцит поточних статей платіжного балансу Америки. І це триватиме доти, поки, нарешті, в Японії або Європі не будуть створені умови, порівняні з інвестиційним кліматом США. Однак не слід, затамувавши подих, чекати цього моменту — не варто чекати $1.20 за один євро — обмінного курсу, проголошеного «рівноважним».
Однак курс долара — не єдине животрепетне питання у дебатах щодо ситуації на валютному ринку. Існує ще одне серйозне переконання, що Японія не зможе вийти із стану кризи без різкого та істотного падіння курсу єни. З погляду тих, хто дотримується цієї думки, курс єни повинен впасти до 160 або навіть до 200 єн за долар США. Без кредитно-грошової політики, фіскальної політики як ще може Японія повернутися до економічного зростання, окрім як за допомогою викликаного знеціненням експортного буму? А оскільки експортний сектор Японії дуже малий — усього лише 10% ВВП, знецінення має бути величезним для того, щоб справити ефект на всю економіку.
Припустімо, ми сумістили два вищенаведених твердження, курс єни відносно долара падає на 30%, в той час як курс долара, в свою чергу, падає на 30% відносно євро. 30% може здатися дуже великою цифрою, однак можливість подібного падіння обговорюється щодня. За такого розвитку ситуації неминучим є величезне підвищення курсу євро відносно інших валют. У результаті в Японії може мати місце деяке економічне зростання, що не доходить, можливо, навіть до повного процентного пункту ВВП. Наслідки для США будуть здебільшого нейтральними: підвищення конкурентоспроможності відносно Європи, втрата її відносно Японії, тобто відсутність чистого виграшу або чистих втрат у конкурентоспроможності або торгівлі, незначні інфляційні впливи, відсутність підвищення відсоткових ставок або падіння вартості цінних паперів тощо, отже, нічого такого, за що варто б було переживати.
На Європі однак все це позначиться зовсім по-іншому. Величезне знецінення ієни і значне падіння курсу долара завдадуть важкого удару по конкурентоспроможності Європи та її економічному зростанню. Згідно з емпіричними моделями, що прораховують можливий вплив змін у валютних курсах на економіку, за відсутності рішучої реакції у відповідь в галузі кредитно-грошової політики, 40% підвищення курсу євро коштуватиме Європі 2,5% економічного зростання.
І такий висновок аж ніяк не дивний, особливо якщо пригадати, що економічне зростання Європи протягом останніх кількох років відбувалося значною мірою за рахунок ослаблення євро. Це означає, що посилення євро поверне процес у зворотний бік. Однак коли почнеться зниження темпів економічного зростання Європи, значно нижчі імпортні ціни дозволять знизити інфляцію. Це дасть можливість істотно скоротити втрати, якщо Європейський Центральний Банк рішуче відреагує на ситуацію, що склалася, різким зниженням відсоткових ставок. Слово «рішуче» однак нечасто вживається щодо Європейського Центрального Банку, отож тут, мабуть, виникне серйозна проблема.
Висновок ясний і простий: Європа має сподіватися, що становище долара не похитнеться, оскільки за відсутності внутрішнього динамізму дешевий євро є єдиною можливістю підтримки економічного зростання в Європі. У країнах, які, як Німеччина, страждають від такого стану речей від дня підписання Маастріхтського договору, продовження економічного застою або різкий спад створить надзвичайно напружену ситуацію, як в бюджетній сфері, так і в питанні збереження довіри до країни. Але цього не повинно статися.
Значне підвищення курсу євро неможливе. Провідні в економічному відношенні країни Європи, такі, як Німеччина, зазнають серйозних ускладнень у фінансово-бюджетній сфері. Їх запізнювання у проведенні відповідних реформ і ворожість до капіталу створює враження «євросклерозу», нездатного залучити капітал. Введення євро було геніальною ідеєю, за якою стоїть відверто млява економіка. Отож, не існує якнайменшої можливості, що у найближчому майбутньому Європа стане центром тяжіння для світових потоків капіталу.
Вартість євро як і раніше становитиме десь 90% від вартості долара, і рівності між ними, можливо, не буде досягнуто навіть на короткий термін. В Європі не буде значного економічного зростання, але й різкої кризи росту також не станеться. Там продовжать міркувати про «картковий будиночок» американської економіки, але з тоскним відчуттям того, що динамізм останньої старій — Європі, на жаль, не по зубах.
Припустімо, що все вищесказане неправильно, і що в один момент США не зможуть залучити достатньо капіталу. Припустімо, облігації США перестануть купуватися на аукціонах Казначейства, і менше число іноземців почне купувати американські цінні папери, компанії або нерухомість. Що трапиться тоді? Природно, долар впаде негайно та істотно, тобто саме настільки, щоб скоротити існуючий дефіцит або залучити капітал, що прагне отримати вигоду із заниженого курсу долара.
Але все це не призведе до будь-яких серйозних наслідків — не станеться підвищення інфляції, падіння вартості цінних паперів, натомість значно надихнуться виробники. Оскільки для Америки характерним є низький рівень інфляції та фінансова стабільність, валютний курс більше не є таким чинником ризику, яким він був у 1970 х. Тоді ситуацію добре охарактеризував Джон Конноллі — міністр фінансів США при президенті Ніксоні: «долар — це наші гроші та їхні проблеми!». У певному розумінні це залишилося незмінним.
Проект Синдикат для «Дня»
Руді ДОРНБУШ, професор економіки Массачусетського технологічного інституту, колишній головний радник з економічних питань МВФ та Свiтового банку.
