Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Контракт із... самим собою

підписано біля пам’ятника Шевченку у Вашингтоні
1 вересня, 2004 - 00:00
ПАМ’ЯТНИК ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ У ВАШИНГТОНІ — СИМВОЛ УКРАЇНИ / ФОТО АВТОРА

Фундація «Україна — США», що займається розвитком українсько- американського співробітництва, провела нещодавно у Вашингтоні третю Молодіжну лідерську програму, в якій взяли участь 18 студентів з українських та американських університетів. Ця спеціальна тижнева програма надала можливість молодим людям познайомитись із основними елементами теорії лідерства під час дискусій та зустрічей в деяких найважливіших державних установах США.

Власне, я, як учасник програми, перші свої враження про Сполучені Штати отримав після відвідин американського посольства в Києві. Варто відзначити, що робота посольства налагоджена, як справний годинник: запис на співбесіду проводиться заздалегідь і дистанційно, а за одну годину посольство приймає близько 100 відвідувачів. Щоправда, є тут і свої нюанси: перш за все, вас обов’язково обнишпорять з ніг до голови при вході (це вже норма після терористичних нападів), зісканують «пальчики» та неодмінно сфотографують — звісно, не на згадку, а через ті ж заходи безпеки. До того ж, безкоштовна туристична віза вам обійдеться в ...100 неумовних американських доларів (американці цінують свій час, і якщо віза видається безкоштовно, то за розгляд документів все одно слід заплатити). Після співбесіди з консульським працівником, де потрібно надати якнайпереконливіші документи про мету візиту та гарантії свого повернення, вам можуть видати візу, а можуть і відмовити. Причому жодних пояснень ви не отримаєте. Так само, як можете забути про свої гроші, сплачені за розгляд документів. (Документи ж розглянули...) Особисто я, ставши щасливим власником перепустки в країну великих можливостей, почував себе переможцем лотереї.

Вашингтон зустрів сонячною погодою, оранжевими позначками підвищення загального рівня безпеки (передостанній рівень) у зв’язку з попередженнями про терористичні акти (чимало американців вважають це піар-витівками нинішньої американської адміністрації, оскільки й у США, як відомо, скоро вибори). Незважаючи на це, офіцери на паспорт-контролі вітали нас привітними усмішками — одразу напрошуються паралелі із кам’яними виразами облич наших службовців у Борисполі, які підозріло випитували про мету мого вояжу до Штатів, нібито не вірячи, що я повернуся в Україну після дев’ятиденного перебування за океаном.

Безпосередньо програма Молодіжного лідерства розпочалася в домі Роберта та Надії МакКоннел, президента Фундації «Україна — США». Ми, учасники програми, були щиро вражені обсягом роботи, яку виконує маленька, але міцна команда Фундації, залучаючи спонсорські кошти та гранти від уряду США для підтримки демократичного та економічного розвитку України. Фундація опікується суспільним та урядовим визнанням факту Голодомору в Україні в 1932— 1933 роках, бореться разом із Українським конгресовим комітетом Америки за відібрання Пулітцерівської премії в репортера «Нью-Йорк Таймс» Уолтера Дюранті, який писав хвалебні оди сталінському режиму. Фундація також адмініструє ряд грантів та стипендій обдарованій молоді з українських сіл та налагоджує зв’язки між американськими та українськими містами через програму Партнерство громад, в ході якої міста України переймають американський досвід управління та менеджменту. Як відзначила директор цієї програми Віра Комарницька, одним із її результатів є, зокрема, розвиток внутрішнього туризму в Бердянську — місті-учаснику програми. Це місто, що успішно реформує своє комунальне господарство, вже встигло прийняти 50 делегацій з регіонів України, які й собі переймають подібний досвід. Ми також мали змогу поспілкуватися із цьогорічними учасниками Програми партнерства громад, і треба було бачити радість тих, хто зустрічав своїх земляків, — на чужині патріотичні почуття загострюються...

А потім були захоплюючі візити до визначних місць столиці Штатів. Ми відвідали меморіал А.Лінкольна; відчули, як шанують американці меморіальні комплекси, присвячені кожній війні, в якій загинули їхні співвітчизники. Особливо було приємно почути з вуст гіда у Меморіальному комплексі Великої Вітчизняної війни «Вітаємо вас!» українською мовою.

Після двох днів подібних розважальних турів у учасників Лідерської програми розпочалися «робочі будні». Жителів Америки вчать бути лідерами змалку. Іноді цьому вчить життя. Так Віра Комарницька розповіла нам, що їй свої права та гідність доводилося відстоювати ще в школі, а потім і в університеті, коли американські професори і знати не хотіли, що є така національність — українці. А пані Віра була переконана, що її друзі та викладачі повинні про це знати і зважати на це, коли мова в класі заходила про історію СРСР. Багатьом іншим українцям теж доводилось переборювати труднощі, пов’язані з негативним ставленням до вихідців із колишньої австрійської імперії, а потім СРСР. Ці обставини виховали в «українських американців» уміння бути незалежними, захищати себе й викликати в оточуючих повагу. Ось чому українці в Америці на сьогоднішній день є однією з найактивніших громад, а деякі її представники займають високі урядові посади.

З однією такою людиною, пані Паулою Добрянською, віце- секретарем держдепартаменту США з питань глобалізації, нам особисто вдалося зустрітися. Знаючи, що пані Добрянська має українські корені, ми все ж були приємно вражені її поінформованістю з українських питань. Ми також спілкувалися з іншими високопосадовцями українського походження — Орестом Дейчаківським (Комісія з питань безпеки та співробітництва в Європі), федеральним суддею Богданом Футеєм, який, до речі, доклав свої знання та досвід при розробці української Конституції. Певно, роль української громади в США в розбудові незалежної України ще не досить високо оцінена та осмислена в Україні. Ця група ентузіастів, яких об’єднує щастя й право любити водночас дві країни — США і Україну — робила усе можливе за часів СРСР, щоб Україна відбулася як держава, роблять і зараз багато, щоб популяризувати нашу державу в світі. До слова, оглядаючи прекрасну споруду бібліотеки Конгресу США, ми натрапили на вивіску, яка вказувала дорогу до... музейної експозиції, присвяченої «ритуалам свята Івана Купала в пострадянській Україні», як було сказано в оголошенні. Тоді мені пригадалися відомі слова: нашого цвіту — по всьому світу.

Фінішувала наша програма біля символічного для кожного українця Америки місця — пам’ятника Т.Шевченку у Вашингтоні. Ми, учасники програми, українці та американці за громадянством, але усі — козацькі нащадки, підписали контракти із самими собою про те, що будемо розвивати свої лідерські здібності й надалі, підтверджувати їх конкретними кроками. Американці кажуть: якщо сам собі щось пообіцяєш на папері, та ще й у присутності свідків — обов’язково виконуватимеш...

Олег КРИКАВСЬКИЙ, студент Острозької академії, стипендіат газети «День»
Газета: 
Рубрика: