З нового року в Україні почнуть запроваджувати принципи корпоративного управління, які нещодавно затвердила Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку. Квінтесенцією цього рекомендаційного документа є пропаганда такого маловідомого в нас поняття, як корпоративна культура. Він переслідує мету досягти не декларативної, а реальної відкритості та прозорості господарських товариств, ставить на перше місце захист прав акціонерів, інвесторів і навіть суспільства загалом...
Уряд на засіданні в середу схвалив новий проект закону про акціонерні товариства. У ньому знайшлося місце для «корпоративної культури». В Україні кожен третій — акціонер. Юридичною мовою це звучить так: у країні 17 мільйонів суб’єктів корпоративних прав! У цьому ми знову мало не попереду всієї планети. Але чи знайомі не тільки дрібні, а й великі наші акціонери з наявними в світі вже не одне століття корпоративними принципами? Про риторичність цього запитання свідчать численні судові позови і скандали в корпоративному середовищі. А як ці принципи узгодяться з глухими кутами і пастками, приготованими для них як нині чинним, так і особливо новим, що вводиться з початку 2004 року, законодавством? Як роз’яснює директор Українського інституту розвитку фондового ринку, голова ради Асоціації юристів фондового ринку Дмитро Леонов, рекомендаційними, здавалося б, корпоративними принципами не можна і навіть небезпечно нехтувати. З наступного року ціни будь-яких договорів із продажу корпоративних прав, підписаних так званими пов’язаними особами (родичами, фізичними та юридичними особами, які мають корпоративні зв’язки), і не підтверджені цінами фондового ринку, можуть оспорювати податкові органи. Висновок: для своєї безпеки підприємства повинні «відкриватися» і виходити зі своїми акціями на офіційний відкритий фондовий ринок. Але чи будуть?
Не кращий приклад у цьому подають вітчизняним АТ іноземні фірми, які в себе на батьківщині відомі як насправді відкриті системи. А в Україні вони, очевидно, підкоряючись загальним тенденціям, працюють інакше. Наприклад, Київське обленерго, власником якого є американська компанія, перереєструється з відкритого в закрите акціонерне товариство. Швидше за все, за цим прикладом вчинить й аналогічне підприємство в Рівненській області. Забрали свої цінні папери з відкритого фондового ринку такі гігантські (належать сьогодні російському капіталу) компанії, як Миколаївський глиноземний завод та ЛиНОС.
Тому президент Першої фондової торгової системи Ірина Зоря не приховує, що ПФТС зустрічає пропоновані до впровадження корпоративні принципи без особливого ентузіазму. На її думку, формування здорового бізнес-середовища в Україні можливе лише після комплексу заходів — політичних реформ, спрямованих проти зрощення держави і бізнесу, що працює не за законами, а за своїми правилами, вдосконалення корпоративного законодавства і налагодження дієвого корпоративного управління, що є обов’язковою умовою зростання вартості бізнесу. На цю репліку учасники дискусії про корпоративну культуру відреагували не без сарказму: чи не простіше взагалі змінити країну?
Тим часом підстави для подібних тверджень, безумовно, є. Пригадується, РНБО досліджувала проблему холдингів, створених у нашій країні на базі державної власності. І виявилося, що ця власність вже практично не державна. За підсумками перевірки РНБО було видано указ Президента. Але чи виконали його? Перший заступник глави Фонду держмайна Євген Григоренко під час тієї самої корпоративної дискусії спокійнісінько повідомив, що теоретичну суперечку навколо холдингів практично вирішено на основі судової практики — колишні державні пакети є тепер власністю акціонерних товариств. Природно, питання відповідальності навіть не виникало, що заперечувало висунутий тим самим автором лозунг про те, що держава має стати зразком корпоративної культури і відповідних відносин...
Але насамперед корпоративне безкультур’я держави виявляється в законодавчих актах, які вона приймає. Як відомо, з початку цього року набувають чинності Господарський і Цивільний кодекси України, які містять, за оцінками юристів, безліч різночитань і протиріч, а то й нісенітниць. Вони здатні, за твердженнями юристів, узагалі поставити хрест на фондовому ринку України, який ще практично не народився. Йдеться про норму, що приписує вносити до статуту акціонерного товариства список усіх його акціонерів. Експерти вважають, що це не тільки не привабить інвесторів, а й узагалі унеможливить процес купівлі-продажу акцій. Ще більш непідготовленим здається положення нового Цивільного кодексу, що зобов’язує акціонерні товариства скорочувати свої статутні фонди, якщо вартість наявних активів виявиться меншою за статутний фонд. За словами юристів, це може призвести до таких витоків власності і таких фінансових потрясінь, банкрутств, у тому числі й великих банків, які сьогодні навіть важко собі уявити. Відтак і без того недооцінена (крім житла) українська власність може просто знецінитися. У будь-якому випадку, як вважає адвокат Володимир Сiчевлюк, унаслідок розщеплення законодавства, про яке можна говорити після набуття чинності названих кодексів, може статися стиснення корпоративного середовища. А проблеми та скандали, що не свідчать про корпоративну культуру, неодмінно будуть. При цьому представники бізнесу зовсім не сподіваються, що законодавці, які, очевидно, заклали критиковані тут норми не в інтересах інвесторів та акціонерів, а в інтересах управлінців (які знімають «ренту» і з державних, і з приватних підприємств), погодяться на якісь істотні виправлення.
